Золотий горизонт

— Отримано текстове повідомлення від капітана корабля Кадеш! — голосно оголосив Сім, буквально припавши своїми оптичними сенсорами до головного екрана застави.

Зігма миттєво, ледь не збивши дроїда з ніг, підскочила до пульта. Її пальці відчайдушно стиснулися в кулаки, побілівши на суглобах.

— Чому лише текст? Чому не пряме відеозображення?! — запитала вона, і в її голосі вже бриніли перші ноти паніки.

— Вони пішли в гіперпросторовий стрибок на надто великій, захмарній швидкості, канал зв'язку просто не встиг синхронізувати відеопотік, — швидко відповів дроїд, гарячково бігаючи маніпуляторами по сенсорній панелі. Раптом Сім завмер, втупившись у рядки дешифрованого логу, що бігли екраном. — Е-е-е... А от тут я зараз, зізнаюся, не зовсім розумію...

— Що?! — Зігма зірвалася на пронизливий крик, схопивши дроїда за плечі. — З Маркаєм щось сталося?! Кажи, Сім!

— Ні-ні, не хвилюйтеся ви так, з ним начебто все гаразд! — заторохтів Сім, відсахнувшись від неї. — Принаймні, датчики життєзабезпечення показували, що він був при повній свідомості, коли вони ініціювали стрибок до точки скидання.

— Що тоді це означає, Сім?! Договорюй!

— Розумієте... Капітан Кадеш пише, що цей божевільний лейтенант примудрився впіймати в магнітну пастку не просто корональну речовину, а цілий протуберанець білого карлика! — спантеличено й якось зовсім розгублено промовив дроїд.

— Відійди! — Зігма безцеремонно відштовхнула дроїда від екрана, вдивляючись у світні символи. Її очі швидко ковзали по тексту. — Так... Справді, тут написано «протуберанець». Сім, це дуже погано?

— Та ви так сильно не хвилюйтеся, мадам, — Сім м'яко, відсунувши її вбік, знову зайняв своє законне місце за пультом. — Раз їхні кораблі благополучно летять до цілі, значить, поки що все йде добре, не переживайте ви так. Але от те, як саме він зміг фізично вижити в епіцентрі такого пекельного магнітного шторму, — це, звісно, дуже велике наукове питання.

Зігма безсило впала на найближчий стілець, закривши обличчя тремтячими руками. Її плечі дрібно здригалися.

— Припинити паніку на борту, мадам! — несподівано суворо вигукнув Сім. — Зараз усе в абсолютному порядку. Якби на кораблі Маркая сталася миттєва детонація, вони б фізично не змогли піти у стрибок. Логічно? Логічно!

— Сподіваюся... — Зігма важко відкинулася на спинку стільця, її погляд став порожнім, спрямованим кудись крізь метушливого дроїда.

— Маркай у нас просто чортівськи щасливий щасливчик, якщо говорити чесно, — Сім підбадьорливо блимнув м'яким синім світлом своїх лінз. — З такою колосальною енергією всередині пастки ми гарантовано рознесемо зовнішній захист Колиски до всіх чортів! Це математичний факт.

Зігма продовжувала сидіти нерухомо, застигнувши з відстороненим обличчям.

— Ану не сміти впадати в депресію перед початком штурму! — буквально закричав Сім просто їй у вухо. — Усе йде суворо за моїм геніальним планом, ясно вам?!

Зігма помітно здригнулася від його крику, кліпнула й насилу сфокусувала погляд на дроїді.

— Так... Так, добре, Сім. Я зрозуміла. Я в повному порядку.

— От і чудово, мадам. Терміново повідомте всім нашим штурмовим флотам, що час наближається. Їм потрібно бути в секундній готовності до стрибка.

— Так, звісно, — Зігма різко струснула головою, проганяючи наслання, і провела долонями по обличчю. — Пробач мені хвилинну слабкість, Сім.

— Мадам, я особисто все до міліметра прорахував своїми процесорами. З вашим відчайдушним коханим усе обов'язково буде добре. Обіцяю.

— Я вірю тобі, Сім. Вибач мені ще раз.

Зігма глибоко вдихнула й рішучим жестом активувала канал глобального зв'язку. На центральних екранах один за одним почали з'являтися обличчя командувачів флотами. На заставі на мить запанувала дзвінка, напружена тиша.

— Увага всім підрозділам. Наш таранний заряд уже рухається до точки удару, — абсолютно спокійним, упевненим голосом промовила Зігма, дивлячись на офіцерів. — Перша фаза операції пройшла навіть краще, ніж ми розраховували спочатку.

Ледь помітні полегшені усмішки ковзнули по обличчях суворих командирів на екранах.

— Усім приготуватися. Одразу після фіксації теплового удару й за нашою прямою командою ви здійснюєте синхронний стрибок у свої контрольні точки. Діяти суворо за планом. Ані секундою раніше.

Командувачі синхронно віддали честь і один за одним відключилися від ефіру. На головному екрані залишився лише Юстиніан.

— Ми повністю готові, — тихо сказав префект, поправляючи комір мундира. — Теж чекаємо лише на вашу команду. Зігмо... з тобою все гаразд?

— Ні, не гаразд! — Сім безцеремонно вліз просто в кадр голограми, безсоромно відштовхнувши дівчину вбік. — Вона до смерті хвилюється за свого лейтенанта, ви ж самі все чудово бачите, Ваша Величносте!

— Твої розрахунки щодо пробиття щита правильні, Сім? — серйозно запитав префект, проігнорувавши випад дроїда.

— Та правильні вони, правильні! Сто разів перевірив! — роздратовано вигукнув Сім. — Я вже, здається, сам заразився всіма вашими дурними органічними емоціями. У грудях навіть щось гидко нити й щеміти почало в районі центрального процесора!

Дроїд із дзвінким металевим стуком притиснув маніпулятор до грудей.

— Що, шестерні вчасно не змастив? — м'яко усміхнувся Юстиніан.

— У вас, пане Юстиніане, якісь дрімучі, викопні уявлення про високі технології! — ображено пробурчав дроїд. — Чому одразу шестерні? У мене там взагалі-то найскладніші мікроприводи!

Слухаючи їхню перепалку, Зігма мимоволі тепло усміхнулася. Напруга, що скувала її груди, трохи відступила.

— Та припиніть ви обоє це блазнівське дійство, — похитала головою вона. — Я справді в порядку.

— Ну нарешті! — дроїд радісно сплеснув металевими маніпуляторами. — Усе, Юстиніане, ідіть командувати своїми військами кудись далі, ми тут самі впораємося.

— Ну, стережися, малий, я до тебе ще доберуся, — жартома погрозив пальцем префект і відключив термінал.

Величезна сфера Колиски Адохай повільно, невідворотно дрейфувала в холодному просторі, невблаганно наближаючись до меж чергової мирної зоряної системи. Огорнута білуватим туманним полем захисного щита, поверхнею якого раз у раз із тріском пробігали люті чорні блискавки статичної напруги, вона здавалася абсолютно неприступною, монументальною твердинею древніх.

Раптом чорну порожнечу космосу осяяв сліпучий сріблястий спалах гіперпереходу.

Витончений, сяючий корабель Кадеш вискочив із відкритого вікна. На шаленій, самогубній швидкості, зовсім не скидаючи колосальну кінетичну інерцію, він за частку секунди повністю прибрав свої захисні поля. Тієї ж миті від його корпусу відокремився важкий крейсер Адохай і, набираючи хід, понісся прямою траєкторією на таран Колиски.

Корабель Кадеш, заклавши крутий віраж, миттєво перебудував вектор руху й без найменшої затримки зник у новому, рятівному вікні гіперстрибка.

У цей момент усередині рубки крейсера Маркая буквально втискало в пілотське крісло чудовиською силою. Перевантаження було настільки величезним, що перед очима пливли темні кола, а руки, налиті свинцем, із величезними труднощами утримували штурвал.

У динаміках шолома крізь тріск статики прорвався схвильований голос Сіма:

— Лейтенанте, бачу твої телеметричні дані! Вольфрамове ядро всередині головної сфери крейсера вже почало плавитися, пастка Контуру мертвого часу працює на межі можливостей і ледь утримує енергію зорі, що рветься назовні!

— Я... я бачу... — насилу прохрипів Маркай, крізь пелену поту дивлячись на датчик генератора Контуру мертвого часу, що відчайдушно блимав червоним.

— Катапультуйся й негайно йди у стрибок, Маркаю! — в ефірі пролунав переляканий, зірваний голос Зігми. — Крейсер ось-ось розірве на шматки!

— Я думаю, потужність неминучого вибуху проб'є їхні щити навіть із такої пристойної відстані, — тривожно вставив дроїд.

— Скільки в мене... реального часу? — кривлячись від пронизливого болю в грудях, видавив Маркай.

Навколо нього просто з приладової панелі із шипінням летіли снопи іскор, температура в рубці стрімко зашкалювала, дихати ставало нічим. Датчики живучості корабля щосили волали про те, що внутрішні відсіки вже охоплені неконтрольованою пожежею.

— У тебе максимум тридцять секунд, не більше! — прокричав Сім. — Катапультуйся негайно, хлопче!

Маркай перевів затуманений погляд на велетенську перепону Колиски, що стрімко наближалася, стиснув зуби й щосили втиснув штурвал уперед, до упору вичавлюючи тягу маршових двигунів.

Із кормових дюз крейсера вирвався колосальний стовп ревучого полум'я, перемішаний зі шматками розплавлених внутрішніх конструкцій. Корабель із диким прискоренням рвонуло вперед, і на екранах спостереження застави він перетворився на суцільну, сліпучу вогняну смугу.

— Маркаю, катапультуйся! Будь ласка! — кричала Зігма в мікрофон, зовсім не помічаючи сліз, що градом котилися по її щоках.

У цю мить із кормової частини корабля, що летів, вирвалася хмара колосального вибуху — перевантажені маршові двигуни не витримали тиску й з м'ясом рознесли всю корму крейсера Адохай. Але вони більше й не були потрібні. Набрана швидкість гинучого боліда вже була просто астрономічною.

За лічені секунди до неминучого зіткнення від палаючого носового уламка корабля з хлопком відокремився маленький сріблястий видовжений кокон рятувальної капсули. Перед ним на мить спалахнуло крихітне вікно гіперпереходу, і кокон миттєво зник у стрибку.

А наступної секунди понівечений крейсер на повній швидкості врізався в силове поле сфери Адохай.

Останнє, що встигли зафіксувати високочутливі зонди-шпигуни Сіма перед тим, як їхня оптика повністю вигоріла, був сліпучий спалах, співмірний за потужністю з народженням наднової зорі. Люта, всепоглинаюча хвиля первісного вогню з ревом покотилася в усі боки, пожираючи мертву порожнечу безповітряного космосу й буквально випаровуючи непробивний щит Колиски.

— Боги... Оце рвонуло так рвонуло! — приголомшено видихнув Сім, вказуючи маніпулятором на оглядовий екран, де союзний флот, що перебував на безпечній відстані гіперстрибка, сканував сектор.

Навіть на датчиках кораблів у глибокій, непроглядній чорноті простору, нескінченно далеко від епіцентру, на секунду спалахнуло чисте, сліпучо-біле світло новонародженої зорі.

Капітан корабля Кадеш Ішая Ішана мимоволі заплющила очі, захищаючи їх, коли її місток залило світлом після виходу зі стрибка поруч із Колискою Адохай. Дівчата-офіцери, які сиділи за пультами керування, по-дівочому перелякано скрикнули від панорами, що відкрилася.

Двоє досвідчених пілотів Ра, які керували кораблем Кадеш, спрацювали просто ювелірно. Не скидаючи божевільний інерційний хід після виходу з гіперпростору, вони абсолютно незбагненним, філігранним чином змінили складну траєкторію руху величезного судна. У потрібну секунду вони скинули захисні поля, дозволивши крейсеру лейтенанта Маркая зійти з підвісів, одразу ж сформували нове вікно переходу й відвели свій корабель назад у безпечний космос.

За хвилину корабель Кадеш, важко дихаючи, плавно гасив швидкість, пливучи у вільному секторі.

— Панове пілоти... Це було просто незабутньо, — насилу зберігаючи стриманий, командний тон, промовила капітан, повертаючись до рубки керування.

Дівчата-офіцери з неприхованим, щирим захопленням дивилися на двох пілотів Ра, які від такої уваги миттєво почервоніли до самих коренів волосся.

— Сенсори дальньої розвідки фіксують залишкове збурення від вибуху, співмірного за потужністю з надновою, — швидко доповіла офіцерка за сусіднім пультом.

— Отже, у цього божевільного хлопчиська все вийшло, — Ішая з полегшенням глянула на оглядові екрани. — Негайно скануйте весь найближчий космос. Шукаємо його рятувальну капсулу! Відправити медичну бригаду на приймальну палубу!

За кілька хвилин яскравий спалах аварійного вікна гіперпереходу викинув у відкритий космос відчайдушно обертовий, охоплений полум'ям видовжений кокон. Капсула шалено оберталася, захоплюючи за собою довгий вогняний вихор із залишкових газів.

— Ловіть його гравітаційним захопленням! Швидко!

Широкий промінь захоплення намертво зафіксував кокон у порожнечі й плавно підтягнув його у відкритий шлюз приймальної палуби.

Коли захисна оболонка кокона зі свистом розчинилася, медикам, що зібралися, відкрилося по-справжньому страшне, моторошне видовище. На металевій підлозі палуби лежало закривавлене, практично бездиханне тіло Маркая. Його м'язи здригалися в жорстоких, безперервних судомах, він важко хрипів, випльовуючи фонтани темної крові. Численні судини, що лопнули від жахливого перевантаження, зробили білки його очей моторошно темно-червоними, з вух і носа безперервно сочилася кров.

За мить перелякані лікарі зорієнтувалися: помираючого лейтенанта дбайливо, але швидко огорнули щільною хмарою стабілізуючого туману, вводячи його змучений організм у глибокий медичний стазис.

— Це капітан Ішая на зв'язку! — голосно оголосив Сім, виводячи вхідний виклик на заставі.

Зігма буквально кинулася до мерехтливого екрана, ледь не впавши дорогою.

— Що з ним?! — видихнула вона, впиваючись поглядом в обличчя капітана. — Що з Маркаєм?!

Обличчя Ішаї Ішани на екрані злегка здригнулося від важких емоцій, що переповнювали її, вона відвела погляд убік.

— Він живий... — тихо промовила вона. — Ми екстрено помістили його в стабілізаційний медичний стазис. Трохи пізніше, щойно відновимо тиск, ми переведемо його до спеціального кисневого реанімаційного басейну.

— Він... він сильно постраждав? — Зігма відчула, як у неї підкошуються коліна, і вхопилася за край пульта.

— Знаєте, я б не хотіла зараз прилюдно оголошувати характер його травм... — нерішуче почала капітан.

— Кажіть! — несподівано жорстким, зовсім неемоційним, металевим голосом зажадав Сім, проштовхнувшись уперед. — Ми зобов'язані знати всю правду.

Капітан Кадеш важко зітхнула й знову відвела очі від камери.

— У його тілі практично немає жодного неушкодженого внутрішнього органа... І жодної цілої кістки, — насилу вимовила вона страшні слова. — Перевантаження було просто захмарним для людського тіла. Але... наші технології регенерації не дадуть йому померти. Ми витягнемо його.

Зігма, остаточно знесилена почутим, тихо опустилася просто на металеву підлогу рубки.

— Напевно, з мого боку нерозумно зараз говорити вам «не хвилюйтеся», — Ішая з глибоким співчуттям і розумінням подивилася на дівчину, що сиділа на підлозі. — Але його мозок... Мозок Маркая якимось неймовірним дивом зовсім не постраждав від цього пекла. Є найтяжча контузія, але на тлі всього іншого — це сущі дрібниці. Головне, що зараз він перебуває у відновлювальному стазисі. І він при свідомості, хоч тимчасово не відчуває свого тіла й не може говорити. Він бореться.

— Ви... ви справді зможете його повністю врятувати? — глухо, не піднімаючи голови, запитала Зігма.

— Без жодного сумніву — так, — твердо й упевнено відповіла капітан Кадеш. — Медичні системи нашого флоту свого часу справлялися і зі значно тяжчими ушкодженнями у пілотів. Він одужає, обіцяю вам.

— Дякую... Щиро вам дякую, — Зігма повільно підвелася на ноги, долаючи слабкість, і подивилася на екран повними сліз очима. — Я дуже хочу вірити, що він виживе.

— Після того, що цей божевільний хлопчина щойно зробив самотужки... він просто не має жодного морального права померти, — тепло усміхнулася капітан Кадеш. — Усе буде добре, Зігмо. Чекайте на нас.