56. Це голе гілля, що серце наскрізь мені пронизує...
Це голе гілля, що серце наскрізь мені пронизує,
Вологість сива, яка до денця усе проїла…
Осінню пору вважають кризою.
Тремчу всім тілом.
А небо стигне – то й обгорнулось пухкими хмарами,
Теплом останнім кровить вже сонце – мабуть, від страху.
Від безнадії тумани сваряться.
І стогнуть птахи.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.