Навія 4

Пролог:

Майже два роки спокійного, розміреного життя. Щоденні тренування під наглядом бабусі Адрі, фізичні вправи, заняття з розвитку магічних вмінь і поєдинки зі зброєю і без. Здавалося б, можна спокійно дочекатися того часу, коли Рівка досягне сімнадцятиліття, і вирушати в далекі мандри на південь. Не так сталося, як гадалося...

В той день бабуся Адрі пішла кудись на південь. Сім'я, яка живе на одному з островів, прислала до нас дівчину, майже мою ровесницю, років п'ятнадцяти. Вона прибігла по гаті прямо на острів, як не дивно, русалки її не пробували зупинити.

— Бабусю, — дівчинка захекалася від бігу, — тато просив, щоб ви прийшли до нас: у мами перейми.

Бабуся Адрі швиденько зібралася і пішла. Нам наказала не покидати острів. Хоча до цього ми нерідко ходили на полювання в Чорний ліс.

Повернулася вона лише вранці, за плечима — пів клумака з якимись крупами, якими з нею розрахувалися за надану допомогу. Крім крупів, вона принесла новини, і новини ці були тривожні — буде війна. Набіги на людські поселення за участю молоді дітей лісу вже всіх дістали, і степ домовився з полянами йти війною проти Великого лісу. Про це бабусі Адрі розповів чоловік з південного острова, який недавно їздив до людських поселень, щоб виміняти там зерно й інструменти на хутра і мед. Села гуділи про те, що до кордонів з Великим лісом стягують військові загони і набирають усіх охочих воювати. А охочих виявилося немало, адже урожай зібрано і до наступної весни чоловікам чимось потрібно займатися, то чому б не повоювати з вухатими і помститися їм за всю ту шкоду, що вони творили вже он скільки літ безкарно.

— Бабусю, і що тепер буде? — Рівка схвильовано дивилася на стару.

— Не знаю, дитино. Південне крило лісу велике, але дітей лісу в ньому від сили набереться тисяч десять, а може, і менше. Люди плодяться швидко і часто, а діти лісу — ні. Тому, як я розумію, на південне крило підуть степовики і чисельна перевага буде за ними, причому в десятки разів, якщо підніметься весь степ. Звичайно, діти лісу кращі воїни за степовиків, крім того, рослини і деякі звірі будуть захищати лісовиків, та все ж... Скоріш за все, степовики переможуть. Звичайно, всіх не вб'ють, ліс великий, але... Шкода, що еліта загралася в свої і не прорахувала наслідки.

— Виходить, що в лісах тепер буде багато людей, козаки, степовики, найманці, — Рівка не могла заспокоїтися, — і, можливо, втікачі з Великого лісу, що стануть шукати місця, де б можна перечекати війну.

— І більшість з них буде налаштована вороже. Одні будуть йти, щоб помститися, а другі — щоб пограбувати та владу відчути, коли беззахисних катувати стануть, — Адрі зблідла і прикусила губу.

— А степовики стануть шукати жінок-магів, щоб захопити їх у полон, — додав я.

Обидві поглянули на мене злякано.

— З острова в ліс — ні ногою, — погляд бабусі ковзнув з Рівки на мене. — Якщо її захоплять, розумієш, яка доля її чекатиме?

Малий всередині здригнувся.

— Цього не можна допустити.

— Згодна. Тому, якщо на острів хтось рипнеться, б'єте по гаті повітряним тараном. І найближчими днями потрібно зробити ще один пліт.

— Навіщо, бабусю? У нас же є пліт.

— Той, що у нас є, заберу я.

— Ви кудись зібралися? — Рівка дивилася на Адрі, очікуючи відповіді.

— Я попливу до Великого лісу, спробую врятувати дітей.

— Лише дітей?

— Так, Максиме, лише дітей. Всі, хто старший десяти років, не підходять. Їм роками промивали мізки ідеями про вищу расу.

— Бабусю, це утопічна ідея. Навіть якщо ви спасете десяток-другий дітей, від згасання расу це не врятує.

— Я розумію, — вона важко зітхнула. — Врятую скільки зможу і виховаю їх так, як виховували мене, без всієї цієї дурні в голові.

— Ну то в такому випадку ми підемо з вами, — Рівка взяла мене за руку і стиснула.

Адрі задумалася на якийсь час і дивилася на нас мовчки.

— Там буде небезпечно.

— Небезпечно буде скрізь, — сказав я.

Вона мовчки повернулася і пішла до хати. Рівка потягнула мене слідом за нею.

— Ба, — позвала вона стару, — то що ви вирішили? Ми з вами?

Бабуся Адрі повернулася до нас лицем.

— Ви стали вже доволі сильними бійцями і магами, але там вам, можливо, доведеться вбивати не тільки дітей лісу, але і ваших соплемінників — людей...

Рівка думала недовго.

— Всі, хто захоче вбити нас, — вороги. Люди вони чи діти лісу — яка різниця? Ворог є ворог.