🎭 Дивний щоденник 🎨

Сонце зимою особливо смачне. Торкаєшся його язиком – не обпікає. Слухаєш його шкварчання – не шипить. П'єш його світло – воно холодне і свіже. Доторкнешся – ледве-ледве перетікає його тепло до кінчиків пальців, лоскочачи кров і сповнюючи очі життям. Взимку сонце особливо цінне, бо його мало, воно в дефіциті, пропозиція – мінімальна, а вартість – захмарна. Буквально захмарна, бо сонце весь час за хмарами.

Сонця настільки мало, що радієш йому в будь-який мороз, дощ чи ніч. Так, коли його демонструють з екрану якогось інтернета, телевізора чи мейнстрімної картини про осінь і річку з мостом, демонструють у самому малому розширенні в затрапезному відео чи розмитій світлині.

Літом все навпаки. Літом сонце скажене, як перець-чілі чи насичений розчин-настій імбиру. Його пропонують багато і кожного дня. Воно обпалює тобі шкіру, до водянок чи навіть волдирів, які лускають і чухаються, сверблять і болять, довго заживають і лущаться. Якщо випити сонця влітку, то воно спалить тобі горло і збільшить температуру, задурить голову болем і змусить ненавидіти тепло, а в вухах гратиме голосна мелодія на сто-тисяч-мільйон градусів.

Навіть баня чи сауна не такі гарячі, як сонце. Навіть найпривабливіша і найпристрасніша коханка не така гаряча, хоча і може підняти температуру, зігріти і розпалити. Навіть чиста гірчиця не така пекуча, гірка і зла, навіть якщо це зелена васабі чи нерозбавлений буряком хрін. Навіть п'янка обпалююча горілка не така зігріваюча, хоча може сповнити теплом на деякий час. Навіть жерло мартенівської пічки, здатне спалити і розплавити людину на атоми, не таке всепалаюче і всеплавляче. Навіть турбіна авіаційного двигуна, здатна розмолоти і розсіяти кальціновані утворення на молекулярний пил, не така страшна як сонце влітку. Навіть сам атомний вибух не здатний випалити так душу і серце, як один сонячний промінь влітку.

Тому сонце краще пити взимку, коли воно холодне. Коли Різдво. Коли трохи сніг і мороз. Коли замерзаєш на термінаторі цієї нудної і довгої зими десь далеко від хати, де чекають твої рідні люди, твої домашні тварини, твої книги та вічна купа справ, відкладених на відпустку, в якій все одно нічого не встигнеш. Коли тепло на вагу золота, а вага цього золота вимірюється в словах, відвертості і любові. Коли щирість почуттів, вражень і думок інфлються кілометрами відстаней, перериваються нестабільним зв'язком, обмежуються втомою та небажанням говорити.

От тоді розумієш вартість сонця зимою і його тепла. Коли воно торкається очей, душі, спогадів і сподівань. Воно нагадує про тепло, яке чекає вдома, про тепло яке гріє більше за саме сонце – тепло, що дарують тобі рідні люди, весь рік, в будень і свято, в будь-яку годину доби чи погоду, завжди.

З Різдвом. Бережіть одне одного. Нехай Божа ласка буде з вами і вашими рідними. Грійте одне одного і будьте сонечками одне для одного. Зі святом. ;)