41. Хвилі повільно прощаються, рвуться до берега...
Хвилі повільно прощаються, рвуться до берега.
Сонце тужливо сховало обличчя за хмарами.
Небо розкрило обійми – летіти довірливо.
І замітає піском нашу пам’ять оманливу.
Завтра навіки відрізане відстанню й тишею.
Цілий пласт часу покраяно, скибки всі нарізно.
Слово важке, не докотиться, в морі залишиться.
Стільки чекання вважати все ж шансом, чи карою?
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.