Золотий горизонт

Великий Туртан стояв на містку свого флагмана. Перед ним розкинулася сяюча інфраструктура тактичної станції. Тисячі кораблів, що зависли в просторі, верфі, дрібні судна, які снували складною системою, каравани транспортів — усе це працювало як добре налагоджений механізм.

Якби ж... Якби не ці прокляті рейди противника, проти яких його війська поки що були безсилі. Дивна зброя й неймовірно потужні захисні поля руйнували багато планів стратега. Кілька отриманих ворожих снарядів були ретельно проаналізовані, і було виділено дивовижний елемент, що змінював правила гри. Тепер сотні розвідників шукали цей елемент по всій Галактиці.

Туртан знав, що шестеро його побратимів не мали зразків зброї Імперії, і в цьому була його перевага. Його шанс стати по праву руку від самих Адохай, знищивши суперників... або ж змусивши їх схилити коліна. Але поки елемент був недоступний, а ворог — хитрий, відважний і непередбачуваний. Чого тільки варта була остання атака на каравани постачання. Майстерність пілотів вражала бувалого воїна. Та й технології, що перевершили технології Владик. Він гнав від себе цю крамольну думку... але ворог був сильніший і краще підготовлений.

Відчайдушно бракувало біологічних ресурсів, бракувало солдатів для його планів. Давній воїн провів рукою по своїй подряпаній броні. У зчленуваннях обладунка ворушилася слизька, смердюча гниллю біомаса — вічний супутник напівживих слуг Владик, що замінювала їм плоть. Як же йому не хотілося більше помирати, а потім воскресати на поклик Владик! Мільйони років забуття при повній свідомості, замкненій усередині власного розкладеного розуму, і жалюгідні миті битв за нові всесвіти.

Але тепер у нього з'явився шанс. Розвідка відстежила, куди Імперія і Касти перевозять населення своїх планет. Дурні. Він готувався до генеральної битви, він стане найкращим із семи й першим захопить біологічні ресурси, а інші туртани кусатимуть лікті, захлинаючись заздрістю й власною чорною жовчю.

Великий Туртан озирнувся. Диспетчери пульта займалися своїми справами, не відриваючись від екранів. Ці істоти давно втратили людську подобу: їхні бліді, позбавлені шкіри тіла були живцем уплавлені в крісла, а з порожніх очниць просто до панелей приладів тягнулися пульсуючі нервові джгути, вкриті слизом, що сочився.

З-під обладунка він дістав крихітну скриньку, у якій потай від Владик зберігав свою найбільшу цінність — маленьку блискучу краплю пам'яті. Відсунувши край броньованої рукавички, він дозволив краплі потрапити на шкіру. З різким уколом вона розчинилася в його зап'ясті.

Тепер він бачив себе — великого полководця й захисника свого народу в прекрасному світі з трьома місяцями. Він відчував солодкуватий запах повітря і бачив дивовижні візерунки зірок і туманностей на небі свого світу. Він був першим серед свого народу. А потім прийшли Адохай і запропонували вічне життя. Він погодився одразу, без вагань.

Його затишний світ було, звісно, шкода, хоча він і виторгував для нього місце в Колисці. Але тепер його світ був мертвою пустелею, всіяною кістками своїх мешканців, що повільно пливла в просторі Колиски. Моторошний цвинтар цілої раси, де мільярди висохлих скелетів досі стояли, вмерзлі в лід мертвих океанів. Він знав, що колись планета піде в реактор і зникне назавжди.

Туртан усміхнувся під глухим забралом шолома, оголюючи ряди гострих пожовклих зубів, крізь які з тихим шипінням просочувалася отруйна пара.

«Вони прокляли мене, — подумав він про свій народ, — свого рятівника, підняли заколот проти Владик».

І він убив їх усіх, усю свою цивілізацію. Останніх, хто залишився живим, давній воїн добивав особисто коротким ножем, відчуваючи неперевершене, майже нудотне задоволення від хрускоту чужих хрящів і тепла чужої крові на руках. Він любив згадувати це, дивлячись на могутність Адохай. Його мета ніколи не змінювалася: він хотів стати першим полководцем Владик і вирвати серця іншим туртанам. Його пересмикнуло від цієї думки, а тілом, закутим у в'язницю-броню, пробігло солодке, липке тремтіння.

Воїн оголив усохлу, вкриту трупними плямами руку й підніс скриньку. Крапля мертвотно-блідого світла з'явилася на шкірі й ковзнула на своє місце. Сховавши скриньку під броню, воїн узявся переглядати звіти розвідки.

Так, Імперія і Касти ховали своїх громадян у цих гігантських підземних комплексах у надії на їхнє виживання.

«Але це лише ваші мрії, — подумав Туртан, і від його думок палубою містка повіяло крижаним могильним холодом, — вам мене не перемогти».

Варто розробити план атаки на цей віддалений сектор і залучити, звісно, інших великих туртанів в останній момент. Нехай проллють свою кров, поки він чекатиме.

Будучи сильним телепатом, він не любив віддавати команди голосом. Його думки мертвою хваткою вп'ялися у свідомість челяді за лічені миті. Отримавши ментальний наказ, біо-диспетчери затіпалися в судомах, їхні слизькі джгути запульсували швидше, і гігантська машина тактичної станції взялася виконувати накази, розпочавши підготовку до битви.

Воїн ще раз кинув погляд на дані розвідки. Кількість життєвих сигналів збільшувалася, транспорти з провіантом ішли суцільним потоком. Ескадра однієї з Каст патрулювала систему. Немає жодного сумніву: саме сюди евакуювали такий цінний біологічний ресурс. Живе, тепле м'ясо, замкнене під землею. Потрібно лише простягнути руку й узяти. Це величезна удача, і він не проґавить її ні за що.

Пальці зі скреготом зім'яли панель приладів, видавивши з неї краплі маслянистої темної рідини. Давній воїн уже бачив себе підкорювачем цього Всесвіту, і потрібно було зробити перший крок до перемоги.