Перед Великднем
Слабке світло від свічки.
Мерехтить.
Світло відбивається в начищеній до блиску каструлі.
За вікном – гавкають і скавучать два собаки. Чуються якісь не гучні голоси з надвору.
Вовка не зважає на звуки. Він ледве веде очима за тінню від краплі стікаючого парафіну, що випливає з під самого кореня фітеля, перевалює за розім'яклий край свічки, і спочатку швидко, а потім повільно сповза до долу. Там крапелька парафіну застигне.
Вовкіне підборіддя упирається в стіл. Він не ворушить жодним м`язом на обличчі. Крапля ще тече донизу білим стовбуром парафінового дрючка – з близької відстані свічка здається просто величезною. Запах підігрітого стеарину і кіптяви потрапляє до носа – трохи свербить. Але він не ворушить головою – не зважає, наче загіпнотизований. І дихання не чути – таке враження, що голова сама по собі заклякла на столі. Очі вперто дивляться на стікаючий парафін.
Собаки скавучать і гавкають голосніше. Прочиняються двері, і заходять ті, чиї голоси він чув за вікном.
– Прибери це звідси, – каже Петро.
– Добре, – відповідає Ігарь, бере до рук каструлю і скидає до неї голову Вовки, – розрубаю на дві частини і собакам винесу, хай погризуть, щоб не гавкали. Хоч на Великдень наїдяться.
Вони обидва посміхаються.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!