Право на шанс

***

Років зо два тому в Драконівський комітет прийшов запит із Академії магії щодо нічийної потойбічної сутності. Викладачів вона не лякала, бо ж завзяті студенти закликали різних істот щотижня, але на цьому демоні виблискувала печатка комітету, що породило багато питань.

Ньельму наказали розібратися, та його ця справа зовсім не зацікавила. І так зрозуміло: хтось зі старих шкарбанів направив у Академію свого годованця шпигувати за хрін знає чим, а компрометуючу печатку зняти не спромігся. Так йому й треба. Наступного разу буде обережнішим. А зараз… Нема демона – немає проблеми. Розвіяти, та й усе.

Але сказати легко! Демонологія чаклуну не давалася, хоч він і старався. Довелося вирушити в бібліотеку. Там вони з Прітою і познайомилися.

Вона зовсім недавно приєдналася до майбутніх магів. Юна, незіпсована, зі щирим прагненням до знань і мріями про славу… Їй вдавалося все, за що вона бралася. Цій дівчині пророкували блискуче майбутнє, і Пріта невтомно готувалася одного разу стати найкращою випускницею, гідною похвали короля. Тоді вона ще не знала, що її дід був тим самим чаклуном, який з допомогою Герка зумів достукатися до сплячого Барра.

А Ньельм знав.

Він також знав, що, незважаючи на знатне походження і успіхи в навчанні, їй ніколи не отримати золоту пластину. Для Пріти закритий Драконівський комітет. У гільдії її очікує найдешевша і найнебезпечніша робота. Їй не дозволять практикувати поза гільдією.

Він прямо пояснив дівчині, чого варто очікувати від майбутнього. Поки вона – звичайна студентка, для неї відкриті всі шляхи, а коли її ім’я впишуть до реєстру магів, вона перетвориться на парію. Ніхто не захоче мати справу з родичкою державного злочинця, наскільки б талановитою вона не була.

Пріта відвертість оцінила. Деякий час вона хвостиком тягалася за Ньельмом, прагнучи зробити за нього все те, для чого він зазвичай підшукував виконавців із гільдійських чаклунів. Намальовані нею заклинання ніколи не давали збоїв. Пріта була терпляча, як ніхто з магів, мала відмінну пам’ять, не робила нічого сумнівного і поважала авторитет викладачів.

Але Ньельм рвався до слави, а для цього книжкових заклинань було замало. Їхні шляхи поступово розійшлися. Він не згадував про Пріту до того фатального дня, коли вони зустрілися в Тавенні.

І все закрутилося знову.

***

Приміщення-фальшивку підготували за якийсь місяць, хоча зі скринями довелося добряче попомучитися. Втім, завдяки Сойлу чаклуни не мали нестачі срібного пилу, а ласі до монет майстри ремісничого кварталу працювали швидко і не ставили зайвих питань.

Заклинання порталу Пріта малювала тиждень і ще стільки ж часу зміцнювала його срібною ниткою. А в день, коли вони збиралися приголомшити тавеннського князя порожньою скарбницею, світ магів потрясло повідомлення про те, що серце Барра ожило.

Це відчув кожен, хто міг керувати благословенним сріблом. Потужне збурення пронеслося світом, сповіщаючи про пробудження сутності, сила якої перевершувала силу магів і демонів.

Сойл не скупився на подяки й обіцянки. Ньельм зціпив зуби і подякував за привітання.

Початок було покладено. Серце Чорного Дракона подавало ознаки життя, чи то пак з’явилася реальна можливість його знайти. Адже шукати могутню потойбічну сутність легше, ніж камінь!

Але живе серце – це одне, а Барр – зовсім інше. У книгах пробудження займало лиш кілька сторінок і вимагало насамперед багато благословенного срібла. З відродженням усе було не так просто.

Спочатку вимагалося заручитись підтримкою сильного демона. Чому не іншого дракона? Ну, в книгах сказано – демона… Імпровізувати Ньельм не хотів, а Пріта не вміла.

Сойл вирушив на пошуки Герка – демона, що вже брав участь у подібному ритуалі. Чаклуни взялися за серце Барра.

Те, що вони вважали легкою справою, на практиці обернулося провалом. Зневірившись, вони прийшли зі своєю проблемою до князя – на випадок, якщо той сам приховав дорогоцінне серце.

Інтереси Ергела Жескара не суперечили бажанням Білого Дракона. Ба більше, вони в них прекрасно вписувалися, тому у Ньельма з’явився новий союзник. Щоправда, користі від нього було небагато. Основна допомога князя полягала в тому, що він покривав чаклунів, які розпочали в Тавенні бурхливу і часом повністю протизаконну діяльність.

За кілька днів, використовуючи одкровення нового спільника, Ньельм перевірив усе місто і начебто отримав, що хотів. Ергел Жескар подивився на камінь, силою видертий у старої чаклунки з берегів Осинки, і визнав, що той схожий на горезвісне драконяче серце.

Схожий? Уже щось. У попередніх випадках, яких налічувалося трохи менше десяти, князь був категоричнішим. Та й тхнуло від камінчика магією так, що це відчувалося і без заклинань.

– Треба спробувати. Якщо не вийде, біди не буде, – заявила Пріта.

Намічена в жертву дівчина навряд чи погодилася б із чаклункою, але її думка нікого не цікавила.

Правильні інструменти, особливе місце, сприяння князя, Сойл, що ще не повернувся з Лісів чи куди він там вирушив, – чаклуни вважали, що передбачили все до дрібниць.

А потім Ньельм побачив Мелу і його аж затіпало.

Чому вона в Тавенні? Чому саме зараз? Чому в компанії нишпорок? І чому вона так дивно дивилася на нього, коли він заговорив про серце Барра?! Невже… Ні, це здавалося неможливим! Але… Раптом вона знає про Чорного Дракона більше, ніж визнає?

Пріта наполягала на проведенні ритуалу, проте знатний чаклун вирішив почекати. Ні, він не жалів можливу марну жертву – заклинання з використанням людських життів були для нього не новими. Але щось підказувало: краще не гарячкувати, поки ситуація не проясниться.

Цілком можливо, Мела взагалі не мала стосунку до того, що відбувається. Ньельм довго ламав голову і майже впевнився в цьому.

Майже.

Він прийшов поговорити і жахнувся. Сотка притягла в Тавенну сестру! Навіщо?! Не інакше як до Білого Дракона. Тобто вона знає, що Сойл буде тут. І у неї завелися гроші! А золото, в чому Ньельм не сумнівався, до безробітних чаклунок саме не приходить. Вона в справі! На жаль, він погано уявляв, у якій конкретно.

Коли Мела перехопила його біля палацу і повідомила, що може поступитися (поступитися!) серцем Барра за невелику плату, чаклун зрозумів: удача ще усміхається. Що значать якісь півтори сотні монет, коли на кону – все життя? Та й Пріта образилася через перенесення ритуалу і самовільно «пограбувала» князя. Золота вистачало, і воно було чужим. Віддавати не шкода.

Ньельм став володарем ще одного камінчика з магічним потенціалом – дуже схожого на той, впізнаний Ергелом Жескаром.

Справжнє серце? Чи звичайний камінь, у який напхали заклинань? Чаклун схилявся до першого варіанту. Мела не зробила б якісну підробку, якби не мала справи з оригіналом. Та й хіба чесна до нудоти сотка могла продати фальшивку, знаючи, чим це загрожує давньому товаришу?