44. Витирає за літом осінь частини пам’яті...
Витирає за літом осінь частини пам’яті.
По-одному, грайливо бліднуть яскраві спогади.
Все колишнє – розмите, давнє, крихке, задавнене.
Відчувати – то, звісно, розкіш. Але бракована.
І дерева зелені – в чергу, під руки осені.
Всі душею до злота. Нащо? Вмирати ж бурими.
Дні такі незвичайно втомлені й розтривожені.
Докричатися просто. Це як дощі розбурхати.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.