Нитки із арматури
Смерть розриває родинні зв'язки як металеві дроти, зі скрипом рве, розгинає-згинає, як проволоку, з нагріванням у місці перелому, на фізичному рівні ламає. Тільки вона це робить дуже швидко - миттєво. А родинний зв' язок - це як трос. Важкий, плетений з сотні металевих тонких волосків, що нагадують за міцністю арматуру. Смерть ці троси граючи і дбайливо розплетає. І плете з них невидимі нитки пам'яті.
Залишки арматури Смерть видає виробникам надгробків - вони роблять з них каркаси для пам'ятників. Для важких і сумних пам'ятників. Люди купляють їх і ставлять на могили. Все важке залишається на могилах. До яких тянуться невидимі легкі нитки пам'яті. Але міцні як арматура, яку добуває пані Смерть.
Цвинтарні будівельники мурують пам'ятник і клумбу під ним, гарно все цементують. Смерть підходить до них, бере трохи роствору, і теж цементує - пам'ять про померлих. Цвинтарні будівельники не розуміють, де дівається їх чамур, економлять. Родичі невдоволено дивляться на тріщини у бетоні - через них десь з-під землі тягнуться невидимі нитки пам'яті.
Смерть рве родинні зв'язки і миттєво зміцнює їх. Назавжди. Немає нічого більш вічного, як пам'ять, яка легкими пушинками сідає на пам' ятники з каркасом із обривків сімейних легенд, старих фото і речей, як правило, якихось сувенірів чи невеликих дрібничок, що лишилися нам від родичів. Це міцніше за троси. Це крепше за арматуру. Але легше за промінчик світла, що бігає поміж вашими сінапсами, коли ви згадуєте того, з ким ваш зв'язок обриває і зміцнює Смерть.
Могилу огороджують. В середині огородженого клаптику землі лишаються: надгробок з арматурним каркасом і тріщини у швах, старі чорнобілі фото і різнокольорове мереживо з уривків спогадів, невеличкі дрібнички і старі речі, сімейні легенди і перекази, родинні зв'язки і лампадка, пластиковий вінок і трохи газонної живої трави, дерево чи великий кущ і лавочко-стіл. І Смерть, яка це все міцно переплітає павутинням тонких прозорих і невагомих ниток, що обкручуються за валюти і піки оградки, і тянуться до кожного з нас в усі куточки країни, напинаються, смикають наш мозок, між сінапсами якого починають спалахувати промінчики світла.
Ці промінчики виривають з закутків пам'яті образи тих, з кими ми мали і маємо міцні родинні зв'язки. Зв'язки, що міцніше за арматуру, яку так легко може порвати і переплести на нитки пані Смерть.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!