Золотий горизонт

Перед величезним оглядовим вікном імперського флагмана, у глибокому напівмороку розкішно оздобленої зали, стояли дві чоловічі постаті. На їхні обличчя лягали холодні сріблясті відблиски — видовище за склом розгорталося воістину грандіозне.

Сяючий флот цивілізації Кадеш повільно й синхронно набирав розгін. У чорній безодні космосу безшумно розверзлося колосальне вікно гіперпереходу, заливши сектор м'яким, урочистим сяйвом. За мить ця срібляста паща безслідно поглинула двотисячну армаду кораблів, залишивши по собі лише іскри, що швидко згасали.

— Ну от і все, Юстиніане, — неголосно порушив тишу імператор Тархулар. — Наші загадкові друзі покинули нас. Цього разу — назавжди.

— Я бажаю їм лише добра й удачі, — тихо відповів Юстиніан, проводжаючи поглядом сяйво, що розсіювалося у вакуумі. На його губах ковзнула слабка, щира усмішка. — Вони по праву заслужили кращої долі, ніж та, яку отримали тут, у нашій понівеченій галактиці.

— Можливо, ви й маєте рацію, дорогий предку, — Тархулар задумливо похитав головою. — Але тепер ми безповоротно втратили їхні незбагненні, дивовижні технології...

До імператора безшумно, мов жива тінь, підійшов помітно підрослий молодий карах. Звір мовчки й граційно сів біля ніг володаря. Тархулар звичним, лагідним рухом провів долонею по його жорсткій лискучій голові.

— Як ви його назвали? — поцікавився префект, переводячи погляд на вихованця.

— Салнар, — відповів імператор.

— О... Ваша Величносте, як я бачу, ви глибоко знаєте давню історію?

— Так, захоплююся, знаєте, у вільний від державних інтриг час.

— Дуже героїчне ім'я, — шанобливо кивнув префект. — У перших колонізаторів наших світів справді були гарні, звучні імена.

За панорамним вікном велетенський, вкритий давньою золотою в'яззю флагман готувався до свого останнього старту. Почесна військова варта, вишикувана з десятків есмінців і маневрових корветів, утворила рівний сяючий коридор для легендарного корабля «Асалатара».

— Ваша ідея поховати всіх спочилих імператорів династії в одному історичному кораблі виявилася якнайдоречнішою, дорогий Юстиніане, — зауважив Тархулар, примружившись. — А то при дворі вже почали ширитися зовсім божевільні, моторошні чутки про можливе посмертне воскресіння старої династії.

— Так... Нам лише нового релігійного культу для повного щастя бракувало, — префект похмуро схилив голову, спідлоба дивлячись на те, як золотий велетень повільно рушає з місця.

— Я знаю, Юстиніане, що на борту цього корабля спочиває тіло вашого сина, — тихо й м'яко промовив імператор. — І взагалі... уся ця ваша особиста сімейна драма викликає в мене глибокі, надзвичайно трагічні почуття.

— Дякую, Ваша Величносте, за розуміння, — префект важко, шумно зітхнув, і на мить на його обличчі відбився давній біль. — Але цю затягнуту епоху з мертвими імператорами треба було закрити раз і назавжди.

Давній золотий флагман швидко набрав швидкість і безслідно розчинився в яскравому фіолетовому спалаху гіперпростору. Тепер — остаточно.

— Ви впевнені, що наші... так би мовити, спільні родичі знову десь випадково не спливуть у населених секторах? — із легкою кривою усмішкою поцікавився Тархулар.

— Сім особисто проклав їм фінальний автоматичний курс просто до корони білого карлика. Тож цілком точно — без жодних шансів, — Юстиніан спокійно дістав із кишені похідну флягу і, зробивши невеликий ковток, простягнув її імператорові.

Тархулар не дивлячись узяв флягу, зробив добрячий ковток міцного напою, стримано кашлянув і, змахнувши сльозу, що виступила на віях, повернув її префектові.

— Я помітив, дорогий Юстиніане, що останнім часом ви підозріло багато спілкувалися з капітанами бойового флоту та впливовими представниками Великих Каст, — голос імператора знову став діловим і настороженим. — Зізнаюся, це не дає мені спокійно спати ночами. Я б дуже не хотів...

— Мені не потрібен трон, Тархуларе, — м'яко, але твердо перебив його префект. — Коли ви вже нарешті заспокоїтеся щодо цього?

— Ніколи, — імператор різко повернувся й подивився Юстиніанові просто у вічі. — Ви самі чудово розумієте: якщо при дворі хоч одна жива душа дізнається, хто ви є насправді, негайно спалахне громадянська війна. І зовсім неважливо, бажаєте ви цього особисто чи ні — вас просто силоміць піднімуть на знамена як живу ікону. Жартома сказати — Перший Імператор!

— Натомість я, мабуть, зроблю вас, Тархуларе, найвпливовішим, найавторитетнішим і наймогутнішим правителем у всій галактиці, — спокійно усміхнувся Юстиніан. — Таким, перед яким навіть ваші найлютіші вороги схилятимуть коліна — якщо не з поваги, то з найчистішого страху.

— Ви мене інтригуєте, дорогий родич...

— Ось ваше персональне снодійне, — префект із легким клацанням поклав на панель сріблястий кристал даних, що випромінював м'яке внутрішнє сяйво. — Беріть, Тархуларе. Беріть і спіть віднині спокійно.

— Глибоко зворушений вашим подарунком, — заінтригований імператор обережно взяв кристал до рук, розглядаючи його грані. — Технології Кадеш... Дуже витончена робота.

— Тут записано повний архів усіх наукових і технологічних знань цивілізації Кадеш. Це прощальний подарунок адмірала особисто мені. А тепер — вам.

Імператор відчув, як кров відливає від його обличчя в напівмороку зали, а пальці зрадницьки починають тремтіти від усвідомлення масштабу.

— І ви... отак просто віддаєте цей скарб мені? Але ж це... це ж миттєвий ривок нашої цивілізації у далеке майбутнє!

— Саме так, дорогий нащадку, — префект тепло усміхнувся, дивлячись на його розгубленість. — Скористайтеся цими знаннями з розумом. На благо нашого спільного дому.

— Ну що ж... Ваше «снодійне» явно зробить мій сон винятково здоровим. Дякую вам, Юстиніане.

Упродовж довгих хвилин обидва правителі мовчки стояли пліч-о-пліч, споглядаючи безкрайній зоряний океан за склом.

— Що ж, Юстиніане... Мабуть, я повернуся до своїх покоїв і віддамся легкій меланхолії під звуки творінь якогось давнього музичного генія, — імператор церемонно, з гідністю вклонився і вже було попрямував до важких дверей.

— Зачекайте, — зупинив його Юстиніан. — Знаєте, Тархуларе... Ходімо-но краще зі мною. Здійснимо одну невелику заміську прогулянку. Запевняю, вам дуже сподобається.

— Знову ваші вічні інтриги? — імператор передчутливо потер долоні одна об одну. — А, чорт забирай, ходімо! А куди саме?

— Та тут зовсім недалеко. Усього пів години льоту на моєму новому кораблі.

— Льоту? — щиро здивувався імператор. — Ну, полетіли.

Вони попрямували до злітної палуби флагмана. Там, м'яко відливаючи благородним сріблом у світлі прожекторів, височів витончений, хижий силует легкого корвета класу «Кречет» — ще один подарунок адмірала Кадеш префектові.

— Яка неймовірна краса! Ви справжній щасливчик, Юстиніане, — захоплено промовив імператор, обходячи навколо стрімкого корабля.

Недбалим, владним жестом Тархулар віддав короткий наказ особистим гвардійцям Сірої Преторії залишатися на своїх позиціях в ангарі й не супроводжувати його.

«Кречет» безшумно, наче проігнорувавши гравітацію, піднявся над палубою ангара, плавно ковзнув у відкритий космос і миттєво розчинився в ідеальному сріблястому вікні локального гіперпереходу.

— А куди ми, власне, так таємниче летимо, дорогий предку? — зі щирою цікавістю запитав Тархулар, із зацікавленням оглядаючи футуристичний, ергономічний місток корвета.

— Знаєте, Ваша Величносте... Ми час від часу збираємося невеликою компанією вдома у Квінта, щоб просто по-людськи розслабитися й відпочити від усієї цієї політики. Випити холодного пива, з'їсти соковитої дичини, яку Ордо добуває на полюванні.

— Пива? — імператор здивовано округлив очі, втупившись у префекта.

— Так, саме пива. Дивовижний, освіжаючий напій. Я особисто дуже поважаю те, яке варять місцеві пивовари.

— Хм... Пива, значить. Дуже цікаво, — імператор явно почувався не у своїй тарілці, не звиклий до такого простого дозвілля. — Перепрошую, Юстиніане, але який я взагалі матиму вигляд у товаристві... скажімо так, простих смертних людей? Мені здається, їм насамперед буде страшенно незручно в моїй присутності.

— Дуже слушне зауваження, Ваша Величносте, — усміхнувся Юстиніан, плавно виводячи корабель із гіперпростору над червоною планетою. — Але ви не хвилюйтеся: ці люди — і, до речі, не лише люди — освояться у вашому сяючому імператорському товаристві доволі швидко.

— А-а-а, підкололи ви мене, — весело розсміявся імператор. — Оцінив жарт.

— Ті, кого ви зараз побачите, — це не ваше підступне, задушливе придворне болото, Тархуларе. Вони — ваша справжня, надійна опора, — серйозно сказав префект, налаштовуючи посадковий вектор. — Опора без злого умислу, брехливих клятв і прихованих мотивів. Я просто хочу, щоб ви хоча б ненадовго побули серед тих, кому від вас абсолютно нічого не потрібно.

— І не лише людей, — із усмішкою вставив імператор.

— Цілком точно, Ваша Величносте.

Залишивши корвет на високій орбіті, легкий маневровий човник плавно приземлився на зеленій галявині просто біля затишного заміського будинку Квінта.

— Боги... Яке тут неймовірне, чисте повітря! — глибоко вдихнув імператор, із насолодою вдихаючи аромати трав. — А пан Рах, бачу, як завжди віддано несе варту на посту, — додав він.

Величезний карах Рах, що сидів нерухомою чорною статуєю просто на дерев'яному порозі будинку, ліниво повернув голову до прибулих. Його розумні очі вивчили Тархулара й підрослого Салнара, що йшов слідом. Карах кинув погляд на імператора і, дочекавшись від нього легкого кивка, зайняв місце поруч із батьком.

Із заднього подвір'я садиби долинав дружний веселий сміх, дзвін посуду й дивовижні, такі, що зводили з розуму, аромати соковитого смаженого м'яса на вугіллі.

Поява префекта й імператора спочатку справила ефект бомби, що вибухнула, — у веселій компанії миттєво запала грозова тиша, а усмішки на обличчях гостей буквально застигли.

— Ну чого ви, панове? Привида великого минулого побачили, чи що? — доброзичливо й просто запитав Тархулар, першим порушуючи незручну паузу.

— Дуже схоже на те, — приголомшено пробурмотів Маркай, кліпаючи. — Це, мабуть, наслідки моєї важкої контузії даються взнаки...

— Ну, якщо це і контузія, то в нас вона явно колективна, — озвався Вал, повільно підводячись зі свого місця при вигляді монарха.

— Мені, правду кажучи, навіть ніяково перед вами, панове, — усміхнувся Тархулар. — Хоча, зізнаюся, я очікував приблизно такої реакції.

— Ви ж друг Квінта? — несподівано пролунав позаду дзвінкий, мелодійний дівочий голос.

Тархулар обернувся. На нього зі щирою цікавістю дивилася чарівна молода дівчина зі смішними пухнастими китичками на кінчиках вух.

— Ми тут завжди дуже раді друзям Квінта, — вона сміливо взяла розгубленого імператора під руку й обережно всадовила його в м'яке плетене крісло ближче до теплого вогнища. — Сідайте мерщій, зараз наше м'ясо якраз буде готове! Я Тіая, — просто відрекомендувалася вона.

— А я... — імператор на мить затнувся під прицілом десятка пар очей, а потім м'яко усміхнувся: — А я Тархулар.

— Ой, яке довге й складне ім'я, я його точно з першого разу не зможу повторити! — весело розсміялася Тіая. — Давайте я називатиму вас просто Тар, добре?

— Ну... загалом, звучить дуже навіть непогано, — щиро розсміявся імператор, розслабляючи плечі.

— Ваша Ве... — почав було Вал, рефлекторно витягуючись струнко.

— Давайте сьогодні обійдемося без цих офіційних титулів, друже мій, — делікатно перебив його Тархулар. — Сьогодні я для всіх вас — просто Тар.

— Так, мені точно все це сниться... — Маркай кумедно потер кулаками очі.

— Не сниться, любий. І це навіть не наша масова галюцинація, — з усмішкою прошепотіла йому Зігма, ніжно обійнявши за плечі.

— Підтверджую на всі сто відсотків! Я теж його чудово бачу у спектральному діапазоні! — пролунав бадьорий голос Сіма.

— Юстиніан проговорився мені, що у вас тут заведено пити пиво, — імператор зручніше вмостився у кріслі й простягнув долоні до весело потріскуючого вогнища. — Налийте-но й мені кухоль, не скупіться!

Уже за якихось кілька хвилин гості, які остаточно оговталися від подиву, та й сам здивований Квінт щосили сміялися, жартували й навперебій розмовляли одне з одним. І лише зрідка хтось із них кидав погляд на цілком щасливого, спокійного й розслабленого монарха, який із задоволенням сьорбав із глиняного кухля холодне місцеве пиво.

Цей довгий, мирний вечір для них лише починався...