Сага Метаномоса 2. У пошуках світла

Через дев’ятнадцять років

Навіть жалюгідні мають місце в цьому світі. Їм би трохи рішучості та одне-два добрих слова - і вони перевернуть все з ніг на голову.

Про цю дівчину, жалюгідну й від цього непривабливу, можна було нічого й не писати. Але завдяки банальному збігу обставин її життя змінилося і перетворилося на нескінченну боротьбу зі світом і в першу чергу - з собою.

Нейджі Камелі - вона була жалюгідною й бідною, наскільки це дозволено дворянам. Її рід славився тим і іншим. Придавлена постійними балачками батька-графа про велич дому та його славетне минуле, вона майже забула, як посміхатися та виражати свою думку. Свою користь дівчина бачила лише в одному - здатності народжувати. Принаймні, батько так казав.

- Кому ти потрібна, жалюгідне дівчисько? От народиш нащадка, який прославить наш рід - і твоє призначення виконано.

Перші кілька разів вона намагалася заперечувати, але смачні ляпаси одразу затикали їй рота. Батько ще не знайшов підходящого нареченого. Тому Нейджі дівувала, хоча їй вже було дев’ятнадцять.

Вона рідко заплітала волосся. Довгі каштанові кучеряві пасма завжди обрамляли її бліде обличчя, лише підкреслюючи її худорлявість і величезні бурштинові очі. Можливо, її можна назвати вродливою - якщо відійти подалі й примружити очі. Але зблизька її обличчя здавалося різкуватим та суворим, навіть трохи переляканим. Вона нагадувала хижака на ланцюгу, якого щодня лупцюють, але тримають в живих жалюгідними подачками. Середнього зросту, трохи зсутулена, гострі плечі. Дивиться з-під лоба, боячись підняти голову. Звісно, ніхто зі знаті не захоче в дружини таке перелякане дівчисько.

- З такою і в ліжку страшно, - якось сказав один із потенційних наречених графові Камелі за обідом. - Жінки з великими очима забагато думають. Хтозна, що їй прийде на розум! А я ще жити хочу!

До слова, з моменту їхньої зустрічі Нейджі не промовила ні звуку. А наречений виявився балакучим та веселим. Її це лише загнало глибше під її панцир. Після його останніх слів батько зиркнув на неї нищівним поглядом, обіцяючи розібратися після обіду.

- Ти ганьбиш мене, ти ганьбиш наш рід! – волав він пізніше. – Я тебе годую, одягаю в шовк і золото, а ти ось так віддячила?!

Наостанок - ляпас, як чергова крапка в його промові.

Кожен обраний наречений був обов’язково багатим і мав якусь владу. За їхній рахунок адмірал Вальдер сподівався покращити становище дому Камелі. Майбутній зять міг отримати підтримку у вигляді флоту та певні привілеї на Виноградному острові.

Сміховинна пропозиція. У цих дворян вистачало грошей, щоб жити на повну на Виноградному острові і без тих привілей. А підтримка флоту - взагалі ганьба. Від колись могутньої флотилії боєздатними лишилися кораблів п’ятнадцять. Ще двадцять перевозять пасажирів і товари. І нарешті сотні три кораблів гниють десь у затоках. Король вже давно наплював на флот, бо зробив ставку на армію повелителів вогню. Інших кораблі теж мало приваблювали. Війни ж немає! Вальдер не знаходив місця від гніву й безсилля.

Нейджі вважала - всім пощастило, тільки не їй. Ворогу не побажаєш такого батька! Не дивлячись на те, що він мав відносно молоду дружину та десятирічного сина, це не вирішило його чоловічих проблем у самоствердженні. Вальдер намагався компенсувати це успіхами при дворі, і тому лютував ще більше, коли його власна донька йшла наперекір. А ще - він понад усе прагнув здобути хоча би якусь гарну славу. Та роки минали, слава не йшла. Кораблі гнили все більше, а шкіра ставала сірішою від випитого вина. На Виноградному острові немов зупинився час. Лише Вальдер Камелі постарів, змарнів і закляк у своїй злості. Іноді, після трьох пляшок вина, він згадував невдячну королівську родину й погрожував підняти повстання на півдні Фйорекай. А на ранок він благословляв правлячу сім’ю і йшов займатися справами острова.

Краще де завгодно, але не вдома. Та й домом маєток Камелі Нейджі не називала. Хоча він був і вишуканий, з білого мармуру, прикрашений різними морськими візерунками та мушлями, а з вікон відкривався неймовірний вид на гавань і місто, Нейджі прагнула втекти якомога далі.

Місто-порт Лейзар, серце Виноградного острова, розташувалося на східному узбережжі. Це старезне місто в долині, оточене високими скелястими горами й зеленими схилами. Білі будинки з червоними дахами тіснилися біля берега й павутинням вулиць розлазилося угору по схилах. Якщо підніматися все вище й вище, то можна побачити все місто, гавань і водні простори навколо. А ще вище, на П’яний пік - і на долоні опиниться увесь острів. Ця скеляста висота здалеку виглядала як звичайна гора, а зблизька можна побачити, що вона оплетена мереживом стічних вод і водоспадів.

На плато за містом розкинулися безкраї виноградні поля. Тут зрідка трапляються будинки фермерів і виноробні. Ряди виноградників зеленими хвилями ковзають по плато, кожним схилом і рівнинами. Тут легко загубитися. Чим і любила користуватися Нейджі.

Та це лише маленька частина острова, що належала Лейзару. Далі узбережжями розкинулися ще кілька дрібних містечок, а між горами причаїлися фермерські хутори. Виноградний острів приваблював дворян і простих людей з усієї Меліари. Хто хотів сховатися від світу й побути на самому його краї - всі їхали сюди.

Вальдер тільки й мріяв захапати когось із подорожуючих багатіїв собі в зяті. Та ніхто не хотів мати з ним справ. Всім настільки набридли його балачки, але ніхто не хотів відмовлятися від прекрасних благ острова. Тому ввічливо казали його хазяїну, що подумають.

На відміну від батька, Нейджі не плекала надій. Вона раділа, коли черговий гість поспіхом тікав з їхнього маєтку, навіть не допивши вина.

Взагалі в неї були інші плани. Жодного заміжжя за багатого - або й не дуже - дворянина. От-от вона втече з цього тихого куточка. Хоча Нейджі й не вміє користуватися головним ресурсом, в неї є інші сили.

Одного осіннього дня, коли перші врожаї винограду вже зібрали, цьогорічне вино відправили на настояння, а над островом нависли дощові сірі хмари, прибув черговий гість.

Нейджі саме сиділа в бібліотеці й читала “Світописання для Старійшин”. Колись вона й сама мріяла стати світописцем. Подорожувати, записувати історії, днями сидіти в архіві й вивчати… Та батько знищив цю мрію у зародку.

От і зараз її покликали спуститися до вітальні. Нейджі глянула у вікно й побачила, як від вітру хитаються дерева, а по небу сунуть хмари. Холодно на вулиці, а тут зараз буде ще гірше.

Такі зустрічі з потенційними нареченими вже стали невеселою традицією. Зараз вона спуститься сходами до просторої світлої вітальні, де запалили камін і через це ледь пахне димом, вклониться гостю й подивиться на нього, мов на ворога. Вальдер почне розпинатися про важливість їхнього союзу. Гість швидко зретирується, щоб не слухати нав’язливих пропозицій. Вальдер вдарить непривітну дочку по обличчю й вона повернеться до своїх книжок.

Та зараз Нейджі, спускаючись сходами, почула знайомий дзвінкий голос. Цікаво. Зазвичай її “недо-наречені” рідко повертаються.

- …Саннатаром забутий Виноградний острів забутий і королем, - говорив юнак у вітальні. - На останньому розподілі коштів про вас згадали в останню чергу…

Нейджі увійшла саме в ту мить, як Вальдер розгнівано взревів.

- Невже з цієї темряви немає виходу?! Прокляття Порожнечі!.. - та побачивши доньку, він заспокоївся. - Нейджі, пам’ятаєш графа Еффмейєра?

Конест Еффмайєр, молодий хазяїн графства Еффмай і Вогняного Заходу - найвідоміший наречений королівства. Статний, чорнявий, з блискучими полум’яними очима та завжди вбраний у чорний одяг із червоними візерунками - родові кольори Еффмайєрів. Яскравий, привабливий, нахабний, ще й багатий - все, як люблять придворні дами. Він став на чолі родових земель у чотири роки, після загадкової смерті батька, Альвіса Еффмайєра, і з тих пір відчував себе винятковим - кому ж бо ще так “пощастить”?

Нейджі би вийшла за нього. Якби він не був таким відвертим підлабузником її батька. Ну і звісно якби він згодився. Проте стосунки молодого Еффмайєра та Вальдера були суто діловими. Конест постійно закуповує на Виноградному острові величезні запаси вина, придбав кілька розвалених кораблів для своїх гаваней. А ще - доносить йому на інших дворян усе, що міг почути. Звідки така прив’язаність - незрозуміло. Та злі язики кажуть, що Еффмайєр мріє заволодіти землями Еккалін і вибити звідти Моріанда Екліна. Поки це лише чутки. В Еклінів - десять тисяч кінних, а в Еффмайєра - вдвічі менше. І єдине, що другий зараз може - збирати сили й іноді огризатися на суперника на радах дворян.

Дівчина привіталася легким поклоном. Вальдер вишкірився і впився поглядом у Конеста.

- То як, ви думали над моєю пропозицією? Об’єднаємо наші роди…

- Боюся, ні, мілорде, - м’яко мовив Еффмайєр. - На мене вже має плани Кейтлен Тіо. Його донька трошки старша за мене, але не суттєво…

- Їй тридцять, хіба ви не хочете когось молодше?

- Я більше хочу військо, ніж молоду дружину. Тут вже вибачте.

- Якщо вона схоче залишити теплу спідницю королеви заради ваших просторів - то так, звісно…

Вальдер ненавидить упускати можливості. Чим більше втрачених шансів, тим частіше діставалося Нейджі.

- Чому ви такий дріб’язковий? - чи то жартома, чи всерйоз запитав Конест і нервово захихотів. - Нащо вам ці мізерні дворяни? Беріть вище.

- Смієтеся з мене, мілорде?

- О ні, що ви. Я би не смів. До мене дійшли чутки, що її величність планує врешті-решт одружити кронпринца Елфйоре. Звісно, про це не оголосять офіційно… Але щорічний зимовий бал стане для юних леді таким собі “відбором”. Звісно, моя молодша сестра теж там буде. Тож раджу…

Вальдер вмить забув про ідею породичатися з Еффмайєром. Його очі засяяли так, що одразу стало зрозуміло - його не зупинити.

- Нейджі… - голос адмірала затремтів, він ледь тримався від тріумфального лементу. - Збирайся. Завтра на світанку вирушаєш до столиці.

- Достатньо часу, щоб сподобатися її величності до відбору, - додав Еффмайєр. - Гарне рішення, адмірале.

Нейджі відкланялася й пішла. Від Конеста Еффмайєра її нудило. Вона швидко вдяглася й вийшла з дому через задні двері, щоб ніхто не бачив. По дорозі вона ледь не наступила на кажана, який бився у скло. Бідолашне створіння теж не може дихати в цьому тісному маєтку. Як тільки холодний вітер торкнувся її обличчя, Нейджі відчула неймовірну легкість. Вона пішла геть від маєтку, до плато, гедь від шалених ідей батька та його прибічників.

Він уб’є її, якщо вона не зможе звабити кронпринца. І це ймовірніше за все. Нейджі бачила цих прекрасних придворних дам. Чого вартує леді Роджія Тіо - майбутня наречена Еффмайєра. Така ж яскрава, балакуча, вогняно-руда, наче якесь казкове створіння. Найголовніша придворна дама в королівському палаці! Її величність здуває з неї пилинки. Леді з південних земель також дуже яскраві та легкі, мов ті метелики… А сестра Еффмайєра, певно, така ж нахабно вродлива, як і він. Її краса западе кронпринцеві в саме серце. Про Нейджі ніхто й не думатиме.

Краще одразу втекти. На щастя, в неї є куди. Хоча й там досить дивно. Та принаймні, там не буде батька.

Нейджі бігла крізь ряди виноградників, не дивлячись на вітер і наближення шторму. Додому вона не повернеться.

Частина виноградних кущів ще рясніла величезними гронами, а деякі вже відпочивали до наступного врожаю. Фермери поховалися по своїх будинках, боячись зливи. Нейджі зупинилася посеред виноградників і на мить заплющила очі. Цей шелест листя та запах дощу в повітрі. Зараз їй як ніколи хотілося, щоб цей вітер підхопив її й поніс далеко звідси.

Будиночки фермерів траплялися все рідше. Нарешті Нейджі знайшла один - маленький, непримітний, схований за посадкою виноградників утричі вище за неї. На вигляд ця будівля давно покинута. По стінах уже пішли тріщини, з-під фундаменту почала рости трава, червоний дах давно потьмянів від дощів і сонця. Але стежка до дверей протоптана, а вікна чисті. Нейджі впевнено зайшла й одразу опинилася в теплій кімнаті.

Колись це був будинок самотнього фермера. Нейджі пам’ятала його - старий армаер з блискучою лисиною й худим зморшкуватим обличчям, але дуже добрий. Одного разу, коли їй було п’ять, вона заблукала серед виноградників і цей дід її прихистив. У нього не було ні дітей, ні жінки, тому він всю свою любов вклав у ці височенні кущі й грона завбільшки з людську голову. Тож Нейджі здивувалася, коли через півроку після його смерті виявила в будиночку незнайомців - вродливу чорняву жінку на ім’я Адона та мовчазного юнака Мейєлза. Спочатку назвалися внуками старого. Пізніше розповіли, що шукали саме її і скоро вони звідси поїдуть утрьох. Нейджі не вірила. Проте з кожним роком, коли побої Вальдера почастішали, їй все більше подобалася думка втекти з дому з дивними незнайомцями, які не схожі ні на армаерів, ні на когось іншого.

- Ми маємо відплисти сьогодні вночі!

Мейєлз, який саме порався біля старої печі й мішав щось у казанку, аж зупинився.

- Легко сказати, та нелегко виконати, - мовила Адона, що сиділа біля віконця й обскубувала величезне виноградне гроно з яскравими бурштиновими ягодами. - Що в тебе сталося цього разу?

Нейджі пошукала, на що присісти. Від старого тут лишилися плетені килимки, трохи грубих дерев’яних меблів і якась ряба шкура. Дівчина одразу всілася на неї.

- Батько не зупиняється. Тепер його мета - породичатися з майбутнім королем!

- Маючи владу, вона зможе вплинути на Орден і той відпустить її без розмов, - сказав Мейєлз Адоні. - Це непогана можливість.

- Так, але тоді доведеться пояснювати, звідки взялися ми, - відповіла та. - З іншого боку, якщо до цього вона зможе змінити державний устрій і підкорити Орден собі, що майже неможливо…

- То вона підкорила селенара, а якийсь Орден не зможе?..

- Орден її вбив у минулому житті, то вб’є і в цьому. Не можна, щоб вони взагалі дізналися про її переродження.

Нейджі нетерпляче чекала, доки вони закінчать суперечку. Ці двоє десять років тому вбачили в ній якусь неймовірну безсмертну надлюдину й рятівницю свого континенту - Нереїду Повітряну, про яку Нейджі читала лише в старих книжках про Орден. Вона була готова повірити в що завгодно, аби втекти звідси. Тому прийняла на віру всі слова цих незнайомців, адже в них знайшла шанс на порятунок.

- Черговий грішний союз не допоможе Дріаді, - заявила Адона з відразою. - Краще спробувати відплисти.

- Так! - втрутилася Нейджі. - Ви казали, що коли мені виповниться двадцять…

- Двадцять років практики в силі, - Мейєлз залишався непохитний. - Почекай ще трохи, ти недостатньо сильна.

- Я більше не можу чекати! Або рятуємо світ, або я виходжу заміж!

Адона з Мейєлзом перезирнулися. Подібні умови могла поставити лише Нереїда. Так би мовити, щоб повторити своє життя.

В неї дійсно є сила, щоб “рятувати світ”. Нейджі не вдалося стати повелителькою вогню, як її батько, бо він заборонив їй навчатися. Проте Мейєлз і Адона навчили її перетворювати погані емоції й думки на енергетичні потоки. Гнів на батька та відчай стали її головною зброєю. Адоні це не подобалося, бо за таким принципом діє сам Валхаст - їхній головний ворог, від якого треба “врятувати світ”. Але Мейєлз казав, що інакше її природну силу не повернути. Самі безсмертні не користувалися своєю силою. Проте Нейджі не боялася, адже в її жилах - меліарська кров, отже, Орден не виявить її, що би вона не робила з енергетичними потоками. Тому тренувалася досхочу. Звісно, щоб Вальдер не дізнався.

- Коли ти вирушаєш до столиці? - спитала Адона в Нейджі.

- Завтра на світанку.

- Ми не встигнемо знайти корабель. Їдь. Пізніше ми наздоженемо й викрадемо тебе.

Нейджі відверто плювала на мотиви своїх “друзів”. Вона знала, що Адона іноді мимоволі смикає рукою, нервує та мало спить - за словами цілителів, це ознаки колись пережитих великих страждань. Але це її не цікавило. Нейджі схопилася за те, що Адона в своїй тривожності піде на все, щоб вивезти її звідси. Про інше вона пообіцяла собі подумати пізніше. Якщо згадає.

Тим не менш, ідея викрадення - це вже щось. Не доведеться завчасно гнівити батька. Вона просто зникне серед ночі - й на цьому все.

Коли шторм затих, Нейджі, сповнена надії, повернулася додому й з легким серцем почала збиратися в дорогу.

Та вона не знала, що на цьому її довгий шлях лише починається. І кінець ще нескоро. На перший погляд не пов'язана подія лише погіршила становище Нейджі.

Ближче до ночі шторм повернувся. Здавалося, що вітер от-от зірве дах чотирьохсотлітнього маєтку. Нейджі не спала - завивання за вікном лякали її більше, ніж батькове виховання.

Щоб заспокоїтися перед завтрашньою поїздкою, Нейджі вийшла з покоїв і пішла прогулятися маєтком. І саме в цей час у хол на першому поверсі увірвався переляканий і наскрізь мокрий капітан одного із суден. Його довга борода від води змокла й стала схожа на якийсь дрібний лантух.

- Терміново покличте адмірала!.. – лементував у холі моряк. – Це дуже важливо!..

- Чого ти репетуєш на весь будинок? – через мить гаркнув Вальдер ще гучніше. – Це не почекає до ранку?

Нейджі сховалася в тіні коридору. Розмову було ледь чути через гудіння на вулиці, але панічні зойки моряка відлунням забилися по всьому маєтку.

- Нас атакував корабель графа Екліна, моя “Перлина Півдня” пішла на дно!..

- Ти що верзеш? Ти знаєш, що буде, якщо це неправда?!

- Клянуся, адмірале!..

Нейджі причаїлася у кутку. Слова капітана здавалися повною нісенітницею. Хіба можливо таке? Граф Еклін ніколи би так не вчинив. Так, вони з адміралом недолюблюють один одного… Але ж не настільки?..

- Розкажи, що було.

- Ми побачили їх під час чергування… Чорно-зелений стяг Еклінів… Ми перевірили накази за напрямками – їхнього судна не мало тут бути!.. Вони атакували першими, без попередження! Ми одразу відповіли. Не знаємо, як це сталося, але… Нас розтрощили за лічені хвилини!

- А його корабель?

- Я бачив на власні очі – пішов на дно, як колода.

На мить стало тихо. Та потім адмірал заволав:

- Покидьок, я відрубаю голови всім його коням! Це бунт! Я негайно вирушаю до столиці. Король має знати про це. Ти їдеш зі мною – будеш свідком.

- Так, пане!.. Пане, а раптом?..

- Що?

- Раптом король знав про це? Він благоволить графові Екліну, тож…

- Це абсурд! Ніхто не має права топити мої кораблі, а тим паче в моїх володіннях! Збирайся – вирушаємо за годину.

Нейджі кинулася назад до кімнати. Лежачи у ліжку, вона прислухалася до звуків у будинку. Через якийсь час внизу грюкнули двері, пролунали чоловічі голоси з вулиці. Зацокотіли підкови по бруківці – і настала тиша.

- З нами не рахуються, - Нейджі сіла і заговорила у порожнечу перед собою. – Ті гнилі кораблі вже нікому не треба. І ми теж вже нічого не варті. Ох, Творець, допоможи нам!

Вона подивилася на маленьку статуетку крилатого божества. Мініатюрний Творець м’яко виблискував у місячному сяйві, але мовчав.

Нейджі ще довго не могла заснути. У голові роїлися думки. Відгукувався страх, що граф Еклін зі своїм військом прибуде на Виноградний острів та захопить його. Як це можливо? Граф ніколи не проявляв сильної ворожості… Ба більше, на королівському балу три роки тому він запросив її на танець і весь вечір розповідав про своїх коней. Здавався приємним та галантним. А тепер його корабель відправляє патруль Камелі на дно.

Про яке заміжжя з кронпринцем тепер мова? Король обожнює графа Екліна. Він скоріше повірить, що це корабель Камелі підбив судно його фаворита, а не навпаки. Немає сумнівів.

Нейджі так і не заснула до ранку. Понад усе вона прагнула сховатися від усього, бо відчувала - скоро на неї впаде ще більше відповідальності.

Так. Скільки би в неї не було нових сил, а страх перед батьком і його світом виявився сильніше.

Глосарій:

Головний ресурс на Меліарі – вроджена здатність кожного корінного мешканця цього континенту до керування Жилами Світу. Різні раси адаптовані до різних енергій, але навчатися можуть й іншим у спеціальних школах. За головний ресурс відповідає окрема частина у мозку – силова точка (термінологія Ордену Світла). Якщо її не розвивати певним чином, здатність до керування енергіями зникне. Також є рідкісна хвороба, яка вражає силову точку й викликає блукаючі новоутворення в судинах, розрив яких призводить до негайної та болючої смерті - бульки-бродуни.

Світописання - комплексна галузь науки Меліари про світ Ксіллагха та континенти, яка поєднує знання про історію, географію, культуру, релігію та біологію світу. Ця галузь спрямована на те, аби дати різносторонні знання про будь-яку частинку світу – від річки, яка була в центрі історичних подій, до назви рослини і як вона пов’язана з життям того чи іншого діяча. Головний слоган світописання – «Все пов’язано. Все – частина одного. І одне має багато частин». Світописання – дисципліна, обов’язкова до вивчення в школах та університетах Меліари. Існує кілька програм навчання залежно від спеціальності, на яку вчиться студент. Залежно від регіону вивчення робиться наголос на тій чи іншій інформації. Наприклад, у Фйорекай детальніше вивчатимуть саме місцеву інформацію, аніж те, що стосується інших країн. Дані про сусідні королівства подаються не так детально. За повною відповідністю різних програм слідкує Орден Світла. Також вони перевіряють, чи не суперечать програми з різних країн одна одній. Звісно, інформація про Сутінь, Кассаморон і Дріаду через її нестачу подається дуже стисло й поверхнево.