Місто Дракона

рік 1201 квітень 28

Під час мого візиту до Петри, до нас в будиночок завітав Блек Джек Мел. Той самий чоловік, що пропонував роботу Келноззу в перший день. Він один з Людей Королеви, і цього разу вже більш наполегливо пропонував нам роботу. Просив Посох Святого Вітрувіо, за яким ми мали йти. Запропонував він грошей набагато більше, ніж віряни. Сказав, що вори просто хочуть перепродати цей посох вірянам втридорога, і ніяких додаткових проблем не виникне. Окрім того, що ми зрадимо цілих дві фракції заради грошей. Звучить як сумнівний, але до біса вигідний план. Головне, що ніхто не постраждає. Я сподіваюся.

З самого ранку ми домовилися зустрітися з паладинами Палого Вогню. Я ночувала окремо, тож вони здивувалися, коли побачили мене за своєю спиною. Не напали і дякую. Келнозз знову з самого ранку зіпсував мені настрій. Це стає традицією... Скоро стане традицією пити зранку, щоб його витримувати.

Шлях до Каплиці Святої Бренни був на диво спокійним. Більшість цього спокою нам забезпечили кілька ударних груп Палого Вогню. Дісталися ми туди цілком собі неушкоджені. Нашою задачею було забрати з підземелля посох Святого Вітрувіо. Та до цього нашу увагу привернула невелика прибудова за статуєю, здається, Святої Бренни. У її руках мала б бути якась зброя, та її, видно, вже давно вкрали.

Якось зламавши замок на прихованих дверях, ми зайшли всередину. Там була кімната, більше схожа на крематорій. На полицях стояли порожні урни для праху. Швиденько запхала одну до Келнозза в сумку зберігання (взагалі-то це спільна сумка, яку ми випросили в Аметистової академії), і ледве не отримала по їбалу. На щастя, це обличчя настільки прекрасне, що Келнозз не зміг по ньому попасти (я швидко бігаю). Але від прокльонів та «Якщо ти ще раз пролізеш до мене в сумку...» врятуватися складніше. Довелося вислуховувати. Сказала йому, що нічого «його» в цій сумці нема і то все спільно нажите майно, ледве втрималась від бажання харкнути йому в обличчя (технічно — в маску), і пішли далі. Виявилося в цій кімнаті був ще один вхід. Незачинений. Не прихований.

Винесли ми з того крематорія урну і якийсь жезл, в якому крутиться середня частина, і тоді сам жезл завмирає. Забрали. У господарстві все знадобиться. Дійшли ми до самої каплиці. На вівтарі лежали різні релігійні інструменти: молитви, сувої з вогняними закляттями, алхімічний вогонь... Взяли все собі, бо як було сказано вище, у господарстві все знадобиться. З горем навпіл знайшли хід до підземелля.

Підвал був більше схожий на захоронення. Купа незрозумілих кімнат, скелети. Вель одного підняла, і мені довелося з усіх сил відволікати Келнозза від цього факту. Їй-богу, я думала, доведеться там вже голяка бігать, щоб він в її бік навіть не дивився... Хоча сумніваюся, що цьому старому збоченцю вистачить совісті не дивитися. Проте обійшлося, вдалося вмовити його робити щось корисне, а не намагатися прирізати Некроманта. Я впевнена, істота, що привела всіх нас сюди, просто хотіла побачити, як ми одне одного повбиваємо. Поки що тримаємося на алкоголізмі та чаях Ваньсі.

Досліджуючи кімнати підземелля, ми знайшли кімнату з вогняними елементалями. Здається, в одному з бестіаріїв вони називалися мефітами. Так я познайомилася з Ешлі (потім ще з Дасті, Сінді і Смокі). На щастя, моє знання Первісної (дякую мамі не тільки за синій колір шкіри) дозволило мені провести не дуже змістовну розмову.

Келнозз (далі — К): Спитай у них, чи можемо ми далі пройти.

Ешлі (далі — Е): А ти випадково не брат Дасті?

Я (Ерзабет): Дуже схожий, тож цілком можливо.

(Десь тут Келнозз би вже встромив мені кинджал між ребер, якби знав Первісну)

Е: Дасті, у тебе є брат???

Дасті: Немає.

Я: Буде.

К: Про що ви розмовляєте?

Я: Про те, що в тебе з'явився брат.

Потім довелося вислуховувати про те, наскільки непотрібні розмови я тут веду. Тьху, я хоча б з ними можу розмовляти.

Насправді, вони не те, щоб сильно схожі. Окрім того, що мефіти палають, а Келнозз тліє і смердять вони майже однаково. Але ті хоча б нормальною мовою говорять і анекдоти люблять. А цей за кожен жарт дивиться на тебе так, ніби ти йому в тарілку насрав. А він навіть не їсть.

Зрештою ми там так і не пройшли, і Ешлі чомусь був не дуже привітний. Може навички спілкування Ігнаном (вогняний діалект Первісної) погіршилися? Зрештою, мій рідний діалект повітряний, Ауран. А до Ігнану я звикла через Далаїра... І спитати навіть нема в кого, одні ельфи навколо, ніхто Первісної не знає. Ну або вони не люблять порожні балачки з дівчиною, що прикидається абсолютною ідіоткою. Нас принаймні не намагалися вбити, і то добре.

У деяких кімнатах були механізми, що відчиняли важкі двері. За одними з них ми знайшли поховання воїнів, поряд з одним лежав меч з рунами повітряних геніїв. Гарна робота, а ще він дуже активно реагує на небезпеки. І одну ми таки знайшли. Величезна хтонь і знову схожа на Келнозза. Обличчя майже один в один. Він точно не з місцевих? Бо я вже починаю думати, що це не місто, а його сімейний маєток.

З горем навпіл перемогли. Він виявився доволі сильним. Якщо кожна хтонь тут така — то ми приречені. Довелося зробити привал, аби відновити сили.

(Наступні записи зроблені неохайним тремтячим почерком)

Ми билися з Баньші. Чи була це її магія, чи моє боягузтво, та я досі налякана. Я лише раз здалеку побачила її порожні очі, і все тіло ніби оповили кайдани страху. Я не могла нічого зробити. Не могла думати ні про що, окрім бажання тікати. Не могла кинути команду. Але і не допомогла нічим. Келнозз зробив мені доволі справедливе зауваження щодо цього. Я нічим не допомогла в бою. Лише ховалась в кімнаті та тримала механізм. Я підвела команду. Не хочу, аби це сталося знову.

Ми дістали посох Святого Вітрувіо. Трохи постраждала рука Келнозза. Через мене.  На щастя, свого часу я хоча б вивчила кілька лікувальних заклять і навчилась швидко бігати. Втекла до мефітів, бо обіцяла розповісти їм анекдоти. Розповім і вам (ніби це хтось читатиме):

Сидять в таверні в Ембервуді троє халтурщиків: Варвар, Винахідник і Бард. Посперечалися, хто з них кращий. Вирішили: хто зловить щуролюда — той найкращий.

Перший пішов Варвар. Проходить день, повертається: побитий і обісраний. Каже: «Я пішов бить палкой, але в норі було темно, вони як налетіли, побили мене й викинули в гівно».

Винахідник сміється з нього, пішов другий. Проходить день, повертається один. Каже: «Змайстрував я мишоловку, велику, для щуролюда і залишив шмат м'яса. Чекав-чекав, а ніхто так і не прийшов».

Третім йде Бард, просить Варвара провести його до млина. Винахідник сміється: якщо той сам навіть до млина дійти не може, як він щуролюда спіймає?

За кілька годин вони повертаються, варвар знову весь у гівні, в руках мишоловка, і сам він гризе шмат сирого м'яса. Винахідник питає: «Що, артисте, теж не впорався?» Бард дивиться на Варвара, пинає його ногою. Варвар каже: «Я щуролюд, слава Скевру»

(Текст знову стає спокійним, і написаний з більшою старанністю)

З горем навпіл ми переконали паладинів Палого Вогню в тому, що посоха не було, і його викрали люди Королеви. Я не знаю, яким ідіотом треба бути, щоб повірити в це. Але паладини Палого Вогню явно не відрізнялися високим інтелектом. Нас направили до Прогнутого ряду, аби ми знайшли посох.

На Прогнутий Ряд нас пустили із певними проблемами. Вартові з усіх сил не вірили нам, що ми мали розмову з Мелом. Я б теж не повірила, якби побачила нашу компанію. Ледве якось переконали їх, що це правда. Пустили нас з умовою, що Келнозз не буде так грубо поводитися в Прогнутому Ряду. А це він ще був ввічливим з ними.

До мене доїбався якийсь п'яний мужик. Завдяки йому ми дізналися, де знаходиться Старий Імперський Паб. І що істот, схожий на Парацетамола, він бачив у Театрі Троянд (дописано «за стінами»). А ще я дізналася, що в очах Келнозза я вартую цілих 5 мідних монет. Він був готовий заплатити їх тому п'яниці, щоб той мене доволі непристойно обмацав (сам він, схоже, не наважується, старий збоченець). Після погрози п'яниці відрізати йому парочку пальців, що ще є в нього на руці, 5 мідяків його вже не так приваблювали. Але вам теж здається, що Келнозз продешевив? Ну хоча б 5 срібних за мою честь міг би запропонува. Жмот.

У Пабі нас зустрів Ізраель — дракононароджений бармен. Він провів нас до VIP-зони, де ми зустрілися з пані Розою — нареченою Мела. Це була гарна жінка з рудим волоссям, яке одразу привернуло мою увагу. Увагу Келнозза теж. Серйозно, цей старий збоченець дійсно не розуміє, що йому вже занадто далеко за 20, чи прикидається?

Стосунки в Мела і Рози доволі специфічні. Настільки специфічні, що наші сварки з Келноззом вони (жартома чи серйозно) сприймали за еротичні ігри. З усію повагою, але попелястий імпотент і бард без сексуального потягу до інших, не найкраща компанія для таких ігор. Ми з ним хіба що в шахи зіграти можемо.

Мел заплатив нам по тисячі золотих на кожного за посох і запропонував комфортну кімнату в Прогнутому Ряду, на горищі Паба. Та натомість хоче, аби ми прийняли участь у підпільних боях — Ямах. Ізраель був доволі захоплений цією новиною. Схоже, це його дітище. Було навіть доволі мило бачити майже триметрового дракононародженого, який розпливається в усмішці, як тільки чує, що в його Ямах будуть нові бійці. Звісно, битися нам там запропонували не задарма. Вигравши 5 боїв, ми матимемо можливість зустрітися з Королевою Ворів — очільницею всієї злодійської шайки з Прогнутого Ряду.

Проблем із ворами на їхній території ми мати не хотіли, тож погодилися. Та перш за все ми хотіли відпочити. Бій у Каплиці Святої Бренни значно нас втомив.

Квартира на Прогнутому Ряду виявилася дійсно просторою та комфортною. Вона мала дві кімнати: одна з двоспальним ліжком, інша — з трьома одномісними. Двоспальне ліжко я швидко окупувала, тож не залишалося вибору окрім як поселити там зі мною Вель. Ваньсі ж доведеться проводити свої ночі в оточенні Келнозза і Парацетамола.