Місто Дракона

рік 1201 травень 3

До дня народження Петри 13 днів

Мені снився дивний сон. Певна його частина була доволі приємною. Проте далі... Навіть згадувати не хочу. А на ранок я знайшла у ванні людське око. Очевидно, окремо від усього іншого тіла.

До речі, я викликала собі фамільяра. Тепер я маю неймовірно миле створіння: крилату кішку — трессіма — на ім'я Саміра. Вона дуже ласкава і м'яка. Обіймати її суцільне задоволення. І зменшує бажання спалити нахуй Драккенхайм.

На ранок я зустрілася з іншою командою. Виявляється, дивні подарунки отримали всі. Я питала про сни в інших, але всі сказали, що тільки мені снилося щось дивне. Звісно. Так я і повірила.

Ми збиралися на місію в Драккенхайм. І Руноткач, і Дрексель попросили розвідати нас про Оскара Йорена. Він поставляв ліки від аметистової чуми, і в «Чорному Бивні» ми його не знайшли. Тож нам дали наводку на Зарослий маєток. Ми знайшли це місце на карті і вже були готові вирушати, як до нас завітав Мел. Він наполягав, аби ми навідалися на бій у Ямах, оскільки Королева хотіла б зустрітися з нами через питання Йорена.

Келнозз хотів йти до Йорена, перевірити, що з ним, а потім вже до Королеви. Я наполягала на тому, щоб спочатку вислухати і прохання Королеви також. Зробили так, як захотіла я. До цього ми з ним сварилися хвилин п'ять, але зробили так, я хотілося мені. Це головне.

На Прогнутому Ряду все стабільно смердить. Ізраель знову був ледве не зацілувати нас готовий. Насправді він дуже милий. Але на милі бесіди часу в нас нема. У квартирі ми помітили дещо дивне: слід парфумів у повітрі та поцілунок на подушці. Парфуми здалися нам знайомими: такими користувалася Петра. Хоча вони і доволі популярні, та поки що я відчувала цей запах тільки від неї. Схоже, не я одна це помітила. Невдоволений погляд Келнозза я навіть зі спини відчую... Точно про Петру подумав.

Мел потягнув нас одразу в Ями. Виявилося, дві команди, з якими ми мали б битися (усього ж було потрібно 5 боїв), Мел наказав стратити. Це було дещо жорстоко, але сперечатися з правилами Прогнутого Ряду собі дорожче. Битися нам на цей раз довелося з сильними супротивниками. Келнозза на самому початку вирубили. Я б посміялася з цього лоха, але мене це неабияк розізлило. Я могла б сказати, що це тому, що по їбалу цей пропалений мав отримати від мене, та брехати хоч тут не хочеться. Мені просто не байдуже. Знаєте, після нападу вампіра я навіть якось по-іншому подивилася на цю команду. Я все життя шукала родину, і зараз відчуваю, ніби дійсно маю її. Не дуже благополучну, звісно, але все одно краще, ніж Лоренси. З ними мені не доводиться прикидатися кимось. З ними не хочеться. Ми всі диваки. Всі ми ельфи. Усі ми вороги цьому світові. І нашкодити комусь з них я не дозволю. Ще після інциденту на млині я пообіцяла собі, що захищатиму їх, та насправді ні на що не здатна. Піснями в бою не перемогти.

Та ми перемогли. Погано пам'ятаю цей бій, лише пам'ятаю, що розлютилась. Одного під дією моєї люті блискавкою на шматки розірвало... Може він і покидьок (складно інших тут знайти), але все одно якось незручно вийшло.

Одразу після бою Мел повів нас до Королеви. Парацетамола і Вель ми залишили в лазареті, бо їм теж сильно прилетіло. Келнозза з горем навпіл серед бою підняли. Хоча б перемовник живий, і то добре. Шлях до Королеви був з мішком на голові і підземними ходами. Аж згадалися часи, коли нас так щури водили. Ну хоча б не смердить щурами. Але смерділо перегаром Мела.

У підземній таверні перед приймальнею Королеви навіть грала жива музика. Як для інструментів з гівна і палок звучали вони навіть непогано. Наливав усім механічний бармен у дуже гарному фраці. Вони з Парацетамолом потоваришували б.

Ми пройшли коридором далі. У залі, де сиділа Королева ворів, метушилися придворні. На стінах були вивішені десятки картин, що зображали представників родин фон Драккен та фон Кессель. Сама Королева сиділа на троні, вдягнена у вишукану, але помітно зручну сукню. На її плечі спадали жовтогарячі пасма. На обличчі була маска. Може то чергова сестра Келнозза?

Вона сказала, що є спадкоємицею престола, донькою Короля та Королеви. Однак вона магічна дитина, тому не має права на престол, як зазначено в Едиктах Люмена. Вона назвалася Катариною фон Кессель. Чесно кажучи, її думка про відміну Едиктів Люмена припала мені до душі. Натравити вірян одне на одного, затримати Ліхтарів від їхнього плану, і прибрати до рук Корону Вестмара. Сам план порятунку Драккенхайма полягав у вбивстві придворного мага. Катарина розповіла, що під час використання Корони Вестмара у той роковий день стався розрив межі до Ефірного Плану від бажання Короля. З цього розриву витікає енергія, яка і викликала усі аномалії Драккенхайма. Все це через те, що придворний маг досі дослухається наказу тримати цей розрив відкритим. Якщо відпустити цей розрив, то він сам закриється, як це відбувалося весь час до цього. Так Вестмар і весь світ буде врятовано від розповсюдження туману та чуми. Навіть істота, що назвала себе Альфа і Омега, є породженням цієї енергії. Вона прийняла форму, якої боялися люди, і стає сильнішою з кожним днем.

Королева бажає, аби Йорен торгував виключно з нею. Вона просить нас переконати Дрекселя і Руноткача, що він мертвий, аби затримати взяття Гарнізону (Ліхтарі планують цю операцію за кілька тижнів). З усіх фракцій її думка поки виглядала найбільш притомною. Мене зачепили її слова про Едикти Люмена. Я завжди ненавиділа їхнє існування, проте ніколи не задумувалась про те, що знищити їх можливо. Релігія Священного Вогню добре закріпилась у світі, і так легко позбутися її не вдасться. На словах воно все гарно, та на практиці, впевнена, усе куди складніше. Проте якщо є надія на те, що план Катарини вдасться, що світ буде звільнений від Едиктів Люмена та гонінь Срібного Ордену... Я хочу сподіватися. І хочу боротися за цей світ.