Золотий горизонт

Квінт дивився на воїнів Сет, що зібралися. Їхні голограми оточили його з усіх боків, що для кадрового офіцера Імперії виглядало дещо незвично. У корпусі «Схід Сет» командували парами — чоловік і дружина, що йшло всупереч усім імперським статутам.

— Я так розумію, усе коло таксіархів у зборі? — звернувся до них Квінт.

Воїни мовчки кивали, уважно вивчаючи нового командира.

— Її світлість, наварх Ніанара, доручила мені тимчасово виконувати обов'язки полемарха корпусу, і ви отримали від неї відповідне повідомлення.

— Ми хочемо її бачити! — уперед вийшов молодий воїн у подряпаних чорних обладунках. За його спиною стояла вродлива дівчина — його дружина. — Так, ми хочемо переконатися, що це не пастка Імперії.

— Що ж, це цілком логічно, — сказав Квінт. — Не смію перешкоджати.

Голограма змістилася вбік, показуючи Ніанару, яка лежала.

— Я навіть не сумнівалася, що ви не повірите повідомленню, — промовила вона. — Тому віддаю наказ особисто: тимчасово ви підпорядковуєтеся капітанові Імперії Квінту.

— Як ми можемо переконатися, що це ви, пані, а не якийсь технічний трюк імперців? — запитав той самий воїн.

— Ну, по-перше, Гране, ти можеш зв'язатися з капітанами кораблів, які пішли зі мною. Вони зараз перебувають на трофейній базі Імперії разом із підрозділами самої Імперії та Касти Атум.

Воїни-таксіархи спантеличено переглянулися.

— Ви не казали нам, пані, що тепер у нас мир, — мовив один із них.

— Так було потрібно. Ви, мабуть, уже чули про битву в Трьох секторах?

Воїни закивали.

— Але нам не повідомляли, що там був присутній наш контингент, — зауважив Гран.

— Я скажу більше, мій дорогий Гране: там були ескадри Ра й Атум, а імперська ескадра зазнала найбільших втрат, відважно знищуючи війська Адохай.

— Я все ж не вірю, — сказала дівчина, виходячи з-за спини Грана.

— Чому ти не віриш, Карає? — усміхнулася Ніанара. — У те, що перед сватанням Гран дві години не міг вибрати для тебе квіти й зрізав на букети половину мого саду?

Гран зніяковіло відступив.

— А ви всі, мої дорогі таксіархи, потім дарували ці букети своїм дружинам. Я ж нічого не плутаю?

Серед воїнів пролунав сміх — хтось жартував на адресу Грана та його дружини.

— Пробачте, пані, але ми повинні були переконатися, — ще більше ніяковіючи, сказав Гран.

— І правильно. За це хвалю, — відрізала Ніанара. — Тепер ви підпорядковуєтеся Квінту. Слухайте те, що він каже, і виконуйте все точно. Від цього залежить ваше життя й майбутнє нашої Касти. І останнє... — Ніанара спробувала підвестися, скривившись від болю. — Зараз у всіх Каст і Імперії союз. Не робіть дурниць. Квінте, тобі слово.

Воїни вклонилися командувачці.

— Панове, до вас прибули транспортні кораблі. Зараз вони на орбіті. На них знаходиться нове озброєння, ефективне проти Адохай. Наказую переобладнати всі кораблі згідно з отриманими даними.

— Що там за зброя? — запитав один із воїнів. — У нас усе найновіше й налагоджене встановлено!

— Ваша енергетична зброя не проб'є навіть щити винищувача ворога, — жорстко сказав Квінт. — Усі заперечення — це дорога до смерті для вас і ваших команд.

Тихий гомін пробіг рядами таксіархів.

— Перше: перевстановити бронелисти — вони не пробиваються жодною енергетичною зброєю. Друге: нові генератори щитів. Третє: автоматичні гармати з новими типами снарядів. Перегляньте записи боїв і абордажів — це важливо. І останнє, — Квінт зробив паузу, — окремим пакетом ви отримаєте стратегію бою. Я наголошую: лише вона зараз приносить результати.

— Перепрошую, полемарху, — Карая підняла руку. — Невже Імперія ось так просто ділиться неймовірними технологіями? Безкоштовно?

— Я скажу коротко, Карає, — Квінт зробив крок уперед. — Порушите правила стратегії — помрете. Не переобладнаєте кораблі — помрете. Не встановите гармати — помрете. Все дуже просто.

Карая опустила погляд під натиском капітана.

— Я зараз не наказую, панове, — спокійно додав Квінт. — Я прошу не робити дурниць.

— Усе буде виконано, пане полемарху, — віддав честь Гран. — Усі рекомендації будуть виконані.

— Вам особисто, Гране, я надішлю повідомлення з особистим кодом розробника. Не дивуйтеся його зовнішньому вигляду та манері спілкування.

— Я вже нічому не дивуюся, пане полемарху, — усміхнувся Гран.

— Майже готово, усі розрахунки перевірили ще раз, — Амалак стомлено присів на стілець. — Завтра вранці узгоджу все з Варгом, і можна починати операцію.

— Починайте, щойно будете готові, — до лабораторії увійшов Юстиніан. — Упевнений, усе має вийти.

Зігма подивилася на нього почервонілими від утоми очима.

— А вас-то як занесло до нас?

— Нудно стало, та й хотів перекинутися з тобою кількома словами, — Юстиніан обійняв Зігму за плечі, підштовхуючи до виходу.

Стоячи на оглядовому майданчику Вежі, вони дивилися на планету, що пливла внизу, кораблі на орбіті та мерехтливі зорі.

— Пам'ятаєш, як тоді все починалося? — запитав префект.

— Так, — усміхнулася Зігма. — Візуально все так само. Ви тоді оголосили, що ми заклали тут ядро нової держави, що в нас є друзі й вороги... А Скард тоді запропонував назвати союз планет Астара.

Юстиніан глибоко зітхнув.

— Мені одразу сподобалося, а от Тит і Ордо носами крутили — мовляв, давнє слово, пилом тхне.

Зігма повернула голову до Юстиніана.

— Ви ж пам'ятаєте значення цього слова?

— Звичайно, командоре. Вірність. Вірність принципам і даному слову. Для мене це основа світобудови.

— Ми на краю? — запитала дівчина.

— Навіть трохи вже заступили за нього, — відповів префект. — Тому я тебе й покликав. Наланаг. Ти летиш на Наланаг.

Зігма здригнулася, її усмішка стала хижою.

— Отже, час настав. Можу летіти хоч зараз.

— Ні, командоре, ти чекаєш корабель із Квінтом і Маркаєм, і ви летите разом.

— Я й сама впораюся!

— Ні, ризикувати тобою я не можу, — префект подивився їй просто у вічі. — Лише ти й я зможемо повернути «Золотий горизонт», тому ключ від Санаранти потрібно забрати якомога швидше.

— Потім ми полетимо на Санаранту?

— Так, Зігмо. Але спочатку Варг проведе операцію, ми витягнемо Адохай на генеральну битву, і ось тоді...

— Ви все продумали?

— Люба моя, неможливо все врахувати. Будь-який план руйнується після першого пострілу, але для штурму Колиски нам потрібні дві речі: флот, який у нас є, і відсутність флоту в Адохай. Начебто все просто.

— Але Амалак каже, що пробити оборону Колиски неможливо — ніде взяти стільки енергії.

Юстиніан задумливо подивився в космос.

— Є така можливість. Я зрозумів це лише нещодавно.

— Поділитеся?

— Пізніше. Треба буде вам із Сімом зробити деякі розрахунки.

— Вічно у вас таємниці, Ваша Величносте! — Зігма сплеснула руками.

— Я не хочу хибних надій, дівчинко моя. Усьому свій час.

— Дівчинко моя? — Зігма здивовано подивилася на префекта. — Ви так мене цілу вічність не називали.

— Так, командоре, старію, мабуть. Став сентиментальним.

— Ой, Ваша Величносте, «ви» і «старість» — поняття несумісні! — засміялася Зигма.

— Іди поспи. Скоро прилетять наші аси — і в дорогу.

— Слухаюсь і корюся, Ваша Величносте, — Зигма вклонилася.

— От позерка... Іди спати! — сміючись, крикнув услід Юстиніан.

Зигма вже зробила кілька кроків, але, обернувшись, сказала:

— А знаєте, Юстиніане, насправді нічого не змінилося. У вас з'явилися ресурси — і ви знову починаєте будувати імперію. Вражає, як у вас це виходить!

Після її відходу він довго стояв біля величезного вікна, вдивляючись у порожнечу космосу.

Маркай світився від щастя, обіймаючи Зигму.

— Та годі, на нас дивляться, — сором'язливо сказала Зигма, ловлячи погляди штрафників і воїнів Каст. — Безсоромний, я ж центуріон, зрештою!

— Та плювати на всіх, я скучив! — Маркай нарешті випустив її з обіймів.

— Хлопці, летимо на складне завдання. Дорогою все розповім.

— Що, просто зараз? — здивувався Квінт. — До чого такий поспіх?

— Не обговорюй, капітане. Це наказ.

— Полемарху, пані центуріоне, я старший за вас званням! — Квінт, усміхаючись, задер підборіддя.

— Ах, вибачте, Ваша Високосте, — Зигма віддала честь. — Зовсім забула. Вітаю, до речі.

— Дякую, — Квінт набув серйозного вигляду. — То що, справді треба летіти?

— Так, і чим швидше, тим краще.

— Ну що ж, тоді в дорогу, — Квінт штовхнув Маркая до корабля. — Рухайся, лейтенанте, вилітаємо.

«Людожер» піднявся з палуби й вийшов з ангара Вежі.

— Ось координати, — Зигма передала кристал Квінту, косячись на Раха, що лежав на містку. — А його навіщо із собою взяли?

— Кого? — запитав Квінт, переводячи погляд на звіра.

— О, Рах, а ти як тут?! — вигукнув Квінт.

— Ну й безлад у тебе, капітане, — Зигма погладила караха. — Навіть не знаєш, хто в тебе на кораблі.

— Та я до нього так звик, що він уже наче меблі — не звертаю уваги.

— Слухай, що це за дивні координати? — запитав Маркай, дивлячись на екран. — Це що, жовтий сектор? Ти збожеволіла? Там же випромінювання, від якого щити не врятують!

— Квінте, стрибай, а я поки що вкраду у тебе лейтенанта, — сказала Зигма, відводячи усміхненого Маркая з містка.

— Гаразд, стрибаємо, — Квінт почухав потилицю. — Через пів галактики летіти... ну гаразд.

«Людожер» набрав швидкість і зник у вікні гіперстрибка.

— Ну, розповідай, куди нас несе, — сказав Квінт щасливій Зигмі.

— Система Наланаг і однойменна планета, — Зигма поцілувала Маркая й сіла в крісло штурмана.

— Просвітіть мене в таємниці двору, — попросив Маркай.

— Гаразд, ти вже учасник цієї справи, мусиш знати.

Після розповіді про «Золотий горизонт» Маркай навіть не став ставити запитань.

— Після того як я дізнався, що префект — перший імператор, мене вже ніщо не дивує.

— Дякую, що не згадав мій вік, — сказала Зигма.

— То що на цій планеті, куди ми летимо? — запитав Квінт.

— Там, хлопці, ключ від входу до місця, до якого прив'язаний флот у Контурі Мертвого Часу.

— І що це за місце? — запитав Маркай.

— Санаранта. Планета, що існує одночасно в гіперпросторі й у нашій реальності.

— Ей, люба, але це ж принципово неможливо, — спантеличено сказав Маркай.

— Можливо, любий, якщо правильно використати технологію ворога.

— Як ви змогли сховати кораблі? — запитав Квінт.

— Нам допоміг Контур Мертвого Часу Адохай, — пояснила Зигма. — Коли похоронний флот здійснює гіперстрибок, він запечатується у своєрідній часовій бульбашці й живе там одну секунду. Кораблі летять, двигуни працюють, стазис зберігає екіпаж — і все це триває одну секунду часу. Коли новий флот здійснює стрибок, він потрапляє до цієї ж бульбашки й теж проживає одну секунду. Але щоб утримувати постійно поповнювану часову бульбашку в одній точці гіперпростору, потрібен якір.

— І як же ви розв'язали цю проблему?

Зигма усміхнулася:

— Усе виявилося досить просто. Ми помістили планету в Контур Мертвого Часу в момент стрибка. Тепер вона існує одночасно в нашій реальності й у гіперпросторі.

— Ви змусили цілу планету стрибнути в гіперпростір? — здивувався Маркай.

— Ну так, це виявилося не дуже складно. Генератори гіперпереходу, встановлені на планеті, підтримують стан стрибка в одній секунді часу, і вся бульбашка з флотом перебуває на дуже великій орбіті цієї планети.

— Але ж для цього потрібна колосальна енергія! — здивувався Квінт.

— Ні, капітане, не потрібна, — сказала дівчина. — Енергію планеті дає та сама секунда роботи двигунів самого флоту. Вічний двигун і закон збереження енергії підтримують «Золотий горизонт» вічно летючим поза нашою реальністю, але намертво прив'язаним до неї.

— Так, це треба все переварити, — Квінт схопився за голову.

— А я й намагатися не буду, — махнув рукою Маркай.

— Гаразд, але те місце, куди ми летимо... Там же випромінювання, Маркай має рацію, щити не врятують, — додав Квінт.

— Та немає там жодного випромінювання, хлопці, — засміялася Зигма. — Це вигадка, маскування, набір генераторів з імітаційними полями й заборона Імперії відвідувати цей сектор. До того ж жовтий сектор — це майже край галактики, далі міжгалактична порожнеча.

— Оце так масштаб у Його Величності! — вигукнув Квінт.

— Ну, взагалі-то це була моя ідея, — скромно сказала Зигма. — У ті роки я страждала на гігантоманію.

— Отже, прогулянка? — Маркай розслаблено розвалився в кріслі.

— А ось тут, хлопці, є маленька проблемка, — Зигма винувато усміхнулася. — Навколо Наланага встановлено мінне поле, а фарватер знав лише Тит. Тож потрібні ваші здібності пілотів, інакше ми ключ не дістанемо.

— Та вже, задачка... — Квінт відкрив каталоги Імперії. — Що це за міни такі? Давай подивимося.

— І тут теж маленька проблемка, — Зигма втиснулася в крісло. — Це міни цивілізації К'ітан. Вони загинули задовго до мого народження. Тит знайшов їх випадково в мертвому бойовому кораблі К'ітан.

— Ну повинно ж бути хоч щось про їхні технології?

— Квінте, К'ітан завершували свій життєвий шлях, коли наш вид був ще молекулою, — сказала Зигма. — Я знаю лише одне зі слів Тита: мінне поле може подолати тільки хороший пілот.

— Влипли ми з тобою, друже, — задумливо сказав Маркай.