Пастка на драконів

Гел у трансформації кота, без перепон - бо котові ніякі перепони не завадять пробратися туди куди він хоче, дістався старої пошарпаної будівлі з гербом. На гербі оголений меч вістрям угору, уособлює службу що захищає тут державну безпеку, отже охороняє владу від населення.

Все у цій країні розпачливо розповідало про жорстку сторічну окупацію. Країна стала заручником, а ці люди бранцями, й вони про це забули. Виросло декілька нових поколінь для яких жахливе рабство стало свободою, бо іншої свободи вони не знали.

Колись у минулому Гел боровся з такими режимами, вивчав їх і знав собливу ницість, тупість і примітивність жадібніх владців, і знав про їхній страх.

Страх і жадібність керували й тут, інакше Марк би не потрапив до підвалу цієї обшарпаної будівлі звинувачений у шпигунстві.

Потрібні чорному котові віконця біля грунту, як і очікувалося були з гратами. Одне відчинене. Гел зайшов у те вікно, просочився крізь грати.

Кіт, він як вода, кругом пройде.

Огледівся у темному приміщенні побачив безкінечні дерев'яні стелажі, почорнілі від вологи і часу, заповнені темними картонними папками. Пахнуло гнилисним запахом плісняви. Усе тут гнило, але ніяк не зогнивало. Зате стеля процвітала пліснявою.

Товстенький щурисько доїдав чиюсь надважливу справу.

- Якийсь вихід є? - запитав Гел у того старого обдертого щура, здоровезного й ситого, але позбавленого хвоста.

- З котами не розмовляю, - зарозуміло відповів щур, уважним розумним поглядом огорнув чорного кота наче сканував.

- Гівнюк, - процідив Гел.

У повітрі зазреготало від електрики.

- Буду мати свіже м'ясо, - усміхнувся щур, - Наступного добивають, вони тут людей смажать щодня.

- По тобі видно, що тебе тут гарно годують, - скривився кіт, підійшов до кризуна людоїда, поцікавився, - Як виглядає той кого катують?

Щур пискнув вишкіривши два білих зуба:

- Тримайся поодаль, бо ще я м'ясом стану. Я ще молодий не поспішаю щоб мене котяра з'їв. Та як як. Такий - не місцевий. Місцеві сірі, а цей яскравий. Волосся полум'яне довге як хвіст у білки. Чимось за енергією на тебе схожий, я ж здогадався що ти не кіт, але думав що старі щури казочки розповідають про Всесвіт і про пам'ять душ. Але зараз тут усе закрили і ми молоді вже нічого не чуємо.

- Закрили, але хто? Тут магії немає.

- Є, але вона у спеціальних кімнатах зачинена, у коробках, її тут виробляють але використовують щоб закрити для всіх усе, дивні тут люди. Я їх не розумію. А от двері тут не зачиняють, до речі. Ефір закривають а двері ні, - Щур засміявся.

Електрика знову заспівала. Гел відчував Що Марка катують, але рудий терпить бо грає свою гру. Але можна й інакше гратися у такі ігри. Є чудові ходи, такі як шантаж і заручники.

Гел подякував щурику й штовхнув лапкою двері, ті прочинилися зі страшенним скрипом. Аж шерсть йому на спині настовбурчилась.

- Кіт? - Почув він чийсь голос над головою, - Що це паскудство у місті робить, хіба їх не винищили усіх! Хтось прогавив тварюку.

Двері до кімнати де катували Марка були близько. Ревнитель чистоти вихопив пістолета. Гел миттєво набув людської форми, забрав пістолета у агресивного охоронця зі словами:

- Не можна ображати малененьких беззахисних тварин, - одним ударом по голові позбавив кдбешника свідомості. Й зайшов у кімнату де катували Марка. Вистрілив у катів, офіцеру що керував допитом наказав сісти на стілець і завести руки за спину.

Кинув погляд на двері, залізні надійні, з маленіким віконцем у гратах. Двері закрилися й закипіли.

- Ніхто не увійде, ніхто не вийде, - усміхнувся Гел. Підійшов до Марка, котрий ледь дихав, і провів руками над ним, загоюючи рани й забираючи біль, - Але ти дурне, я тобі скажу.

- Я хоч щось роблю, - прохрипів замучений хлопець.

- Мабуть ти правий, - знизав плечима Гел.

Кдбешник спробував дотягнутися до пістолета у себе на поясі але його тіло не корилося йому. Процідив:

- У вас нічого не вийде. Шпигуни.

Гел розсміявся.

- Я здається добре знаю Всесвіт, але досі не знайшов місця де вас мудил штампують.

- Яка мета вашої місії, - не вгамовувався кат.

- Отже гівнюче, слухай сюди, я тобі усе розповім, - мовив Гел сідаючи навпроти офіцера, - Сюди привозять Олену і Марка номер два, ми їх забираємо й усе - місія закінчена.

- Добре, ну привеземо ми сюди ту суку, - слідчий кинув оком на Марка спостерігаючи за його реакцією, - Привеземо і його брата і що? Що ти робитимеш далі? Як ти витягнеш усіх з цього підвалу?

- А вони тут, дядьку. Не можна бути таким брехуном, негарно. - Гел підвівся, - Марку треба тікати і вже. Проломимо стінку, твої у сусідній кімнаті. Дівчина ходити не може, спробую її підлатати. Марк номер два побитий, але не зламаний, це я не про дух а про кістки.

- З твоїми жартами, - процідив Марк, - Чому коли мені загрожує небезпека я не можу вогнем плюватися?

- Практики тобі не вистачає, - відповів Гел.

Коли Гел прийшов наче дракон у магазин порцеляни Марк відчув що можна перестати бути сталевим і сильним, чомусь з Гелом він міг бути людиною, наскільки людиною може бути молодий дракон:

- Я збирався спалити катів і взяти заручника, - Марк підвівся його хитало, - А у реальності вони ледь не спалили мене.

- От тепер збери у руки ту електрику якою тебе мучили й кинь сюди у стінку, - порадив Гел, - А стосовно заручника, - чорний дракон зневажливо оглянув слідчого, який боровся із несподіваним паралічем, - Його б застрелила команда зачистки.

Марк став перед стінкою й зі злістю уявив ту електрику яка мучила його, озирнувся на слідчого й простягнув руку у його бік, блискавка з руки Марка вдарила у груди ката. Той вигнувся, крикнув від болю.

- Гарно, а тепер у стіну тільки думай щоб каміння розпорошилося. Маю надію це не та стіна на якій тримається будівля, - Гел радів наче школяр, якому вдалося гарно побешкетувати. Давай, бо сюди суне якась організація яка таємно контролює тут магію, хоча вони не знають що то магія, називають це керованою енергією. Не хочу потрапити до них у лапи.

- Нічого у вас не вийде, - прохрипів слідчий, - вас схоплять і ми отримаємо ваші технології.

Залізні двері у кімнату допитів здригнулися від ударів, а за мить від пострілів.

Марк простягнув руку до стіни й вона вибухнула блискавками почала танути. Гел із гордістю дивився на Марка наче на учня який прекрасно виконав складне завдання.