Сага Метаномоса 2. У пошуках світла

3. Змовники - гроші, влада чи просто нудьга?

Кожен, хто не ставить добробут палацу на перше місце - його ворог. Алларей багато років сліпо вірив, що оточив себе лише друзями. Що кожна посмішка його підданих - щира, а кожне слово за його спиною лунає лише в знак вдячності за його дари. Та насправді, коли гроші почали закінчуватися, а ідея з нарощенням виробництва не дала результату, кожен друг перетворився на ворога. Хіба ж можна звинувачувати “відданих” дворян, які все більше часу почали приділяти своїм землям, а не цілуванню королівського заду?

Навіть армію повелителів вогню довелося скоротити. Замість п’яти тисяч їх стало лише дві. Ця дірка в захисті стала для короля діркою в душі, яка з кожним роком розширювалася від страху.

Осінь 241 року 7 Великих Літ опустилася на палац-пам’ятник із туманами, легкими заморозками та тихим сирим вітерцем. Алларей відчував, що це його остання осінь, і його передчуттям просяк кожен камінчик у палаці, кожне дерево в саду. Хоча мешканці палацу намагалися жити як і раніше - відвідувати прийоми, слухати поетів, насолоджуватися один одним у ліжках, коли ніхто не бачить - над кожним немов нависла невидима сокира. Ніхто не бачив леза, але млосне відчуття в горлі знайоме кожному. Все застигло в німому очікуванні. Лише багряне листя тронного дуба тихенько шепотіло в саду та попід алеями, присипаними дрібною сірою галькою.

Тут, серед могутніх тронних дубів, в ілюзорній далині від палацу - бо над верхівками дерев все одно висіли фіолетові башти, а охорона бряцала обладунками в десяти кроках - Ері Лоріан облаштував свої маленькі володіння. Як тільки він з’явився в палаці, то одразу попросив собі шматок землі - вирощувати цілющі трави. Тодішній король обожнював славетного цілителя, тому віддав йому ділянку біля своєї улюбленої стежки. Тож тепер тут, уздовж широкої алеї, серед маленьких веселих фонтанчиків, лавок і дубів були грядки, дві круглі мерехтливі теплиці та абсолютно непривабливий сарайчик із садовим інвентарем. Що сказати, Ері іноді був романтичний і час від часу повертався до роботи з інвентарем. Ще жоден правитель не змусив його прибрати того сарая - заради гармонії саду, звісно. Як гуляти по найширшій алеї, коли тут, посеред милої очам зелені й квітів, стоїть недолуга розвалюха? Але Ері стояв на своєму - або тут буде цей гидкий сарай, або він забирає свої граблі та сапки і їде до іншого королівства на двісті років. З безсмертним упертюхом вирішили не сперечатися. Все-таки найкращий цілитель при палаці важливіший за якісь клумби.

От і зараз Ері схилився над дрібними зеленими паростками завбільшки з долоню. Осінь - ідеальний час для висадки уввері. Ері заривав саджанці в маленькі ямки, а потім обкладав їх маленькими брунатними камінчиками-добривами, які за добу розкладуться й поглинуться в землю.

Він несвідомо й механічно закопував саджанці, не зосереджуючи погляд. За триста років, що Ері вирощує уввері, він зможе це зробити навіть коли осліпне. А ось камінці він розкладав уважно. Їх повинна бути різна кількість - для різної міці майбутнього відвару. Все-таки рослина з Нерею й армаери не завжди звиклі до неї.

Ері обожнює порпатися в землі. Саджати рослини, збирати рослини, доглядати їх. Просто набрати жменю землі й стиснути її в кулаці. Ері відчував, що кожна найменша грудочка тихенько випромінює енергію. В такі миті він відчував себе по-справжньому частиною цього континенту, хоч народився не тут.

Відволікали його теж рідко. Тим більше що Ері ніколи й нікого не пускав до своїх садівничих справ.

Він ледь здивувався, коли серед шуму багряного листя він почув шурхіт парчі, кроки й нечіткий стук посоха по гальці. Що ж, це один із небагатьох людей, з яким треба рахуватися. Бесіда неминуча.

- Мілорде, вітаю, - пролунав хриплий голос за спиною.

Хворіє і в нього болить голова, - подумав Ері. Він випростався й повернувся до гостя.

- Вітаю, Старійшино. Чи застудилися? Отже, я тут недарма зігнувся як баранячий ріг.

Старійшина Елнаур не відреагував. Язикатий безсмертний його дратував і Ері знав це. Він взагалі багатьох дратує. Але це одна з небагатьох розваг, яку він сприймає всі ці роки і для якої не треба нікого вбивати.

Між тим Старійшина скинув каптура. За дев’ятнадцять років у нього додалося зморщок на обличчі, поменшало волосся на голові, під очами залягли кола, а тонкі вуста майже злилися з обличчям. Ері знав, що зі Спопелінням Старійшина отримує велику силу та мудрість від самого Саннатара. Такий тягар, що іноді важко заспокоїти думки в голові. Тому Елнаур часто приходив до Ері за снодійним, як і решта Старійшин.

Елнаур пройшов по свіжоскопаній грядці до Ері. Певно, не хотів галасувати на весь сад.

- Хочете приєднатися? - усміхнувся цілитель.

- Ви знаєте, що ні.

- Ну тоді скажіть, з якою метою ви потоптали те, що я копав увесь ранок.

Старійшина озирнувся.

- Чому не скористалися своїм ресурсом?

Ері скривився.

- Частіше відновлюйте свій Купол, я взагалі подохну. Меліара без мене сконає через три дні, - він почав жалітися. - Мої сили ще не відновилися. Ви ж немов відрізали мене!

- Наступного разу обов’язково спитаємо, чого хоче наш великий Ері Лоріан, - пирхнув Старійшина, але додав спокійніше: - На щастя, нам ваша сила зараз не потрібна, тож… Але ми не знаємо, що буде завтра. Можемо лише здогадуватися.

Ері не водив великої дружби з Орденом Світла. Принаймні, останні кілька десятиліть. За понад тисячу років на Меліарі він товаришував з деякими Старійшинами, які дійсно були добрими хлопцями й турбувалися про благо оточуючих. Про Елнаура він не міг такого сказати. Вже у першу зустріч він побачив сувору, невимушену та жадібну натуру. В Кодексі Ордену є перелік особистісних якостей, якими має володіти Старійшина. Одна з них - холоднокровність. Елнаур злегка перегнув палицю з цим.

- Іноді я так хочу залізти в вашу голову, - мовив Старійшина після мовчазної паузи. - Забрати звідти те, чого я не знаю чи не розумію.

- Гидко, певне? - захихотів Ері й знову схилився над паростками.

- Постійно звертатися до вас і відчувати себе плаксієм? Ще й як.

Ері нарешті випростався й згори оцінив свої старання - дрібні зелені росточки бадьоро виструнчилися зі свіжої землі, оточені камінцями-добривами, немов захищені ними від усього світу.

- Чути такі слова від володаря світу - неабищо, - безсмертний повернувся до Старійшини й промовив з насмішкою: - Не бійтеся, я нікому не скажу.

Співпраця Ері з Орденом завжди була напруженою, проте ніхто нікому не пхав палки в колеса. Без перебільшень Ері став одним із наймогутніших мешканців континенту - завдяки розуму, здібностям, любові оточуючих і незліченним багатствам. Останні він розсипав наліво й направо раз на триста років, а потім, не поспішаючи, знову відновлював свої статки. З іншого боку, за Орденом - фактична сила й величезний історичний фундамент, повага і страх усього континенту. Тому їхнє життя поряд нагадувало співіснування двох різних, але по-своєму небезпечних хижаків.

- В будь-якому разі це не головне зараз, - Старійшина смикнув головою. - Мене хвилює хід нашої спільної справи. Звісно, я вам довіряю. Проте маю впевнитися особисто.

- Слухаю.

- Його величність може незабаром возз'єднатися з Творцем, ви розумієте, - Старійшина заговорив тихіше. - Звісно, ми маємо уникнути конфлікту після цього. Ми звернемо увагу на симпатії дворян і якщо вони скажуть своє слово на користь нового правителя…

- А закон про престолонаслідування? - Ері навіть не дивився на співрозмовника. - Плюєте на нього без жодних докорів? І чому я не здивований?

Це була правда. Орден завжди порушує власні закони, прикриваючись іншими. Ері вже надивився за роки.

- Ми думаємо про благо королівства. Про… майбутнє. Розумієте мене?

Звісно, Ері зрозумів. Старійшина говорить натяками, бо боїться небажаних вух. Тут, у саду, вони можуть ховатися будь-де.

- Ваша святосте, - Ері почав збирати інвентар з землі. - Я виконую всі умови, ви знаєте. Але ж репутацію теж треба берегти, інакше мені не довірятимуть. Якщо зараз я не виконаю свою роботу, мою репутацію буде не відмити ще років сто п’ятдесят… Був у мене випадок років триста двадцять тому…

- Пане Лоріан…

- Не турбуйтеся! - Ері злегка підвищив голос. - В день, коли вам знадобляться симпатії дворян, ви їх отримаєте.

- Сподіваюся. Бо якщо ні, ми дарма позбудемося головного претендента на трон. Мене вб’ють за ці сумніви, але наша теорія може бути невірною…

- А ось це, - Ері вказав на Старійшину маленькими садовими граблями. - Це вже була ваша ідея. Тому за всіма питаннями - до ваших братів, які її підтримали. Зі свого боку я пообіцяю, що зміна влади відбудеться тихо, спокійно - як ви й хотіли. Ну… можливо, полетить чиясь голова. Без фестивалю літаючих голів тут ніяк.

Старійшина пирхнув.

- По-вашому, це тихо?

- Це звично, - Ері відніс інвентар до сараю й повернувся до Старійшини, який терпляче чекав. - Нудно, буденно… Звичайний день у палаці Елліонів.

Дивлячись на невдоволене обличчя Елнаура - а може, воно в нього таке завжди після Спопеління - Ері знав, що бісить його. Що би зробив Старійшина, якби дійсно міг витягти думки з голови безсмертного? Як би він застосував ці знання?

- До речі, щодо голів, - Елнаур вибрався на стежку з гальки, Ері вийшов за ним. - Ви чули про сутичку Камелі та Екліна?

- Цікаво ставите питання… - Ері підняв ліву брову. - Чи чув я? Або ж “чи міркував я?” Або можливо, я там був? Залежно від моїх відповідей, ви вирішите, чия голова поїде в подорож в один кінець?

- Все-таки це незначна суперечка, - м’яко відповів Елнаур. - Я не втручатимуся, це справа короля. Але про всяк випадок будьте готові.

- Ловити голови чи жонглювати ними?.. Ці натяки неможливі, ваша святосте!..

Старійшина вже збирався відповісти, явно щось соковите й суворе, щоби прикликати іронічного безсмертного до серйозності, але не встиг - до них підбіг юний слуга в сірому одязі.

- Пане Лоріане? Ваша святосте…

- Кажи.

Хлопчина глянув на Старійшину, немов боявся відкрити рота.

- Сміливіше, тут всі свої.

- Його високість… - слуга завагався. - Кронпринц Елфйоре не прийде сьогодні на тренування. Він просив передати свої вибачення.

- Прямо таки просив?

Старійшина дивився на хлопчика так, неначе й не очікував інших слів. Ері тим часом тицьнув переляканого слугу пальцем у плече.

- Кажи вже!

- Він сказав… Я перепрошую… «Якщо Ері нічого робити, хай прийде і покурить зі мною». Вибачте, пане Лоріане. Вибачте, ваша святосте…

- Передай, що я зараз прийду і запхаю ті цигарки йому у сраку.

- Але пане… - слуга знітився. – Помилуйте, як я скажу це самому кронпринцеві?..

- Жартую! – Ері захихотів. – Я зараз сам йому це скажу. Ходімо, подивишся. Ось бачите, ваша святосте. Все йде за планом.

Ері бадьоро пішов до палацу. З задньої частини величну споруду підпер парк із вічнозеленого міні-лабіринту, стежинок і заплутаних рядів із туями. Сюди ж виходять невисокі, але широкі сходи до задніх дверей палацу. Тут, як і всюди, чатує варта у блискучих обладунках і з алебардами. Останнім часом варти побільшало втричі - король впіймав новий припадок передсмертної параної.

Всередині палац такий же фіолетово-золотий. Барв, блиску та яскравості додали вогняні кулі з мерехтливими оболонками, що на ланцюгах повисли зі стель. Зараз лише починався день, тому головні мешканці палацу ще ховалися по своїх покоях.

Ері пройшов крізь коридори для слуг, вхід у підземелля, перетнув головний хол і широкими кроками подолав сходи.

- Він сам? – він ледь повернув голову до слуги.

- Ні, пане.

- Сонце тільки піднялося, а він уже когось гоцає… Цікаво, в якому районі Кейполу він відкриє свій перший бордель, коли вдягне корону?

- Я такого не чув, пане, - серйозно відповів слуга.

- І я не чув. Але ти ж бачиш, що воно ні на що не здатне… Та жартую я! Святий Творець, ти аж побілів.

- Мілорде, ви іноді кажете такі страшні речі, що легко побіліти!

- У цьому палаці взагалі не можна жартувати, - сумно розмірковував Ері. – Скільки я в Кейполі? Років вісімсот шість чи сім… І хоч би хтось умів розбавити нудьгу! Ні, всі перелякані й нервові… Якби я знав, у житті би сюди не переїхав.

- Ви переїхали би сюди в смерті? – тихенько мовив слуга.

Ері гучно зареготав, чим перелякав пару охоронців в обладунках.

- А ти молодець! – він поплескав хлопчину по спині. – Частіше навідуйся до мене, разом жартуватимемо.

- Слухаюся, - слуга ледь приховав посмішку.

Вони пройшли по веранді, вікна якої дивилися до внутрішнього двору з маленьким садком і фонтаном, піднялися черговими сходами й вийшли на поверх кронпринца. Біля дверей до його покоїв, схрестивши руки на грудях, стояла охоронниця. Колись давно племінниця графа Даердея Арідель змінила шовкові сукні придворної дами на зручний шкіряний костюм та шаблю. Все після того, як принц десять років тому захистив її від домагань одного з вартових. Наступного дня вона обрізала чорне волосся до плечей, вдяглася в чоловічий одяг і змінила ім’я на Дель. Дівчина майже перестала спати за тренуваннями та роботою – синці під очима були занадто яскраві на її блідому обличчі, проте плечі поширшали від м’язів. Ері жартував, що не ризикне битися з нею без зброї.

- Пощастило ж йому зі слугами! – вигукнув він. – Один боїться рота відкрити, щоб сказати правду, а друга чергує, доки він накуриться й налижеться з дівками.

- Зате з вами не пощастило, - похмуро мовила Дель. – Гарний слуга відрізняється відданістю, якщо ви не знали.

- А кращий – ще й почуттям гумору, - він підморгнув їй і дівчина зіщулилася. – Я пішов.

Покої заволокло кислим синюватим димом. Крізь нього можна ледь розгледіти багряно-золоте убранство та блискуче темне дерево. З високих вікон у вітальню линуть сонячні промені, розрізаючи димову стіну. Двері на балкон та до наступної кімнати розчинені навстіж. Портьєри ледь хитаються від прохолодного вітру.

- Наче ураган пройшовся, - тихо сказав Ері, крокуючи м’яким килимом.

По підлозі розкидані пусті пляшки, м’ятий пергамент. Елементи дорогого королівського одягу валялися поряд. Ері не очікував іншого. Насправді він уже давно нічого не очікує від смертних.

Він підібрав одяг і увійшов до спальні. Тут на ліжку у палких обіймах сплелися чоловік та жінка.

- Пішла геть!

Жінка зойкнула і, схопивши сукню з підлоги, вибігла у вітальню. Голий принц розчаровано розпластався на ліжку.

- У тебе немає совісті.

- А в тебе? Я наказав припинити ці походеньки.

Ері розкрив вікно і коротко змахнув вказівним пальцем. Дим цівкою потягнувся на вулицю, поки не щез зовсім.

- Впевнений, це для тебе корисніше, ніж щоденне тренування з шаблями. Якщо на тебе нападе ворог, ти відмахаєшся від нього своїм королівським членом?

- Вона – краща на весь Північний квартал! – заявив принц.

- І помре через чотири роки від прокази. Вдягнися.

Поки Елфйоре вдягався, Ері закрив вікно і пішов наводити лад у вітальні. Жінка вже давно пішла. З гармидером у вітальні Ері теж впорався за лічені хвилини й повернувся до вихованця.

В одязі той дійсно виглядав як спадкоємець королівства – золоте шиття на фіолетовому оксамиті, масивний перстень на мізинці, рубіновий медальйон на грудях. Якби не ідіотський вираз обличчя після десятка цигарок, то був би ще й красивим.

- До речі, Старійшина Елнаур чув твою… скажімо так, відмовку. Ти не подобаєшся Орденові, розумієш?

- Бо я минулого року послав Старійшину, - принц усміхнувся, мов хлопець-розбишака. - Їм час знати, що не вони тут головні.

- Вони були до тебе й лишаться після. Тобі тридцять два роки роки. Ще шістдесят - і тебе не стане. Ніхто й не згадає. А Орден як був, так і лишиться. Скільки ще про це казати?

- Досить, не нуди!..

Елфйоре дістав з кишені цигарку й підпалив її вогником на долоні. Гіркий дим одразу поповз по кімнаті.

- Дивися, Еле, прокуриш свою чергу на трон.

- Я – поза чергою… Де вино?

- Викинув, - Ері сів у крісло і закинув одну ногу на іншу. – Час тверезіти.

- Я ж не завтра корону надягну! – принц сів навпроти і витягнув довгі ноги. - Кілька пустих днів не мають значення…

- У таких, як ти, немає пустих днів. Тобі хіба не повідомили, що сталося біля Виноградного?

- В адмірала Камелі постійно щось стається, - пирхнув Елфйоре. – Я заміню його. Щомісяця просить гроші, а кораблі як були гнилі, так і досі гнилі.

- Зараз справа серйозніша. Його корабель зіткнувся з кораблем Моріанда Екліна. Обидва пішли на дно.

Від цієї новини принц одразу протверезів. Він піднявся і почав ходити по кімнаті. Його кілька разів хитнуло від дурману.

- Змістити обох… Ці двоє завжди були проблемними. Батько вже давно нічого не бачить за своєю жагою до влади.

- Що сказати, король любить графа Екліна. Взагалі Моріанд – сильний союзник. Один з найсильніших дворян при твоєму дворі. Камелі теж не варто недооцінювати.

- У нього лише малий син і донька, - заперечив принц. – Один вдалий збіг обставин - і прощавайте, Камелі!

Ері неозброєним оком бачив підтвердження теорії Ордена Світла про родову передачу. В стислому вигляді вона звучить як “Гниле сім’я дасть гнилий урожай”. Близько чотирьохсот років тому армаерський відділ Ордену почав вивчення глибокої родової передачі особистих якостей від батька до сина. Риси, що передаються, закопані дуже глибоко під товщею виховання, оточення й умов зростання. Ері як вічний садівник знав - скільки не поливай гидку насінину, скільки не плекай її, вона не дасть ідеальних плодів.

Орден вивчив сотні книжок про правлячу династію Елліонів і простежив цікавий “кривавий” слід. Багато хто з правителів мав якісь відхилення. Більшість успішно боролися з ними. Король Ельвіас, що правив дві тисячі років тому, навіть сказав - “Боріться з собою і це буде ваша найбільша перемога”. Хтось із нащадків слухав. А такі як Алларей дали волю своїй темній скаженій стороні.

Його дітям це теж було до одного місця. Старший син, кронпринц Елфйоре, відомий слабкими нервами та непідтвердженим вічним відчуттям правоти. І принцеса Марієль, яка стала чи не найкровожерливішою воїтелькою Північної Межі.

А ще є принц Рамарей, якого в палаці не бачили з народження. Ері іноді чув, як дворяни обговорюють його пересування континентом. На диво, хлопчик у свої вісімнадцять не мав поганої слави. Про нього навіть придворні дами не пліткували. Хтось сумнівався, що принц взагалі існує. Ері мав свої очевидні роздуми щодо такої різниці між дітьми Алларея. Проте вирішив дати Орденові шанс додуматися самотужки.

Теорію про родову передачу підтверджують лише спостереження. Та й загалом висновки Ордену суперечать його діям. Якщо Старійшини зі століття в століття спостерігають родову передачу гніву й божевілля в династії Елліонів, то чому не скинуть її?

Ері знав лише одну правильну відповідь - бо цією династією легко керувати. Елліони іноді самі роблять брудну роботу за Орден, коли за допомогою свого нестриманого ельйору вбивають один одного.

Ну а поки - робота біля кронпринца. Репутація Ері залежить від його поведінки. Хоча останні двадцять років безсмертний відверто нудьгував і тому пішов на змову з Орденом. Але вказівки Старійшини теж виявилися нудні, як сам світ. Тож Ері вирішив повеселитися.

- Завтра Камелі та Еклін прибудуть сюди для з’ясувань. Цікаво, звідки в Екліна взагалі взялося власне судно і що воно забуло біля Виноградного острова.

- Еклін був на борту?

- Ні, був його наближений. Він і є головний свідок.

- І звісно, це лише співпадіння? - мовив принц з іронією.

- Молодець, Елфйоре. Мислиш у вірному напрямку… як не дивно.

- Але навіщо Еклінові провокувати конфлікт?

- Кажуть, до Лейзару зачастив граф Еффмайєр. Вальдер не перший рік пропонує йому шлюб із донькою. Новий союзник дасть Еффмайєру сили для вторгнення в Еккалін і Меррей. Про це вже давно говорять. Можливо, Моріанд дізнався про це й вирішив залякати ймовірного ворога… Сюжет для нової вистави в Еленорі, скажи?

Ері весело реготнув. Принц хвилину дивився в одну точку, намагаючись зрозуміти почуте.

- Еффмайєр хоче захопити Еккалін і Меррей?

Через залишки дурману він не помітив хитруватої посмішки свого вчителя.

- Лише чутки, але їх стало забагато останнім часом. Диму без вогню, як-то кажуть… З цим ми і маємо розібратися до завтра. Тому сьогодні – ніяких повій та вина!

- Якесь безглуздя…

Ері міг навіть зв’язати свого вихованця й тримати на голодному пайку та “ручній праці”, аби поставити на правильний шлях – без ледарства, цигарок і хвойд. Проте він лише інколи це робив - щоб зі сторони ніхто не говорив про нього як про поганого вчителя. Прояснення розуму в кронпринца були такі ж раптові, як і зриви та наркотики й шльондр.

Елфйоре завжди був переконаний, що стане королем так чи інакше. І жодна рада дворян, жоден Орден не піде проти королівського указу! Він, Елфйоре Елліон - кронпринц, головний претендент на трон і наплювати на все. Фйорекай вже належить йому. Нащо ж боротися? Не боючись втратити титул, він іноді тікав від обов’язків до повій, доки ті не принесли йому туманницю і ще більше повій.

Ері міг щось зробити. Він знає, що кронпринц за справжнього виховання може стати чудовим королем. Якби ж Елфйоре хоча би показав прагнення до росту… Але ні. Він шалено тонув у вині, диму й купах хвойд. Певно, по столиці вже ціла зграя його бастардів, які через тридцять років будуть такі ж навіжені, як і всі Елліони.

Ері - садівник. Як і замовив Орден, він виростив із гидкої насінини гидкий плід. А зараз, щоби повеселитися, він вирішив доглядати його та вирощувати, наче з нього зроблять найкраще варення.

- Цікаво, що завтра казатиме наш любий герцог, - мовив Ері. – Він потопить Моріанда і той потоне, як його корабель. У них така велика… “любов”, аж іскри летять.

- Треба дізнатися, звідки в Екліна взагалі з’явилося бойове судно, – сказав Елфйоре. – Він має лише торгові.

- Але є друзі з виходом до моря й старими суднами з Виноградного. Граф Енза, сусід Камелі і давній друг сім’ї Еклінів.

- Якби ж ми вміли читати думки…

- Просто зізнайся, що тобі ліньки думати, - Ері махнув рукою. – Уяви, що завтра тебе коронуватимуть і доведеться вирішити цю справу по справедливості. А за дверима чекає натовп повій і мішок туманниці. Що обереш?

- Це складний вибір, - захихотів принц.

- Якщо король спитає твоєї поради, підтримай Моріанда. Але водночас не звинувачуй Камелі. Їхній обов’язок – оберігати південні кордони Меліари. Камелі успішно його виконують.

- Тоді чому я маю підтримувати Моріанда? Він увійшов у чужі землі й отримав своє!

- По-перше, особисто його не було на судні. По-друге, рід Еклінів завжди був відданий короні. Моріанд Еклін втратив батька через це. Одним словом ти можеш перекреслити добрі стосунки тривалістю сотні років.

Ері не втомлювався вчити принца та розжовувати найочевидніші речі, аби той зрозумів. Останніми роками це доводилося робити частіше – принц майже щодня був в ейфорії від цигарок.

Ніч без вина та туманниці пішла на користь. Ері більш-менш підготував принца до зустрічі з розлюченими дворянами. І вже по обіді наступного дня вони вдвох прийшли до приймальної зали.

Як і більшість кімнат у палаці, зала фіолетово-золота та простора. Вікна починалися біля мармурової підлоги і тяглися угору разом із блідо-золотими гардинами. Від розчинених навстіж дверей у залу веде червона килимкова доріжка, а на її кінці – постамент з троном. Більше тут нічого не було. Ця зала служила лише для королівських прийомів, недовгих обговорень та оголошень указів. Тому ніхто не старався її якось прикрашати, на відміну від інших урочистих зал.

Зараз тут нікого не було. Лише біля дверей прихилив голову стомлений герольд.

- Не спи, Джероме, - Ері торкнув його плече. – Свою страту проспиш.

- Я не сплю… - герольд розплющив очі і через мить аж підскочив: - Пробачте, ваша високосте, пробачте, пане Лоріане!..

- Якщо ти тут не живеш, тобі не дозволено тут спати, - весело повідомив Ері. – Запам’ятав?

- Так, пане! Дякую, пане! – герольд розкланявся.

- Ти знаєш всіх по іменам? – мовив принц, коли вони з учителем зайшли до зали.

- Я маю знати всіх, хто оточує мого вихованця. До того ж, слуги – теж люди. Дружити з ними корисно. Сподіваюся, запам’ятаєш.

Сподівання – то одне, а реальність – інше. Ері дивився на принца і розумів, що той чхати хотів на повчання. Хоча він і прикидався, але щиро ділився своєю тисячолітньою мудрістю, оберненою в прості слова. Елфйоре розумів лише те, що хотів. Іноді Ері дивився на нього з мимовільним бажанням піти проти Ордену та зробити з кронпринца справжнього короля. Та дрібні й незначні думки постійно виникали в голові безсмертного. Це триває вже понад дві тисячі років, тож Ері не звертає на них уваги.

Першими до зали увійшли делегати з Виноградного острова. Впертий та злий граф-адмірал Вальдер Камелі, вбраний у родові бордовий і білий кольори, нісся, як один із його кораблів. За ним слідували капітани та інша свита. Адмірал одразу поклонився.

- Вітаю, ваша високосте, - стримано мовив він у поклоні. – Сподіваюся, ви здорові?

- Дякую, адмірале, по волі Творця, все добре. Шкода, що бачимося з такої нагоди.

- Так, - Вальдер ледь стримувався, щоб не почати скандал ще до появи винуватців. – Я сподіваюся, його величність вирішить цю проблему справедливо.

У цю мить до зали увійшла делегація з графства Еккалін. Моріанд Еклін власною персоною крокував впевнено, явно не визнаючи і не відчуваючи своєї провини. Це був чоловік до сорока років, зі спокійним обличчям, чорним волоссям до плечей, акуратною темною борідкою та пронизливим поглядом. Він справляв враження улюбленця жінок та галантного кавалера. Хто би не звернув увагу на цього статного й гордого чоловіка в зеленому камзолі? Але він був щасливий у шлюбі, тож місцеві пані його не приваблювали. Тим не менш, Моріанд Еклін усюди почував себе своїм. Навіть зараз здалося, що він не в гостях у короля, а у себе вдома. Від погляду на нього Вальдер закотив очі. Еклін дратував його до скрипу зубів.

- Ваша високосте, - граф схилився у поклоні перед Елфйоре.

- Вітаю, Моріанде, - холодно привітався той.

Моріанд зробив вигляд, наче напруги не виникло. Він розумів – тут його вважають винним.

- Ти відповіси, - крижаним тоном мовив Вальдер, не зводячи погляду із суперника. – Відповіси за корабель, за моїх людей!

- Відповідь буде, - Еклін дивився на принца. – У мене теж є за що спитати з тебе.

- Ти ще смієш?!..

- Тут все як завжди, - пролунав спокійний лінивий голос.

Всі одразу розступилися, пропускаючи до трона високого похмурого чоловіка. Майже двадцять років відобразилися на обличчі Еаліса Елліона, але він лишився таким же величним і з благородною поставою. Щоправда, в нього з’явився глибокий шрам, що перетнув його ліву щоку, губи, підборіддя й потягнувся аж під комір. Еаліс відростив борідку, яка частково сховала його зморшки біля губ і шрам, убрався в чорне й ще ні разу не схилив голову перед Елфйоре.

Це був дивний вчинок Алларея - зберегти життя молодшому братові. Для всіх це стало сонячним світлом посеред грози. Одразу після ув’язнення Еаліса король засів у кабінеті зі Старійшиною Елнауром, Моріандом Екліном і королевою Марієль. Їхні обгрунтування переконали правителя. Перший прагнув виявити союзників Еаліса, тому збирався катувати його - так і зробив. Другий хотів помститися за смерть батька і запропонував відібрати землі, щоб за життя принизити Еаліса - так і вийшло, Меррей відійшов йому. А третя вимагала лишити його в живих без права на корону, але при дворі, щоб він бачив можливості і не міг ними скористатися - так і зробили.

Спочатку Еаліс чотири роки сидів у в’язниці Ордену. За цей час Старійшина позбувся Альвіса Еффмайєра та ще кількох його союзників. Лише коли Еаліс зостався сам, його випустили й лишили жити в палаці без прав на титули, землю, свою власність і навіть народження дітей. Алларей призначив його своїм особистим слугою. Той мусив виносити його нічний горщик, подавати вечерю, носити папери на засідання - словом, брат короля зазнав приниження, гіршого за швидку смерть.

- Ваша високосте…

Дворяни схилилися в поклоні. Еаліс подивився по черзі на Моріанда й Вальдера.

- Хочете бійку - ганок вільний. Ми тут не східні варвари.

- Так, мілорде…

Як не крути, а його поважали. Все-таки брат короля, який кілька років тому став герцогом і правою рукою його величності. Цей титул не дав Еалісові земель, шлюб із донькою дворянина чи війська. Зате дав владу підпису та володіння королівською печаткою. Інколи він її застосовував, коли король хворів.

І після того він став найголовнішим, хоча й неофіційним противником кронпринца Елфйоре. Симпатії дворян належали йому - Еаліс славиться стриманістю, розумом і розсудливістю. Останній жорстокий вчинок - відрубання голови батькові Екліна дев’ятнадцять років тому.

А ще - це не ті дворянські симпатії, які потрібні Ордену. Дивлячись на герцога, Ері знав, що після смерті Алларея той теж довго не проживе. Швидке лезо виправить помилку покійного короля.

При вигляді дядечка Елфйоре в’їдливо всміхнувся, той залишився непорушним. Вони відверто зневажають один одного. Ері навіть чув, що дворяни роблять ставки - хто перший кинеться на іншого.

- Його величність Алларей Елліон Перший! – вигукнув герольд.

Усі схилилися перед правителем. Король повільно пройшов по доріжці і сів на трон. Алларей, як і всі чоловіки королівського роду Елліонів, був високий та чорнявим. Та через хворобу він зсутулився, його бліде обличчя покрили зморшки й мішки під очима. Королю майже шістдесят, але волосся вже рясно вкрила сивина.

Ері знав, що правитель серйозно хворий. Для когось це були звичайні ознаки старості, придавленої зверху гнітом влади. Та армаери не старіють помітно до семидесяти років. Алларей виглядав так, мов от-от розсиплеться.

Герцог Еаліс став з правого боку від короля. Комусь він нагадував хижака, що чекає на смерть своєї жертви. Ніхто не знав, чого чекати від нього. Одного разу адмірал Камелі назвав його «королівським лоцманом» через те, що той займався плануванням королівських поїздок за місто. З тих пір його так і називали за очі. Тож Еаліс вже звик купатися у приниженні та власному гніві. Хтозна, які там думки в тій голові.

- Розпочнемо, - мовив король сухим голосом. – Еалісе, нагадай, що трапилося.

- Звісно, - Еаліс зробив крок уперед і обвів усіх байдужим поглядом. – Двадцятого жовтня двісті сорок першого року Сьомих Великих Літ в сорока сурах на південний захід від Виноградного острова патрульний корабель капітана Морея зустрівся з судном під прапором графа Екліна. Судно графа Екліна почало палити з гармат по патрульному кораблю. Піддані адмірала Камелі палили у відповідь. Внаслідок цього обидва кораблі пішли на дно з екіпажами.

- Ви можете заперечити, якщо щось не так, - поставив крапку король.

- Все так і було, ваша величносте! – вигукнув Вальдер, вже передчуваючи свою перемогу. – У мене є свідок. Ось, капітан Морей.

- Так, ваша величносте! – капітан глибоко поклонився і ледь не впав. – Вся моя команда зараз на дні моря… Такі вправні моряки були… Судно графа Екліна почало стрілянину без попередження…

- Заперечую, - раптом мовив граф Еклін. Побачив, що адмірал ось-ось кинеться на нього і додав: - У мене теж є свідок. Мій особистий помічник Натан Адер був на цьому кораблі. Я довіряю йому як собі.

Вальдер закотив очі.

- Володарю… - за спиною Моріанда поклонився стрункий чорнявий юнак із блідою шкірою й чорними очима. – Все було зовсім не так, як розповідають адмірал Камелі та його слуга.

Тепер вже Моріанд дивився на Вальдера з передчуттям перемоги. Він був цілком переконаний, що так і буде. Адмірал ледь тримався, щоб не вдарити графа та його помічника.

- За вашим високим наказом наше судно поверталося із Зоряних островів, звідки ми везли листа-відповідь щодо міжконтинентальної торгівлі. Через шторм ми потрапили у води графа Камелі й одразу натикнулися на патруль. Ми вислали шлюпку з королівським наказом. Патруль дізнався, хто ми і що робимо тут. Але групу на шлюпці жорстоко вбили, а потім відкрили по нам вогонь. У нас не було вибору і ми почали відповідати.

- Покидьок… - загарчав Вальдер. – Де твоя совість, шмаркач?! Загинули мої люди, жінки та діти оплакують своїх чоловіків та батьків!.. А тобі лише дай нагоду підлизати своєму хазяїну!

- Я розповідаю, як усе було, - непорушно відповів Натан і м’яко всміхнувся. – Ми теж оплакуємо своїх людей, які загинули через вас.

- Ви перші почали вогонь! – волав адмірал. – Тому ми і викликали вас сюди!

- Ти міг нас викликати, щоб приховати свій злочин проти короля, - відрізав граф Еклін. – Хто ж першим побіжить зізнаватися? Краще одразу когось звинуватити.

- Якщо атакували тебе, чого ж ти першим не приїхав сюди?

- Я вирушив одразу, як почув. А де був ти?

- Покидьок, тобі до столиці їхати чотири дні, а мені вісімнадцять…

- Мовчати! – король різко піднявся.

Повисла тиша. Алларей схилився до Еаліса і вони почали шепотітися. Вальдер не зводив нищівного погляду з Екліна. Той слухав, що йому на вухо шепотів Натан.

- Такого я не очікував, - тихенько сказав Ері, щоб почув лише Елфйоре. – Взагалі вся ця стрілянина обом не властива.

- То що, вони брешуть? – прошепотів принц.

- Навряд. Дивися на капітана Морея – він пережив справжнє пекло. Слабка людина. Він каже правду, але через слабкий дух не може захиститися. Тому його хвилювання можна легко сплутати зі страхом викриття обману. А ось у Моріанда давній зв’язок із королем. Він впевнений у собі і тому, що каже.

- Тоді винного можна визначити за хвилюванням, - підсумував Елфйоре.

- Не в цьому випадку. Адмірал – емоційний та запальний, тому здається не дуже впевненим. Його капітан – теж, хоча обидва праві. З іншого боку, Моріанд. Навіть якщо він заїкнеться, на це не звернуть уваги, бо він – друг короля. Чув, що він робить для нього? Налаштовує міжконтинентальні зв’язки.

- Я і гадки про це не мав…

- На диво, я теж.

- То що, якщо адмірал такий нестриманий, це означає, що він винен?

- Зачекай…

Король і герцог припинили перешіптування. Алларей подивився на адмірала. Той одразу випростався, як перед статуєю Саннатара.

- Адмірале Камелі, - Алларей суворо подивився на роздутого від гніву Вальдера. - Мушу повідомити, і запам’ятайте це на майбутнє – будь-який корабель під прапором Еклінів виконує мої вказівки. Стаючи на заваді йому, ви заважаєте мені і всій країні.

- Ваша величносте!..

- Будь-кого іншого я би наказав стратити.

- Ваша величносте, все не так, як він сказав! Вони перші почали вогонь, клянуся своїми найкращими суднами!..

- Це вже неважливо. Ви знищили корабель, який виконував королівський наказ і ви знали про це. Я не страчу вас лише тому, що у мене немає кандидатури на ваш пост. Коли вашому синові виповниться двадцять років, я призначу його новим адміралом, а вас – на шибеницю. А поки ви будете під моїм особистим наглядом.

- Ваша величносте, благаю!..

- Також я вимагаю, щоб ви направили свою доньку Нейджі Камелі до палацу, де вона стане придворною дамою на служінні у королеви Марієль.

- Я… Так, - Вальдер трохи заспокоївся.

- Вам заборонено видавати її заміж, - король сів. - Крім цього, відповідний наказ отримає і Конест Еффмайєр. Ви хочете змовитися, щоб разом напасти на Еккалін?

- Повелителю, я клянуся, це не моя…!

- Досить! Я маю достатньо доказів щодо вашої змови. Час покласти цьому край. Ви можете їхати, адмірале. Допоки у вас є куди і до кого. Ваша донька стане заручницею палацу - чудова компанія моєму любому братові.

Еаліс кинув на нього здивований погляд, але швидко взяв себе в руки.

- Крім цього, сплатіть Моріанду Екліну відшкодування за корабель і команду. Також направте десяток кораблів до Мейрісу до початку весни. Якщо ви цього не зробите або хоча би один корабель буде пошкоджений, я особисто приїду за вашою головою.

Не дивлячись на свій стан, король Алларей був сповнений люті й енергії. Він піднявся. Та його повело убік і він впав у руки братові. Ері кинувся до непритомного короля.

- Негайно віднесіть його величність у покої.

Підбігли слуги і винесли короля із зали.

- Хто тебе прикриватиме, коли він нарешті помре? – мовив Вальдер, проходячи повз Моріанда.

Той не відповів і разом зі свитою вийшов із зали. Розлючений адмірал пішов слідом, готовий продовжити суперечку у коридорі.

Останнім із зали виходив Еаліс. Він глянув на кронпринца і його суворе обличчя раптом осяяла глузлива посмішка. Брат короля дав чіткий знак – він нарешті розпочне боротьбу за те, що належить йому.

***

В напівтемних покоях все затягло сизим їдким димом. Ері палив свої цілющі трави, а над непритомним королем закрутилися сріблясті вихри.

- Що ти робиш? - спитав Еаліс біля дверей.

- Готую ліки, - Ері поклав димний пучок трави на столик біля узголів’я та почав прудко товкти щось у ступці. – Якщо він помре, я втрачу один зі своїх підробітків. А це тридцять тисяч золотих на рік.

- Хоча би хтось чесний у цьому палаці. Я не знав, що він хотів торгувати з іншими…

- Ти хочеш повідомити Старійшині Елнауру? – Ері підніс ступку до вікна, щоб було видніше. – Орден звинуватить і тебе. Ти ж бо завжди поруч, тож напевне знав про все.

- Обережніше, Ері.

Очі Еаліса погрозливо блиснули в диму.

- Не смій лізти у це. Інакше я зроблю все, щоб тебе вигнали з Меліари.

- Дарма турбуєшся, - проспівав Ері. – Хочеш дещо від нервів?

Він зробив короткий рух пальцем над ступкою. Потовчений порошок тоненькою спіраллю закрутився у повітрі, а потім проник у ніс непритомного короля.

- Що це дасть?

- Додатковий кисень та силу його легеням протягом доби, - відповів Ері.

Ері не виглядав здивованим або стурбованим. Купа його бляшанок і трав лежать тут не перший день. Інколи Еаліс думав, що хвороба Алларея - це справа рук самого цілителя. Йому ж треба швидше посадити свого невдаху на трон!

- Цього разу його стан гірше, - повідомив Ері, з цікавістю оглядаючи шорохуваті долоні короля. - Можливо, він не вставатиме кілька тижнів… Ти знав, що король Ерферей Елліон Третій під кінець свого життя теж усього боявся? Думав, що хтось хоче його отруїти, зарізати, задушити уві сні. Він так боявся спати та їсти, що невдовзі його тіло втомилося. Органи відмовили і він помер. І таких випадків повно. Алларей на порозі. Певно, його на схилі життя почала мучити совість і звідси народився страх… Хоча я сумнівався, що вона в нього є.

- Тоді підготуй для нього місце в родовій гробниці, а не ліки.

- Там усім вистачить місця, - Ері залишався веселим, попри все. - Чи ти так хвилюєшся за життя свого брата?

Еалісові несила дивитися на непритомного короля. В його хворому і старіючому обличчі він вже бачив шанс для себе. Смерть Алларея не повністю, але трохи розв’яже йому руки. Еаліс ненавидів своє становище. Тому чекав слушної нагоди нарешті підняти голову. Йому доводилося щодня боротися зі своїм нетерпінням.

І зараз - слушна мить. Закон на боці нерадивого племінника, але Еаліса підтримає рада дворян. Для Ордену це головніше.

- Чому ти просто не вб’єш його? - спитав він, спостерігаючи за Ері. - Новий король платитиме тобі стільки ж, ні?

- Думаю, новому королю я буду до не дуже приємного місця.

- Дивлячись, хто стане королем. В мене вистачає розуму оцінити твої навички.

Ері всміхнувся.

- Хочеш налаштувати мене проти мого ж вихованця? Все одно що колупати скелю Манторіса швейною голкою. Та для мене все це - лише пісок.

- Хіба ж це пісок, якщо ти напряму вліз в нашу родину?

- Мені було нудно. Мені нудно останні сімсот… ні, вісімсот років. Скільки я тут?.. Певно, треба випити щось для пам’яті…

Ері повернувся до свого приладдя. Еаліс зрозумів, що той не збирається допомагати йому.

- Але, Еалісе, чи вистачить тобі розуму самотужки поборотися зі своїм племінником і приплатити мені, щоб я не ліз?

- То тебе можна купити? Не думав.

- Звісно не думав. Тебе ж поглинула ненависть. У такому стані рідко коли думаєш раціонально.

Герцог казився від зарозумілості безсмертного шмаркача. Та часто він казав слушні речі. Ері нудно, тож він ладен затіяти будь-яку сутичку… Може, він здатен навіть грати за обидві сторони, аби розвіяти свою нудьгу. Що цьому нетлінному до проблем якихось бліх? Головне ж - веселощі. Хіба не весело спостерігати за передсмертним дриганням королівської династії?

Герцог несподівано відчув себе лялькою в його руках. Від огиди його сіпнуло.

- Я спостерігаю за тобою майже двадцять років, - почав Ері. - Здебільшого ти нудний і занадто правильний. Таких правителів дворяни не люблять. З тобою не вип’єш після засідання, щоб полюбовно вирішити справи, з тебе не витягнеш поблажок. І ти злопам’ятний. Такий король – заноза. Його не підтримають, а висмикнуть, як дерево з пальця. Ця рада дворян, куплена твоїм братом, хоч і чує тебе зараз, але не отримає від тебе нічого корисного.

- Тоді треба призначити нових дворян.

- Ось ти вже стаєш для когось корисним, - Ері раптом посміхнувся. – А який зиск з твоєї справедливості? Я обрав бути корисним. Тепер мене всі люблять. Варто повчитися.

Хто там його любить, Еаліс не запитував. Точно не він. Бо йому від Ері жодної користі, лише балаканина та зверхність.

Ері схилився над непритомним королем і влив йому до рота ліки з пляшечки. Еаліс пішов до дверей, та той його покликав.

- З такими думками, Еалісе, ти мав би очолити Орден Світла, а не якесь там королівство. Хай і найбільше на континенті.

- Я над цим подумаю, - герцог спробував посміхнутися.

Не збрехав – він ще думав над словами Ері. Йому ще не доводилося так близько поговорити з безсмертним. Той завжди був біля кронпринца і заздалегідь вважався ворогом.

Ері знає, що він, Еаліс, гідний бути королем. Неупередженим, справедливим. Таким, який нарешті покладе край дружнім стосункам із дворянами та їхній самостійності. Але нічого не робить! Невже йому, хлопцеві, який бачив життя із самого його зародження, настільки все одно? Відповідь очевидна.

- До речі, ворони накаркали, що королева хоче вибрати наречену для кронпринца, - раптом сказав Ері. - Через півроку майбутня її величність оголосить про свою вагітність. Позиція Елфйоре стане міцною, мов скеля. Може, ти би теж поспішив?

- А може, ти би замовкнув врешті решт?! - не витримав Еаліс і вийшов геть.

Та як би він не гнівався на цього, Ері мав рацію - час настав. І коли Еаліс нарешті підніме голову, бесмертний уже не сміятиметься.

Глосарій:

Великі Літа - велика епоха, що почалася одразу після розриву дружніх відносин Меліари з іншими континентами. Ця назва - вигадка Ордену Світла, за допомогою якої організація пропагує велич Меліари, здобутої в незалежності від інших континентів. Великі Літа розділені на періоди масовими трагедіями та війнами. Наприклад, між 2 та 3 Великими ЛІтами відбувалися страшні речі, через які Меліара буквально втрачала обличчя величі. 241 рік 7 Великих Літ - означає, що 241 рік тому весь континент потерпав від спалаху епідемії та війни. Втрутився Ері Лоріан, який своїми зусиллями дав початок 7 Великим Літам.

Тронний дуб - величне дерево з потужним стовбуром, товстою корою та багровим листям, яке осипається по весні. Отримало свою назву через складність у добуванні серцевини, яка має червоний колір і тому дуже цінна. Через товсту кору та шар деревини її дуже важко здобути, а дерево майже не спиляти. Витрачається купа сил, часу та нервів, щоб дістати жменю крихкої червоної серцевини, ціннішої над усе. Так і зі шляхом до влади.

Уввері - лікарська рослина з півночі королівства Нерей. Звикла до холодних умов, тому добре проростає після заморозків і дощів. Має невелике кругле листя, цвіте біло-блакитними рясними квіточками й дає круглі білі ягоди. Під час виростання, але до появи перших листочків, її стебла зрізаються і йдуть на відвар від простуди, запалення легень і інших захворювань, які “надуло вітром”. Із кисло-солодких ягід можна робити варення або їсти просто так. Чим чистіша й поживніша земля, тим уввері корисніший. Не можна їсти ягід, якщо уввері росте на могильниках або місці померлої тварини.

Спопеління - ритуал посвячення в Старійшини. Під час нього відбувається звернення до Саннатара на старій мові та прикликається потік енергії в тіло претендента. Якщо діючих Старійшин не більше й не менше чотирьох, цієї енергії достатньо, щоб організм до неї пристосувався. Вона випалює головний ресурс, тому після цього новий Старійшина вже не може керувати стихією. Енергія Саннатара перелаштовує тіло під себе, відновлює та заволодіває кожною клітинкою. Спопеління можна назвати найкращими ліками, адже воно немов “перезапускає” організм і “випалює” всі хвороби. Після цього організм Старійшини повністю і безповоротно пов’язаний із Саннатаром і Куполом. Крім цього, Старійшина відтепер має підвищені реакції та може відчувати фізичну загрозу, направлену в його бік. Ритуал Спопеління дуже небезпечний, оскільки лише одне з тисячі тіл може витримати цю енергію.

Ельйор - за теорією про глибоку родову передачу - та частина особистості, яка має темні риси й передається по батьківській лінії. Простіше кажучи, внутрішній демон або темна сторона.

Еккалін і Меррей - землі графа Екліна. До Весняного шуму землі Меррей належали принцеві Еалісу. Проте після повстання вони відійшли Моріандові Екліну в якості нагороди за відданість королю Алларею.

Мейріс - місто-порт у графстві Еккалін, що знаходиться на заході королівства в затоці Фйорвей і належить Моріандові Екліну. Тут головним чином збувають деревину і м’ясо диких тварин.

Манторіс - скелясті гори на північному сході Саквохелісу. Складаються з надміцної породи чорного кольору, здебільшого покриті снігами та льодом. Тут гніздяться птахи скаліни - гігантські білі орли з розмахом крил понад двадцять метрів. За легендою, вони з’явилися ще до зародження Меліари.