Софія, Сергій та інші

Софія сиділа у ванні, люто терла себе мочалкою, намагалася вгамувати досаду, що розпирала груди, і ледве стримувалась, щоб не двинути з усієї сили дурною головешкою об стіну, хай би луснула, навіщо вона без мізків здалася, а в пам’яті спливали брутальні картини минулої ночі.

Твою ж мать!.. Ну чому, ну якого хера поперло її у той клуб, у той притон, у те кубло розпусти?! Це Надька, це вона, падлюка, вчепилася: тобі, мовляв, треба розслабитися, перезавантажитися, забути неприємності! Тьху, от же ж блядюжка, от же ж сучка паршива!..

Розслабилась, ага!.. Перезавантажилась – просто супер!.. М-м-м, яка мерзота!..

Зводило на блювоту, боліла голова і дерло у горлянці – так погано їй ще не було. Це все через той косяк... А її ж попереджали! Її попереджали, а вона не послухала, ідіотка кончена! Алкоголь плюс трава – от і маєш... Якби не обкурилась, то й не сталось би нічого. Не дозволила б – і все! Відбилась би, вирвалась би якось! А ні, то так би вкусила з усієї сили, щоб відпав і навіть пришити не можна було! І хай би прибили к чорту, хай!..

Але ні, навіть не пробувала боронитися, терпіла мовчки наче тупа вівця, тільки мекала та векала! Злякалась... Авжеж, злякалась, хто б не злякався...

Хоча… був момент, коли вона й сама була не проти? Мало того, хотіла!.. Нажерлася дебілка, от і схотілося їй! Ех, якби ж то знати, чим це скінчиться...

Чи не хотіла? Та ні, таки, здається, хотіла...

Точно й не скажеш тепер, все як в тумані... Ну, що ж! Вже сталося, і не вернеш, як не крути...

Господи, голова розколюється, треба буде таблетку випити. І горло прополоскати. Содою... так, содою, десь же була в нас сода...

От гади, щоб вам повідсихало, тварюки!!!

А спочатку ж усе йшло нормально, по-людськи, ну, там танці-шманці-зажиманці, та й потім нічого, це вже в кінці стало грубо. Ох, блін, як же грубо! І боляче... Ну, щоб так уже боляче то ні, але ж як паскудно та неприємно!.. Навіть згадувати гидко... За винятком хіба що кількох моментів... Та!.. Що там ті моменти, їх можна й не рахувати...

А от цікаво все-таки, як після тої цигарки раптом стало якось... і легко, і чудно, і радісно теж, і начебто це й не вона зовсім, а якась стороння, чужа дівка, з якою – будь ласка, робіть, що хочете... І хто завгодно, як з гумовою лялькою... а сама вона наче збоку дивиться...

Ці виродки думають, що за бакси їм усе дозволено, кляті збоченці! До речі, так вони й лежать у сумочці, хоч би Сергій не побачив, питатиме ж, де взяла...

Бляха, ну як, як трапилося, що вона опустилася до такого?.. Чорт візьми, до чого ж соромно! Заблювала там усе... Це ж треба було так нахерачитися! І знала ж, знала прекрасно, що пити їй не можна! От же ж ідіотка!..

А як ретельно збиралася, наче на свято якесь! а Надька нервувалася під під’їздом і все тиснула кнопку домофона; і коли таксі везло їх вулицями, вкритими брудним снігом, в душі з’явилась і почала наростати глуха тривога, впевненість згасла, а піднесення й зовсім зникло, нічого вже не хотілося, і треба ж було відмовитися й повернутися додому, хай би Надька їхала сама, так ні!..

І чого її туди придурочну поперло?! Ну чого?! Сиділа б у хаті, як порядна, нічого й не трапилось би!..

Смикнув двері Сергій, прокинувся, почув, що вона вже вдома.

– Соню, ти чому зачинилася? Все нормально?

Не відповіла, тільки дужче розлютилася.

– Софіє! – голосніше, – ти там жива?

– Яке твоє сране діло?! – не втрималась, огризнулася, на що голова відізвалась різким болем, аж в очах потемніло.

– Та що з тобою?.. – спитав розгублено, почекав трохи, щось пробурчав і пішов.

– Падлюка! – вилаялася напівголосно. Щоб не почув. Та хай би почув, хай би знав, що все це через нього!..

Тиждень тому Софія дізналася, що у Сергія є коханка – прислали із закритого номера кілька знімків, на яких її Серьожик зажимався з товстою брюнеткою. А на одному навіть цілувався! Ну, “зажимався” – може, й не зовсім підходяще слово, але... але... от же ж гад! Тепер ясно, чому він затримувався на роботі! Ясно тепер, чому давно не чіплявся до неї в ліжку!

Хоча... що там казати, їхнє сімейне вогнище почало згасати... ну, то й що з того? Ну, то й що?! Любов не може тривати вічно, вона потроху слабшає, втрачає смак. Як учорашній суп. Це нормально. Це закономірно! І нічого не вдієш, треба змиритися і спокійно доживати разом. Не без того, щоб час від часу проявляти ніжність, зовсім ні, але вони ж не молодята, щоб плигати в ліжко при першій нагоді!

Так Софія вмовляла себе і знала, знала напевно, що помиляється. Сергій не збирався доживати, в ньому ще вирували гормони, йому хотілося палкого кохання та шаленого сексу. А Софія не могла йому цього дати. Чи не хотіла. Їй стало нецікаво. Їхні інтимні моменти зробилися такими одноманітними та буденними... Через це й не хотілося. Іноді хотілося, а частіше ні. Сергію хотілося, а їй ні. Чи лінувалася. Ну, так, лінувалася, чого там... Вже як йому прямо несила, тоді що ж, на, тільки швидше. А їй? А їй – кілька хвилин задоволення та й то, такого собі, а потім вставай, іди у ванну, підмивайся... Легше прикинутися, що болить голова, втомилася чи ще щось, одним словом, усім відомі жіночі хитрощі. Так і робила... хіба що занадто часто...

Мабуть, трохи рано вона втратила смак до речей, які раніше їй подобалися. Так, ранувато трохи... Їй же нема ще й сорока, вважай, жінка у самому розквіті. І вона знала, що гарна. Навіть дуже. Правильні риси обличчя, шикарний бюст, розкішне каштанове волосся, сірі виразні очі, а фігурка взагалі супер! Їй все ще подобалось подобатися. Вона прикладала чимало зусиль, щоб подобатися перш за все собі, ну, і усім, а вже потім Сергію. Так, йому теж, але йому не обов’язково, він і так мусить, нікуди не дінеться, он уже скільки років разом. Та й хто його схоче – звичайний клерк, і зарплата така собі. Гарний, не віднімеш, хоч це й не головне, і чесний, і порядний, але цього не досить, це вам будь-яка жінка скаже. Нема в ньому амбіцій, бажання заробляти більше, ну, і так далі...

Але ж – на тобі! – знайшлася така, що схотіла. Елевтіна! Якесь дурнувате ім’я, як і сама ця корова. На лице симпатична, чого там, але ж товста як бочка!

Товста чи ні, а з Сергієм шури-мури закрутила! Софія підстерегла їх біля офісу й бачила, як виходили (разом!), це коровисько тримало Сергія під руку, він дурнувато усміхався, а вона реготала на всю вулицю! Розійшлися кожен у свій бік, та це нічого не значить, з усього видно, що їх щось пов’язує! Та ясно, що пов’язує, ліжко їх пов’язує! Софія в цьому не сумнівалась (ну, майже), бо чого б же їй прислали ті фотки? такі фотки просто так не присилають! і уявляла, не могла не уявляти, як Сергій з хтивою усмішкою роздягає це бабище, а вона... а вона... а потім вони... О, Госссподи, яка гидота, тьху на них!

Ну чому, чому Сергій їй зрадив?! Через інтим? Через те, що вона йому не давала? Тижнями не давала, це правда, він вже й надію втратив... І справді, тут вона проявила надмірну впертість, але... невже через це?

Ця придуркувата Елевтіна йому, видно, не відмовляла, а що мужику треба? Захотів – вона й готова, розчепірила свої ножища – вперед! Через це йому з Елевтіною краще... Та ні, холера ясна, де там краще, не може йому бути краще з цією тьотьохою! Навіть сміється і то як шльондра якась: ги-ги-ги! Зразу видно, що дурна наче курка! А що в ліжку вправна, то це навряд, з її вагою бути вправною в ліжку просто неможливо!

Тоді через характер. Через характер так, може бути. Характер у неї в біса лайливий, що там казати... Раніше лайливим не був, але якось непомітно став. Сергій сердився, та й Софія це визнавала, але нічого зробити з собою не могла.

Господи, як неприємно! І образливо. Так образливо, що нема сил! Це ж він, вважай, знехтував нею, підлий зрадник! Йому вона вже, бачите, не така!

Але хай навіть зрадник, та іншого чоловіка Софія не хотіла. Це вона зрозуміла одразу, от тільки що робити – не знала. Влаштувати скандал? Чи змиритися, терпіти й чекати, коли все розсмокчеться само собою? Тільки б Сергій її не покинув. Ну, гульнув, так не виганяти ж через це! Вона й сама не свята... та і як вона без Сергія? Без Сергія їй буде погано. Вона ж анітрохи не сумнівалася, що вони старішатимуть разом і помруть, само собою, в один день. А якщо вигнати, то що, усе це їй самій?..

Дітей у них не було. Не виходило. Лікарі розводили руками, радили вести здоровий спосіб життя, регулярно вступати в статеві стосунки та вірити, що колись, може... Дурниці, одним словом. Їздили то до однієї знахарки, то до іншої – марно. Поступово змирилися. Та й секс у них уже тоді траплявся вряди-годи, яке там в біса зачаття...

Взнавши про коханку, Софія почала страждати. А Сергій, гад, не помічав. Навмисне не помічав, удавав, що не помічає! А може, й не здогадувався, що вона знає. Зателефонувала Надьці, а кому ж іще? Близької подруги у неї не було, та й Надька на цю роль годилася мало, але треба ж було комусь виплакатися! Надія вислухала, розреготалася, порадила плюнути й розтерти, бо усі мужики козли, вона це точно знає, й не варто через них переживати. Стало трохи легше. Надька у таких справах експерт, чоловіків у неї було десятків зо два, не менше.

А у п’ятницю затягла в нічний клуб. Софія вже й не пам’ятала, коли була в нічному клубі, тому й не заперечувала. Хотілося розслабитися, витворити щось таке... таке... на зло Сергію! Загуляти! Не те щоб прямо так уже загуляти... ну, до кінця... ні, до самого кінця ні, а просто досадити, помститися! Щоб знав, негідник, як зраджувати, а потім ще й не помічати!.. Ні, щоб не знав, але знала вона, що теж трішки гульнула, зовсім трішки, і таким чином помстилася. Так буде справедливо.

Не сказала, куди йде й коли повернеться, хай помучиться паразит!

Вилізла з ванни, відчуваючи, як накочується нудота, розколюється голова та хитається під ногами підлога, вдягнула халат і пройшла у спальню, ігноруючи запитальний погляд Сергія, що не спав, чекав у кухні. Та ну його к чорту, не збирається вона нічого пояснювати! Зараз їй хотілося одного: якнайшвидше заснути, щоб не відчувати вину та позбутися жахливого враження, що її виваляли в лайні, грубо й цинічно скористалися нею, потопталися брудними чобітьми по тілу та гідності.

Доволоклася до ліжка і впала у тяжке забуття.