Славетне місто Славутич
Зарікалася не писати, але помотало мене цього року краіною не всюди звичайно але декуди я доїхала й до Чорнобиля я доїхала й до Чернігівщини, й до Полтавщини, й до Луцька та Бучі, й до Гостомеля й у селах побувала й у київських фавелах пожила....
як на сповіді буду викладати нотатки на жаль частина моїх фото втрачено разом з телефоном й відновленню не підлягають а от частину мені вдалося зберегти.
Історій неймовірно багато я збирала не про війну в основному, про це багато збирають а саме про ГОЛОД той самий, страшний голод й виживання населення після обстрілів...
попасти під обстріл це страшно але ще страшніше саме стан окупації і голод або те що настає для людей що переїхали й виживають, для старих людей, інвалідів що не змогли й не можуть поїхати....
Голод
я пишу на стипендію міністерства культури іноземного тому якось руки не доходили
все збирала й збирала матеріали а сьогодні накипіло й бам сформувалося.....
2022 Славутич
місто повністю відрізане від комунікацій й захоплене росіянами...
моя подруга вчитель танців на зв’язку я в волонтерському штабі
пише що іжу міряють мірками, в магазини нічого не завозять місто маленьке, загроза ядерки висока а робітники замуровані на ЧАЄС.. не випускають, листуємося
на моїй голові додалося сідих волосинок,, пише що припасів є
трохи але відміряють крупу мірками раз на тиждень з дачі привезли яйця роздають поштучно...
усі доставки їжі ліків та провіанту заблокавані
важко
багато людей встигли поїхати, але далеко не всі, ходять до друзів в квартири, беруть їжу з сусідніх квартир
сміється каже стратегічно не дарма годувала голубів якщо шо юшка з куркою буде
сиджу й плачу сльози від безвиході, нам привезли купу їжі розносимо по хатах бабусям що лишилися самі й родини їх не забрали, формуємо пакети на будинки
в наших магазинах теж їжі нема бо склади на лівому березі розбомбили міст заміновано, молока чи хліба як й ліків нема але волонтерські поставки з кордону рятують, годують шкільні столовки гарячим
печемо хліб й розносимо по будинках
знову пишу бабусі
намагалися відправити гуманітарну допомогу - не вийшло усі фури русня завертає на підїзді до міста, так само й червоний хрест не пустили й машини ОБСЕ
молюся аби було світло
Всі Молимося
реактор без світла довго не витримає
в новинах показують русскій мір й танки що окопалися в рижому лісі... волосся на голові ще посідішало але ржемо!
іжу не поставляють вже два тижні, реву щодня й молюся відправляючи пакунки до родилього дому з дитячим харчуванням...
фігачить й суворий коменданський час, але порівняно зі славутичем в нас усе є....
знову написала бабуся сьогодні їм з закромів магазину відсипали гречку... радіє...
десь у погребі знайшлася консервація, добре що не полінувалася 2 роки тому,
-сміється ти не переживай з нами бог
-ага й ЧАЕС з руснею поряд -відповідаю я
*****
часто відключають світло, реактор довго може не протриматися, працівників не випускають...
вони там вже довго, зміни нема, русня зі зброєю поряд
пишуть рідним що все добре але яке ж там добре
*******
бабуся пропала й не виходить на звязок
знову голова сидіє
кілька днів як кілька років
у нас лінія оборони все ближче до Києва, кажуть русня вже не далеко від Бучі
бабуся все не виходить на звязок
дві ночі майже не сплю
**********
Чекаємо новин
друзі журналісти кажуть що бабусі зібралися на площі, щось буде
Через пару годин присилають відео вони там без зброї, всі старенькі й немічні просто йдуть на танки, серед них й мої знайомі...
знову без звязку
********
Нарешті отримую новини з листування бабуся пише що вони вигнали танки без жодного пострілу… просто витіснили колонами людей з міста…
На реакторі досі в заточенні працівники, але похабцем починають збиратися….
Розграбування повне, виносили все, компютери, техніку, навіть чайника уперли правда дисек від чайника лишили, сиджу ржу крізь сльози!
Хочеться приїхати й обійняти , але в нас не спокійно, кажуть що скоро буде евакуація… сидимо як на голках…
*******
Нарешті вийшла на зв'язок, Пише що сьогодні до них вперше приїхали машини з гуманітаркою, їжу роздають й привезли хліб. Повернулися працівники ЧАЕС з заточення, зморені але живі… русня відступила до Білорусі
Після того я поїхала за кордон, але зв'язок ми весь час підтримували й повернувшись знову в Україну я звичайно ж вирішила знову поїхати у місто що добре знаю й різниця мене вразила просто до глибини душі
Славутич 2024-2025
Я часто приїздила в гості до нашої вчительки танців, місто нове й дуже цікаве, кожен квартал міста архітектурно побудований різними країнами й це не просто стиль, їх й будували різні країни… Є район який будувала Латвія й магазин Каунас, є район Грузіі й Айзербайджану з їх неймовірною скульптурою, звичайно ж є й Український й Російський квартали, є чудовий часний сектор й містечко медиків та коттеджне містечко працівників ЧАЕС…
Ми часто там бували не тільки до друзів, особливістю цього місця є центр культури та мистецтв, саме там щороку за допомогою Надійки Парфан та її команди проходили фестивалі Урбанізму Urban, це фестивалі сучасного мистецтва й кіно під відкритим небом…
Цього року звичайно не на фестиваль, але я доїхала й те що я побачило вразтло мене дійсно, особливо видно як змінилося місто по дорозі, раніше туди ходили автобуси але їх відмінили й довго доїхати до міста можна було лише машиною, тільки недавно відновили сполучення й тепер туди їздить поїзд й електричка…
Отже підхопивши мій рюкзачок й воду я сіла на електричку поїхала… прямі рейс лише пару разів на день тому ми зустрілися в Чернігові, а вже потім поїхали до Славутича…
Про Чернігів я напишу вже потім і окремо, сьогодні день Славутича…
Дорога скажімо так майже розбита, три мости підірвані ми їх проїздимо об’їздом
Сміється, каже тепер хєра танки проїдуть….
Переглядаємося з розумінням
Місто звичайно вціліло й це неймовірно радує, але є дуже багато але….
Але в тому що зміну ЧАЕС призвали й ще не повернули отже спеціалістів конче не вистачає.. жаліються що й так було мало а тепер ще в два ризи менше…
Якось у великих містах є купол й ти відчуваєш себе у спокої, а тут ти реально відчуваєш загроза, кожна сирена й ти розумієш прильот то смерть й ППО нема, хоча звичайно ЧАЕС охороняють як форт Нокс…
Молоді мало, але багато хто повернусвя місто дружнє з Вісагінасом литовським містом що так само є містом працівників вже не працюючої АЕС у Литві..
Куримо на балконі
*Два сини дві різні долі
Одного нема інший служить…
Онуки…. В Криму відпочивають навряд чи побачу…
*Їздила в святі місця, в мене є тепер спеціальна іконка на шиї, якщо помру то тепер мені вже й священник не потрібний, їх в нас мало… з нормальних бойовий капелан й наш католицький…* показує іконку.
Тихо курю на балконі, осмислюю…
Наступного ранку йдемо до Церкви, нормальних там 2, католицька й православна… спочатку заходимо в католицьку… вранішня… спільнота не велика але дуже хороший капелан… наступна менша, але там капелан бойовий… купую йорданське масло й масло троянди….
Гуляємо містом, заходимо до центру культури та мистецтв…
Фігачить, дізнаюся про прильот по Києву, Охмадит…
Кажуть був масований обстріл, думаю бомж я чи ні, поряд прилетіло….
Подруга сміється, каже якщо шо лишайся, будемо разом закрутки робити..
Потрапляємо в гості до місцевого художника, дивимось його майстерню…
Кажуть робив круті вітражі…
Йдемо далі…
Подруга живе на хуторі й запрошує в село перепочити, має неймовірно красивий садочок троянд….
Залишаємося з ночівлею..
Зробили ій мозаїчку веранду, сусіди запрошують покупатися в міні басейні одягаємо купальники й пірнаємо…
Наче в бога за пазухою…
Весь час на телефоні з надією, що я не бомж, але то не точно…
В гостях добре, але час повертатися, подруга їде по святих місцях й зве з собою… в храм божий з капеланом, але мій шлях править до Чернігова й мистецького осередку Чернігівщини.
Разом доіздимо до Вокзалу, там її підхоплює маршрутка, а я їду до спілки чернігівських майстрів…
Далі буде…..
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!