Сага Метаномоса 2. У пошуках світла

Ланьяс Тоддінгот не збирався вертатися додому з пустими руками. Він вимагав правосуддя для самозванки й дві тисячі повелителів вогню для протистояння дикунам. Еаліс пообіцяв - як тільки Старійшина прибуде до палацу, це питання вирішать. Ось надійшла звістка з Храму. Його святість зайнятий просвітленням заблукалої душі Ері Лоріана, тому лише завтра задовольнить усіх своєю присутністю.

- Чим він зайнятий? - не витримав знервований Тоддінгот.

- Катуваннями, - Еаліс криво всміхнувся.

Сьогодні вони вже нічого не вирішать. Еаліс розумів - час діяти. Тож коли дворяни розійшлися по своїх “схованках”, від покликав до себе слугу:

- Піди до кронпринца й скажи, що завтра зранку я влаштую прибирання в покоях короля Алларея. Потрібне його схвалення. Як… найголовнішого тут.

Насправді Еаліс не збирався займатися братовими покоями. Такі речі - справа Ордена. В кімнаті Алларея лежить його Ланка і Старійшина має забрати її на зберігання. Або Старійшина, або його наближена особа. В даному випадку - леді Джана Ельфер.

Кронпринц, ошалілий від наближення повноцінної влади, не впустить можливості принизити дядька. Так і сталося. Згодом Еаліс дізнався, що Елфйоре відмінив його розпорядження й віддав власне - в рамках закону Ордена. Покоями зайнялася леді Ельфер і кілька хлопців у білих мантіях.

Зранку Еаліс отримав те, чого хотів - Старійшина Елнаур зібрав усіх присутніх дворян вищого кола на термінове засідання.

Судячи з втомленого обличчя його святості, йому терміново треба у відпустку. Метушлива зима висмоктала зі Старійшини всю енергію, а він і так уже не молодий. В якусь мить Еаліс навіть подумав - відправить, коли все це закінчиться. Та поки не час. Він був у гарному настрої. Великих зусиль вартувало зберігати обличчя таким же незадоволеним і втомленим від постійних засідань і проблем.

До зали засідань увійшов кронпринц Елфйоре. Він тримав спину рівно, наче на його голові вже була корона. Еалісу не сподобався його впевнений погляд. Але дарма турбується. Зараз Старійшина поставить кронвискочку на місце.

Всі посідали. Елфйоре не терпілося почати.

- Ваша святосте, сьогодні мала пройти коронація. Чим ви займалися весь цей час?

- Встановленням справедливості, - Старійшина холодно подивився на нього. - Вимушений вас… розчарувати. Коронації не буде.

Елфйоре спробував усміхнутися. Та в його святості ніколи не було почуття гумору. Навіть безкінечні балачки з Ері Лоріаном не навчили Старійшину жартам.

- Якщо у вас є інше рішення… - Елфйоре намагався тримати голос під контролем, але його уявна корона вже сповзла з голови й гепнулася десь на підлогу.

- Звісно. Маю прямий указ його величності Алларея.

На очах у приголомшених дворян Старійшина розгорнув пергамент і зачитав:

- “Своєю останньою волею я, король Фйорекай, Алларей Елліон, наказую: мій старший син, кронпринц Елфйоре Елліон, позбавлений титулу й відправлений до Північної Межі в якості покарання за беззмістовно прожиті роки”.

Старійшина на мить замовк і подивився на кронпринца. Елфйоре не знав, що сказати.

- “Мій брат, герцог Еаліс Елліон, назначається регентом королівства. До виповнення моєму синові, принцеві Рамарею Елліону тридцяти років, Еаліс Елліон керуватиме країною як повноцінний король”.

- Це божевілля! - Елфйоре скочив, його почало трясти від хвилювання й злості. - Ви все підлаштували. Все це зробив Ері, так?.. Не без вашої допомоги! А тепер ви вдвох насміхаєтеся з мене в своєму Храмі?

- Обережніше! - Старійшина Елнаур залишався спокійним, але його голос був холодний, як сніги Північної Межі. - На документі - особиста печатка його величності. Підробка виключена. Ця печатка зберігається в її величності. Якщо ваша матінка й вирішила позбутися вас, хід сміливий і нахабний. Але. Документ знайшла моя сестра Джана Ельфер під час прибирання в покоях його величності. На пергаменті - лише його частки. На печатці - лише частки його покійного величності й пані Марієль.

Вродливе обличчя кронпринца скривилося від гніву. Він втупився в дядька, який увесь цей час мовчки дивився в одну точку перед собою.

- Чи не змовилися ви всі? - сказав принц. - Нізащо не повірю, щоби батько віддав тобі трон…

Еаліс підняв голову. По його похмурому погляду зрозуміло, що він і сам не очікував такого.

- Бачить Творець, я не твій прихильник, Елфйоре. Але думай, що і кому ти говориш.

- А то що?

- Здається, твій батько на схилі літ побачив, кому треба довірити країну…

- Або він сам був несповна розуму, коли це писав!

- Ваша високосте! - Старійшина ледь підвищив голос. - Мова йде про указ самого короля. І про моє слово. За законом ви маєте підкоритися. Але якщо ви ставите під сумнів мою доброчесність - ви не доїдете до Північної Межі.

Від Старійшини пішли погрозливі енергетичні хвилі, схожі на теплі потоки повітря. Він знищить бунтівного принца за мить, якщо той знову відкриє рота.

- Я теж знаю один закон, - Елфйоре остаточно збожеловів від почуття болючої несправедливості. Його не лякало те, що, продовжуючи суперечку, він ризикує миттєво опинитися в Сонячних Палатах. - Закон про завоювання корони Фйорекай.

Дворяни тривожно зашепотіли. Майже ніхто не чув про цей закон. Може, принц його тільки що вигадав? Усі з надією подивилися на Старійшину. Еаліс виглядав так, наче йому подали холодну вечерю, а їсти все одно треба.

- Так, - Старійшина повільно скинув капюшона з голови. - Закон про завоювання корони Фйорекай, прийнятий на початку Других Великих Літ. Одначе здивували. Не думав, що вам стане хоробрості звертатися до нього… якщо ви до кінця прочитали.

- О, ще й як, - Елфйоре вишкірився, хоча він помітно нервував. - Я офіційно оскаржую рішення короля Алларея й звертаюся до закону Ордена Світла про завоювання корони Фйорекай. Королівство або смерть.

Старійшина подивився на Еаліса. В того перед очима наче досі стояла холодна вечеря.

- Я приймаю ваше оскарження, - нарешті сказав Елнаур. - Строк виконання - три дні. Приготуйтеся.

Еаліс мовчки кивнув. Елфйоре, гнівно поглинаючи повітря, обвів усіх оскаженілим поглядом і вийшов геть.

- Він не такий сцикло, як я думав, - сказав нарешті Еаліс.

- Що за древній закон? - не витримав граф Еффмайєр.

- Його не застосовують вже більше тисячі років, - Старійшина сів. Судячи з його збліднілого обличчя, його святості не подобається ця думка. - Бо він ставить під удар усю країну. Королівство - ставка в грі. Це нікому не подобалося, люди нарікали. Закон дуже простий. Два головні претендента на трон сходяться в двобої. Кому пощастить - той надягає корону. Але двобій непростий. Як найсильніші армаери королівства, вони й вирішують усе не зброєю, а вогнем. Уявляєте, скільки ймовірних мудрих правителів згоріли живцем?

- То це двобій до смерті… - прошепотів хтось вражено.

- Інакше - ніяк.

Всі повернулися до Еаліса. В одну мить він став ледь не справжнім героєм.

- Про рід Елліонів складали легенди, писали книжки, - вів далі Старійшина. - Бо їхнє вміння керувати вогнем від самого Саннатара. Як вас називають у книжках, Еалісе?

- “Фйоранас”.

- Так. “Вогняна кров”. Шановні, перечитайте свої бібліотеки.

Це незлобливе зауваження трохи розбавило напругу. Дійсно, у королівської династії було багато імен. Лише саме прізвище “Елліон” означає “єдиний, хто може правити”. “Фйоранасами” їх називають у старих книжках. Певно, написаних ще в час активної дії цього закону.

- Якщо вже така справа, - Старійшина говорив спокійно, наче нічого не змінюється. - Влаштуємо видовище. Все-таки, мова про корону. Нехай люди на власні очі побачать, кому вони дійсно потрібні.

Після засідання Еаліс вийшов із зали першим. Ніхто не наважився затримати його, навіть Старійшина лишив його в спокої.

Коли армаери взагалі застосовували вогонь для бою? Основи керування полум’ям вивчають в школах і університетах. Але спалювати живцем…

Виходить, Еаліс своїм “королівським” указом підписав вирок собі ж. Документ мав швидко, хоча й не без скандалу, відіслати улюбленого племінника якомога далі й назавжди. Дати йому час розібратися з малим принцем у Тіонесі.

Натомість улюблений племінник десь надибав яйця й перед усіма викликав його на дуель. Публічна бійка - те, чого він так хотів. Загальне визнання. Алларей замолоду був такий самий. Ще більше видовищ. Ще більше демонстрацій сили. Елфйоре вже показав свою рішучість. І хоче остаточно поставити крапку в цій епопеї, спаливши дядечка живцем.

Малий ідіот. Він і гадки не має, на що напросився. Хоче видовищно стати переможцем? Піднятися на гору з трупів? Навіть якщо то лише один труп. О ні. Скоріше, він видовищно перетвориться на підсмажену свиню. Вбивство, за яке не каратиме навіть Орден Світла.

Потім Еаліс повторить хід свого горе-племінника й викличе на поєдинок наступного. Що зможе зробити той хлопчисько? Скільки би Тіньових Воїнів не стояло за його спиною, головне - як він керує вогнем. Рамареєві слід було навчатися, а не кататися континентом.

***

- Мамо…

Королева Марієль відвернулася від свого вікна й міцно обійняла сина. Її очі затрималися на його обличчі. Вона ледь знайшла сили, щоб усміхнутися.

- Я лише зараз усвідомила, що ти вже дорослий.

Елфйоре спробував щось сказати, натомість лише похитав головою. Марієль погладила його по щоці. Бурштинові очі кронпринца наповнилися слізьми.

- Мені страшно, мамо.

- Це нормально, Елфйоре, - вона посміхалася, хоча її очі теж заблищали. - Ти прийняв рішення і зробив хоробрий крок, достойний справжнього короля. Я пишаюся тобою. Можливо… Ти почнеш робити те, чого всі тут бояться.

- Це що?

- Ризикувати заради королівства.

Він, стримуючи ридання, впав на материне плече. Марієль погладила його по тремтячій спині.

- Тебе завжди двоє, - прошепотіла вона. - Один - хоробрий воїн, що б’ється за себе і свій народ. Другий - маленький хлопчик, який плаче в мами на плечі.

- Все не так… Я не хоробрий воїн… Стільки часу витратив дарма, а тепер…

- За цими дверима ти можеш бути ким завгодно й я ніколи не засуджу тебе. Але там ти робиш те, що мусиш.

Вона подивилася йому в очі, витерла витерла його сльози рукавом сукні. Елфйоре жадав, аби час зупинився й йому не довелося виходити на двобій із дядьком. Аби назавжди лишитися під материним крилом - єдине місце, де він віднедавна почувається в безпеці.

- Скажи щиро, - прошепотів він. - Ти знала, що Ері й Орден хотіли посадити на трон Рамарея замість мене?

Очі Марієль розширилися.

- Ні… Це якась нісенітниця, Елфйоре.

- Можливо, тому Ері і вбив батька. Вони всі змовилися проти мене. Я чув їхню розмову! Ері казав, я вже нічого не зможу зробити, не виборю своє власне право на трон, ніхто не дозволить мені!..

- Синку, послухай, - Марієль обхопила його обличчя руками й принц на мить затих, дивлячись їй в очі. - Що би вони не вигадали, що би не зробили - я завжди на твоєму боці. Ця дуель і є та можливість. Я знаю - ти не упустиш її й покажеш, що саме ти достойний. Саме тебе обрав наш Творець. Хіба ж не так кажуть про Сувої? “Буремний шлях написаний улюбленцям Його. Крізь канави, шторми й пустелі пекельні вони йдуть і досягають бажаного”.

Чи до кінця слухав її Елфйоре, чи ні. Він помахав головою, немов намагаючись скинути з неї щось.

- Та тільки Еаліс отримав трон! Батько своїм указом відіслав мене на північ до Маріани!

- Про що ти кажеш?

- На указі - його печатка. Матінко, ви ж її берегли. Невже й ви мене зрадили?

- Це неможливо! - відрізала Марієль. - Неможливо, вона завжди в мене!

- Еаліс або Рамарей. Якщо я програю в поєдинку, вони отримають своє. То кого мені звинувачувати?

Глибоко всередині він знав відповідь - звинувачувати можна лише себе.

- Послухай, Елфйоре, - Марієль кинулася до нього, її теж вразила новина про указ. - Я завжди на твоєму боці, чуєш? Що би не сталося - Еалісові інтриги, смерть твого батька чи ще щось - я завжди поряд. Ти - мій первісток, моє найяскравіше сонце. Я завжди поставлю тебе на перше місце.

Очі Марієль заблищали від сліз, але дивилися ясно й щиро. Елфйоре ніколи не сумнівався в ній. Тож і зараз немає приводу.

- Я знищу його, мамо. Заради тебе й заради себе.

***

Він би волів більше не бачити свого вчителя. Та довелося. Матінка порадила поговорити з ним. Ері знає Еаліса краще, тож його слова не будуть зайві. А ще - тепер, із тверезим поглядом, Елфйоре розумів і бачив більше. Його вчитель був і лишається найрозумнішим на всьому континенті.

Поки що безсмертний гаяв час у темниці під Храмом Саннатара за стінами столиці. Старійшина Елнаур ніяк не перевезе його до Уілло-Рокан - зайнятий саджанням нового правителя на трон Фйорекай. Тому легендарного цілителя, тепер із клеймом царевбивці, поки тримають тут.

Була глибока ніч, коли кронпринц приїхав у кареті до воріт Храму. Як завжди, вони привітно розкинули свої створки, раді кожному. Проте Елфйоре не хотів, щоб його бачили. Дивно - говорити з убивцею свого батька, та ще й напередодні такого важливого бою. Хтось вирішить, що тут точно змова.

В Храмі його зустрів молодий служитель Ордена. Судячи з переляканого обличчя, він тут нещодавно й іще не знає, як відмовити самому нащадку корони. Він провів його в підземелля до найглибших камер, захищених енергією Саннатара. Тут ледь бриніло повітря, а по шкірі інколи проходили хвилі теплі.

Безсмертного тримали у віддаленій камері. Тут захист був настільки потужний, що навіть дихати нелегко. Немає вікон, лише кілька світлових кульок причеплені до стін у коридорі. Крізь ґрати Елфйоре побачив лише темряву.

- Ері.

- О. Мій улюблений учень, - пролунало втомлене.

- Замовкни. Я прийшов за порадою.

- Гадав, я тобі більше не потрібен.

- Так і було. Але… я сумніваюся.

Ері підійшов до ґраток і опинився в колі світла. Він виглядав іще гірше, ніж після арешту. Хоча його синці й рани з обличчя зійшли, шкіра стала смертельно блідою й покрилася краплями поту. Під очима залягли темні кола й мішки. Наче Ері не спав уже багато днів, але при цьому відчував неймовірний біль. Хто ж не чув про улюблене зілля Ордена?

- Я чув про твій виклик, - сказав Ері, кожне його слово звучало з ледь помітною напругою. - Здивував.

- Корона належить мені. А Еаліс зі Старійшиною й Рамареєм змовилися. Не без твоєї допомоги, звісно, так?

Ері притулився спиною до стіни. Він спробував закрити очі, та не вдалося.

- Ви всі так бідкаєтеся за якусь дурню. Носитеся зі своїми титулами, коронами, владою… - його обличчя сіпнулося. Ері не втримався на тремтячих ногах і сів на підлогу. - Чи не кожне нове покоління Старійшин вважає своїм обов’язком надіти на мене кайдани й змусити танцювати під свій барабан. Інші - як ви, Елліони, гадаєте, що всі вам щось винні. Але правдиво лише те, що бачу я. Ви всі - купка обмежених і самозакоханих лицемірів. Лише дивом деякі з вас розуміють, що витрачають час у даремній біганині.

- То ти пропонуєш кинути все? Твоя єдина й наймудріша порада?

- Ти занадто дурний, щоб слідувати їй. Тому я пораджу інше.

Ері прихилився головою до стіни й глибоко вдихнув. Елфйоре не міг уявити, що зараз терпить його вчитель. Зазвичай від цього зілля люди волають до втрати голосу. Та Ері непростий. Орден явно прагне видавити з нього бодай один страждальний крик. Судячи з самовдоволеної, хоча й вимученої посмішки, він не дасть Старійшині такого задоволення.

Елфйоре мимоволі запишався своїм вчителем.

- Кажуть, Еаліс теж здивований, - мовив Ері. - Він гадав, що легко отримає трон, але ти почав огризатися. Це злить його. Він не просто битиметься на дуелі - він зробить усе, щоби спалити тебе.

- Це зрозуміло.

- Ні, послухай! - Ері нахилився вперед від нетерпіння, його обличчя викривилося від болю. - Вогняний ресурс - це одне, але якщо він додасть ще й силу емоцій, ти не зможеш протистояти. Гнів дає більше влади над енергією. Один пропущений крок обійдеться тобі в життя. Ти маєш випередити його. Один крок, Елфйоре. Ельманас Елліон Другий помер від вогню власного сина, бо той був розгніваний на нього через десятиліття несправедливості й вигнання! Не приховую - Ельманас не любив хлопця. Але той ненавидів його більше. Гнів спрацював як пальне для ресурсу, додав сили, наповнив його.

- Знаєш, у мені зараз повно ненависті.

- В нього більше. Еаліс знає - якщо противник сильніше, перемагай хитрістю. Зараз він сильніший. Але тепер він бачить, що й ти непростий. Здивуй його ще й напади першим. Еаліс захоче зробити все швидко, бо йому не терпиться. Ти вже принизив його, викликаючи на бій. Ти за всі ці роки став для нього тою самою мухою, що кусається, гуде й сере на їжу. Ти йому набрид і він схоче нарешті здихатися тебе, йому не терпиться. Впіймай його на поспіху. На один твій удар він відповість трьома. Він битиме тебе вогнем як механізм. Достатньо витягти одне коліщатко - і механізм зламається. Роздави його.

- Якщо я нічого не робитиму…

- Від тебе нічого й не лишиться.

- Як і від тебе? Хіба ти не можеш своїм ресурсом зменшити біль? Вирватися й втекти? Не повірю, що Орден так легко скрутив тебе.

Ері всміхнувся йому. Від цієї моторошної посмішки Елфйоре стало не по собі.

- Я знав, що ти вдячний за вбивство твого батька. А що я можу… Краще не знати ні тобі, ні Ордену.

Незважаючи навіть на зраду, Елфйоре визнав - його вчитель правий. Випадок із королем лише розв’язав йому руки. Тепер він діє на власний розсуд. Головне - вибирати правильні кроки.

- Я за тебе вболіватиму, - сказав наостанок Ері.

Елфйоре зовні лишався суворим і впевненим у своєму рішенні. Та він не смів зізнатися навіть собі, що боїться Еаліса до тремтіння нутрощів. Тому так легко Елфйоре тонув у диму, вині й пестощах дешевих повій і довіряв Ері більше, ніж собі. Бо це все - безпечно.

***

Бути повелителем вогню від народження - особлива привілея роду Елліонів. Їм не потрібно постійно навчатися керуванню полум’ям. Достатньо зрозуміти техніку. Почати. Відчути енергетичні потоки світу. Схопити їх. І перетворювати скільки завгодно, притягувати ще більше потоків, щоби полум’я горіло сильніше. Гнів - теж енергія. В поєдинку вона палає не гірше за сухе сіно в спекотне літо.

Прості армаери навчаються цьому кілька років. Витрачають багато часу, щоб відчути енергетичні потоки. Потім - щоб зрозуміти, як їх схопити. Врешті-решт, як ними керувати далі.

Елліони - істинні “фйоранас”. Вони стали першими армаерами, котрі отримали вогняний ресурс. Коли Саннатар побачив, яких могутніх істот він створив, то забоявся, що вони спалять його континент. Тому інші армаери вже не були такі сильні. А Елліони стали правителями, взірцевими армаерами, такими, якими мають бути справжні повелителі вогню. Могутні, повні ресурсу, величні й найсильніші в королівстві. Уособлення чогось вищого, прирівняного ледь не до самого Саннатара.

Чи можна перемогти Елліона? В простих армаерів немає шансів. Ніхто за останні кілька сотень років і не намагався битися з представником корони. Такий поєдинок закінчиться дуже швидко.

Але якщо один Елліон б’ється проти іншого, головне - хто що може. В кого вистачить уяви на найнеймовірніші перетворення енергії? Хто швидше зробить із невидимих потоків смертоносну вогняну зброю? І чия нанесе більше шкоди?

***

Новина про поєдинок між сином і братом короля Алларея рознеслася по столиці зі швидкістю урагана. Вулицями проїхали палацові оголошувачі - вершники з фіолетовими знаменами з вишитою на них золотою короною. Там, де вони з’являлися - величні, у золотавих обладунках і чудернацьких полум’яних шоломах - всі роззяви як один поверталися в їхній бік.

Вони проїхалися всією столицею. Навідалися й до Базарної Площі. Один із оголошувачів подув у мисливський ріг. Сотні людей - торговці, ремісники, покупці, злидні - втупилися в них із подивом. Рідко коли оголошувачі взагалі з’являлися.

- За розпорядженням Старійшини Елнаура! - дзвінко гукнув оголошувач. - Рівно за три дні! Кронпринц Елфйоре Елліон і герцог Еаліс Елліон битимуться за корону! Стара видовищна площа за королівським палацом! За три дні!

Простий люд таке не пропустить. Дуже швидко організувалися букмекери. Їх не бентежило те, що вони заробляють на ставках на майбутнє країни. Коли ж іще буде така нагода?

Стара видовищна площа - ще один давній пам’ятник славетним рокам Елліонів. Величезна кругла споруда з трибунами по внутрішній стороні й майданчиком сто кроків у діаметрі. Колись у неї був дах - круглий золотавий купол, що символізував вищу волю Саннатара. Та його зірвало вибуховою хвилею. Зараз ніхто й уявити не може, що це кам’яне одоробло могло колись мати дах.

Тут Елліони билися за корону в ті часи, коли це віталося. Тоді армаери тягнулися за найсильнішим, саме його слухали й поважали. Вогонь, у якому живцем згорали слабкіші, вважався полум’ям самого Саннатара та його голосом. Арену прозвали “Манефйоріс” - “зала вогнів”. Після цього по всьому королівству з’являлися подібні місця. В менших манефйорісах билися армаери, які не могли інакше вирішити свої суперечки. Такі поєдинки теж привертали увагу - на місцевому рівні. Проте найпопулярнішим лишався вічний двобій між представниками корони. Заради цього видовища армаери їхали з усіх куточків Фйорекай. Хтось збагачувався на ставках. Але найбільше задоволення глядачі отримували від єдиного - як один хазяїн країни живцем спалює іншого.

Згодом один із чергових Старійшин під впливом свого побратима з Саквохелісу відмінив цю славетну традицію. Він закликав армаерів до людяності й милосердя. Присоромлений народ вимушено згодився - після кількох показових страт прихильників королівських двобоїв.

Відтоді головний манефйоріс перетворився на місце літнього ярмарку. Ремісники й фермери з усього Фйорекай стікаються сюди зі своїм кращим врожаєм і виробами. На широких колових трибунах гніздяться їхні лавки. Вище - ткачі, ювеліри, пекарі. Нижче - ковалі, м’ясники, теслярі.

Сьогодні стара видовищна площа стане місцем чистого волевиявлення Саннатара. Нарешті відбудеться те, для чого її створювали.

День поєдинку порадував столицю теплою сонячною погодою. Сніг на вулицях розтанув, небо чисте. Пригріті сонечком, мешканці міста йшли до площі в гарному настрої й очікуванні неймовірного видовища. Простаки з нижнього берега й багатії з верхнього перемішалися, але на це ніхто не звертав уваги. В натовпі обладунками сяяли вартові - вони придивлялися до кожного перехожого, вишукуючи підозрілі обличчя.

Всередині на трибунах спорудили окрему ложу для королеви-вдови й дворянського кола. Бліда її величність в оточенні придворних дам і повелителів вогню тривожно махала віялом перед обличчям. Дворяни намагалися зав’язати бесіду один із одним, але від хвилювання й цікавості все одно поверталися в бік арени.

Поступово трибуни заповнилися містянами. Коли всі глядацькі місця потемніли від одягу роззяв, браму манефйорісу з гуркотом зачинили.

На арену вийшов Старійшина Елнаур. Несамовитий натовп заволав. Всі чекають на видовище. Тисячі людей вже не могли дочекатися, доки когось спалять живцем. Всі лише чули про такі двобої з казок і пісень. Тепер легенда явиться перед ними.

В інших обставинах Елнаур вирішив би все силою. Усунути Еаліса, усунути кронпринца. Все легко, коли маєш у руках силу Творця. Але важко, коли покладаєшся на інших. Наприклад, на клятого Ері Лоріана й його здібності. То може, він не такий видатний і мудрий, як про нього кажуть? Що ж. Меліара небагато втратить, якщо здихається його й когось із цих двох.

Старійшина підняв посоха й навколо розлилася величезна хвиля жовтого світла. Натовп затих. Його голос прокотився по всіх трибунах аж до найвищих:

- Ще в давнину наш єдиний Творець Саннатар сказав: “І нехай найсильніші успадкують мої дари”. Сьогодні ми повертаємося до цієї славетної традиції. Виконуємо повеління нашого Творця. Зараз він разом із нами спостерігатиме за найважливішим поєдинком у світі! Зовсім скоро він вирішить, хто із його сильних дітей успадкує цей величезний дар - королівство Фйорекай.

Глядачі знову оскаженіло завили. Старійшина знову розлив хвилю світла навколо й продовжив у тиші:

- Сьогодні битимуться нащадки єдиної й повновладної королівської династії - Еаліс Елліон і Елфйоре Елліон. Як і в давнину, переможець отримає заслужену корону. Саннатар вирішить, кому дати цю владу, а кому ганебно згоріти в його святому вогні.

Він ударив посохом по підлозі арени. Пролунав дзвін - звук ішов неначе з неба. На арену з різних боків піднялися противники. Натовп мовчав. Еаліс у своєму чорному камзолі дивився на принца похмуро й втомлено. Елфйоре, вбраний у фіолетовий, часто дихав - частіше, ніж зазвичай, і помітно хвилювався.

Старійшина по черзі подивився на обох. На мить замислився, з ким із них у випадку виграшу стане легше розібратися. Мова про королівство. Мільйони життів на кону. Для їхнього захисту Елнаур готовий прямо зараз вбити обох. Але… Інколи треба виконувати закони, щоби люди довіряли й закрили очі на все інше.

Упевнившись, що обидва суперники готові до поєдинку, Старійшина тихо помолився Саннатарові. Головне - хай не постраждають мирні. Але глядачі вже нетерпляче гудуть і не бояться, що під час видовища можуть згоріти й самі.

- Не передумав? - сказав Еаліс.

- Дороги назад немає, дядечку. Корона або смерть.

Ніхто не помічав, що руки кронпринца тремтять - а якщо й помітять, то вирішать, що від холоду.

- Заборонені зброя, удари руками й ногами, - Старійшина по черзі подивився на суперників. - Лише сила, що дав вам Творець.

Елфйоре нетерпляче переминається з ноги на ногу. Він уже не контролював своє хвилювання. Еаліс це помітив і криво всміхнувся.

Старійшина востаннє вдарив посохом у землю й золотава хвиля світла знову розлилася по трибунах.

- Нехай Саннатар обере гідного короля!

Він пішов із арени під волання непосидючого натовпу. В цю мить, коли навпроти нього лишився лише дядечко, Елфйоре зрозумів, що зараз відбудеться.

В долонях Еаліса несміливо замерехтіли вогники. Він чекав першого кроку. Елфйоре навпаки відійшов назад. Над його головою з ревом здійнялася вогняна стіна.

Еаліс здається незацікавленим… Але все брехня. Елфйоре знає - в голові у дядечка лише темрява й зло.

Елфйоре кинувся вперед і вогонь полинув за ним. Принц притягнув енергетичні потоки звідусіль для атаки. Полум’яне чудовисько зревіло й кинулося на Еаліса.

Від двох розмахів рук в кронпринца полетіли вогняні стріли. Частина з вибухами зіштовхнулася з полум’яною стіною, інші поцілили прямо в Елфйоре. Той ухилився й на мить втратив контроль над своїм полум’ям і стіна розсіялася.

Ніяких лобових атак. Занадто ризиковано. Зрозуміло, що Еалісові легше дістати його зблизька.

Елфйоре швидко відійшов назад і одним швидким рухом створив вогняну стрічку. Вона закрутилася навколо нього, готова кинутися на ворога. На її кінці розверзлася зміїна пащека. З неї вибухнув гарячий струмінь вогню.

Еаліс швидко ухилявся. Вогонь наздоганяв його і той не встигав атакувати у відповідь. Або не хотів. Вогняна змія Елфйоре кинулася на герцога. Той звів вогняну стіну для захисту, впав, перекотився вбік, скочив на коліно й кинув у племінника цілий рій вогняних стріл. Тут уже принц звів захисну стіну.

- Падло!..

Дядько виявився прудкий для свого віку. Та який би прудкий він не був - від оточення вогнем він не втече.

Вогняні стрічки виростали навколо Елфйоре й Еаліса, оточували другого. Герцог розрізав їх вогняними стрілами й устигав кидати їх у принца. Але той не здавався. От-от він зламає це коліщатко… Він додавить його.

Еаліс контролював кожен свій рух. Шалена концентрація перетворила його на справжній вогняний механізм із підвищеним чуттям і смертельною зброєю. Чужий вогонь дихав на нього своєю гарячою отрутою. Він ще не помітив слабкого місця в племінника, щоби поцілити туди. Навпомацки бити стрілами - немає сенсу. Хотів прикінчити одним точним ударом. Не подумав лише, що племінник у нього божевільний.

Від атак кронпринца розпеклося повітря, нагрілася земля. Еалісові стало важче дихати. Елфйоре знову вдарив вогнем - цього разу рублячим рухом. У повітрі загув довжелезний вогняний батіг. Еаліс лише встиг створити захисного щита з полум’я. Батіг з гуркотом вдарив по захисту. Земля під ногами задвигтіла, навколо розповзлися тріщини.

Ще три такі атаки - й кронпринц переможе. Звідки в цього покидька стільки сил?!

Противники не бачили чітко один одного - лише розмита фігурка, яку треба спалити й самому не згинути. Ніхто не здаватиметься. Цей двобій і не приймає білі прапори. Головне - хто згорить, а хто дійсно покаже, що вартий існування в цьому світі.

Повітря палає, гуркоче, полум’я засліплює очі. Якась частина Еаліса хотіла пошкодувати, що згодилася на цей поєдинок. Але він уже не міг зупинитися. Інша частина прагнула одного - знищити клятого племінника.

Він випростався й кинув усі сили на полум’я. Вогняні потоки били в захисну стіну Елфйоре, яку той вже ледь тримав. Еаліс не пам’ятав себе від люті. Чи ще є сили, дихання? Наче вже закінчилися. Але вогонь палає сильніше, ніж колись.

Принц зловив мить між його атаками й звів ще одну стіну. Вона миттю обвилася навколо Еаліса й мала от-от замкнутися.

Та в якусь мить Елфйоре завагався. Еаліс зробив останнє, що міг - викинув руку в напрямку його ніг. Вогняне щупальце схопило кронпринца й повалило на землю.

Еаліс уже нічого не бачив перед собою. Осліплений наближенням тріумфу, він забув і про Старійшину, і про тисячі людей, що дивляться на нього.

Настала тиша - замовкли навіть роззяви на трибунах. Чи всі поглохли й оніміли від гуркоту полум’я?

На подив усіх Еаліс простягнув руку племінникові. Елфйоре закляк від здивування. Краплі на його обличчі - сльози чи піт - змішалися з пилом і сажею. Він лише встиг побачити, як Еаліс божевільно всміхнувся й хижо блиснули жовті очі.

- Скажи “бувай” своєму дядечку.

Полум’я з гуркотом вибухнуло, охопило кронпринца за мить. Гудіння пронизав жахливий нелюдський крик болю. Всі знали, що старший син короля помирає зі страшним болем. Могло навіть здатися, що він кличе на допомогу. Він не вартий корони. Вартий той, хто спалює його - без страху, жалю та вагань. Той, хто має справжню силу від самого Творця.

Вогонь хижо гарчить і безжально знищує свою жертву. Десь вдалині моторошно закричала жінка. Запах від паленого м’яса почули навіть на віддалених рядах.

Еаліс міг робити це без кінця. Та коли крик племінника замовк і охоплене полум’ям тіло перестало ворушитися, він припинив подачу вогню.

Від кронпринца Елфйоре лишилося щось схоже на засмажене в печі курча. Одяг повністю згорів, волосся, шкіра червона й димиться. Навіть обличчя - замість очей тепер чорні пусті очниці, ні брів, ні губ, навіть вуха. Все перетворилося на одне суцільне м’ясо, яке віддерли від старої сковорідки.

Натовп стих. Лише крик королеви Марієль самотньо й моторошно ще лунав десь - єдина, кому боліло, як кронпринцеві.

Еаліс мовчки подивився на натовп. Він не стримав посмішки.

- Хай живе король Еаліс! - гукнув хтось і йому відповіли всі трибуни:

- Хай живе король Еаліс! Хай живе король Еаліс!..

Так. Сам Творець сьогодні на його боці. Всі це побачили. Тепер ніхто й ніколи не оскаржить його право на трон. Еаліс майже відчув, як роки очікувань і принижень впали з його плеч. Віднині вони в минулому. Сьогодні почалася його епоха. Нарешті.

***

Королева-вдова намагалася наполягати на достойних похоронах кронпринца. Його мали поховати в спільній гробниці роду Елліонів, поряд із королем Аллареєм. Та новий правитель не слухав. Обгоріле тіло урочисто провезли по столиці, щоб кожен на власні очі побачив волевиявлення Творця. Потім візниця скинув його в замети за стінами Кейполу й безтурботно повернувся до своїх справ. Там тих мерців - інколи бідняки просто лягають на землю й не встають, доки їх не порозтягують голодні собаки.

Народ, все ще п’яний від побаченого, святкував. Цього дня всі забігайлівки столиці були повні пияк, голосних музик. Навіть на вулицях наспіх сколотили сцени для вуличних театрів - вистави про тверду перемогу Еаліса Елліона тут показуватимуть ще довго. Танці на кістках нащадка корони. Та для всіх це лише слова.

Нікому вже не було діла до відданої охоронниці мертвого принца. Поки ніхто не бачив, Дель покинула палац і більше не верталася.