55. ПЕРШЕ ЛИСТОПАДА
Нас пронизує пам’ять товстими старими нитками.
Ми вростаємо в землю, реальність вростає у нас.
Сонце блідне, блукає, згасає, нічого не тямить.
Переплачують золотом будні за мить без прикрас.
І дерева безлисті – як тексти без дрібки фантазій,
Як стосунки без лагідних крапель рожевого скла.
І беззахисне небо гортатиме хмари нещасні,
Поки з них не посиплеться біла двозначна імла.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.