Місто Дракона

рік 1201 травень 4

До дня народження Петри 12 днів

Катарина запропонувала нам переночувати в її підвалі. Нам виділили по кімнаті, сповненій місцевих жителів — тарганів. Саміра оцінила поживні речовини в їхньому організмі, тож вночі по мені ніхто не повзав. На ранок Келнозз був першим, кого я побачила. Погана прикмета. Кожен ранок в мене тут такий, і нічого хорошого не відбувається.

Ми вирішили прийняти пропозицію Королеви. Поки що бути на її стороні виглядало найбільш логічним. Ми, йдучи з підземелля, повідомили їй про своє рішення. Вона, звісно, була рада це почути. Тож ми відправилися до Йорена. Дорогою ми виловили Мела з його ж блювотиння після нічної п'янки.

Коли ми поверталися нагору через Ями, то я заглянула до Крамнички Тіга. Вирішила купити в нього інформацію про Кілліана. Занадто вже сильно я переймалася про те, чи не вступив він до Ліхтарів. Коштувало це немало. 500 золотих. Але я хоча б знатиму, що з моїм братом.

Аби дістатися маєтку Йорена треба було пройти через Ембервуд, тож ми повернулися туди. Йдучи до річки, ми побачили варту Ліхтарів на мосту. Неподалік розгортався табір Аметистової академії. Подальші події я не пам'ятаю, тож відтворюю за розповідями своєї команди.

На мосту був туман, з якого люди поверталися ні живі, ні мертві. Пускати нас туди, звісно ж, не хотіли. Для цього там варта і стояла. Я підписала документ, відповідно до якого я брала всю відповідальність за своє життя самостійно, і у випадку смерті заповідала все Ліхтарям. Гарно вони влаштувалися, звісно. У Дрекселя губа не дура.

Після цього я пішла на міст, і повернулася звідти, не пам'ятаючи події останньої пари годин. Аметистова академія мене оглянула, я відмовилася від госпіталізації, і ми пішли далі за течією, допоки не знайшли місце, де закінчувався дивний туман. Там ми нашвидкоруч побудували пліт і переплили на інший бік.

Дісталися ми до Зарослого маєтку без особливих проблем. На вході стояло двоє охоронців, а на фонтані гучно квакала жирна жаба. Ми переконали охоронців, що нам потрібен Оскар Йорен, і вони пустили нас у двір. До нас вийшов відносно молодий чоловік, учень Оскара. Він до останнього намагався розібратися з нашими справами самостійно, але ми наполягли на особистій зустрічі з Йореном.

Сам Йорен був чоловіком вже у віці, весь у виразках чи то від якихось хвороб, чи то від невдалих експериментів. Він був незадоволений, що ми його потурбували і ледве не вигнав нас, як тільки зачув про Аметистову академію. Мені не варто було її згадувати... Врешті решт, про щось ми таки домовилися:

— Вори мають платити 300 золотих за пляшку ліків і тоді Йорен торгуватиме тільки з ними;

— Королева має надати йому гідних людей на захист, які будуть підкорюватися виключно Йорену.

Також він попросив нас дістати для нього лілій для його ліків. Королева попереджала нас, що він захоче щось подібне. Він вказав нам на Парк Королев за стінами. Сказав, що треба йти через Ворота, які охороняє невідома істота. Матіас колись розповідала, що інші Ворота у внутрішнє місто належать цілком відомим нам істотам або фракціям. Лише ці мали невідомого охоронця. Йорен сказав, що палив цю істоту і проходив крізь ці Ворота. Головне: не дивитися на них.

Вже на виході з маєтку Йорена, Саміра в кущах знайшла дивний люк, який ніби веде в якесь підземелля. Охорона помітила нас, тож перевірити нам не вдалося. Проте, можливо, ми матимемо можливість зробити це пізніше?

Виявилося, що охоронцем Воріт був якийсь павук. Усе навколо було обплетене павутинням. Перетворившись на вітер, я відправилась на розвідку. У секціях між нитками павутиння я бачила сотні спогадів і ще непрожитих сценаріїв. На щастя, мені вдалося зберегти здоровий глузд та повернутися назад, оминаючи Ворота. На верхівці стін сиділи горгульї, що не менше здивувало мене. Напевно, вони тут, аби охороняти повітряний простір... Запам'ятаю, що не варто занадто високо літати.

Ми спалили павутиння вогнекулею і зайшли у внутрішнє місто. У Парку Королев ми знайшли озеро, в якому росли ті лілії. Однак на відміну від лілій у ліках Йорена, ці квіти були жовтими, а не фіолетовими. Було вирішено їх зібрати. Але вода у цьому озері виявилася дещо... Агресивною. Довелося битися. Мене з Вель навіть затягнуло у це желеподібне неподобство. На щастя, ми достатньо сильно його побили, і воно залізло собі назад у водойму.

Йдучи назад, ми зрозуміли, що це місце змінює свої шляхи. Я точно бачила цей фонтан щонайменше тричі! Нам довелося пити ті ліки Йорена двічі. Вийшли ми врешті-решт на якусь галявину. З чотирма блядськими садовими гномами. Чому вони мені так не подобаються? Бо я тільки кинула камінець в ту галявину з ліліями, і вони на нас напали! Так, вони попереджали нас не лізти у квіти, але ж я не лізла. Тільки камінець кинула. Хто ж знав, що це теж рахується?

Парацетамола і мене вирубили. Дивно, що я взагалі прокинулася після того. Хоча невдоволеним поглядом Келнозза можна було і дракона прикінчити. Але він пустив мене поїздить з ним на коні, тому довелося заткнутися і не виникати. Хоча один раз по коліну прикладом гвинтівки все одно отримала. Вважатиму це прогресом у наших взаєминах. Зазвичай він обходився словесними погрозами, а тут вже ціле фізичне ушкодження. До речі, лілії з галявини ми теж забрали.

Останньою локацією перед виходом ми побачили галявину зі статуями. Їх було десь з десяток. На тій галявині також був план саду. Відволікшись на нього, ми помітили, що поки ми не бачили, статуї поворухнулися. З погляду Келнозза (наскільки я могла бачити, сидячи за його спиною), я зрозуміла, що подумали ми про одне й те саме. Я читала у книжках про так званих «плачущих янголів» — це статуї, що можуть рухатися, коли на них ніхто не дивиться. Дуже небезпечні створіння, особливо зважаючи на різницю у кількості між нами.

Поки ми дивилися на статуї, Келнозз перемалював карту. Ми пустили фамільярів слідкувати за ними, допоки ми не вийшли з саду. Уже відлітаючи до нас, ворон і трессім побачили, що під однією зі статуй блищали чи то чиїсь кістки, чи то лати. Повертатися ми не стали, але запам'ятали це місце.

Вийшовши з Парку Королев, Келнозз і Вель якось послабшали. Я злізла з коня, допомагаючи Вель сісти до Келнозза замість мене. Ця слабкість, що зростала з кожною миттю, неабияк насторожила. Сильна слабкість — один з симптомів Аметистової чуми. А в густому тумані ми провели занадто багато часу. Я боялася, що вони можуть бути заражені, тож ми помчали назад до Йорена. Той лише посміявся з моїх припущень. Виявляється, це був один з побічних ефектів його ліків. Точніше, як він сказав, недоліки тіл тих, хто ці ліки вживав. Я ледве стрималася від бажання натягнути його пряму кишку на ємність з-під цих ліків.

Ми показали Йорену лілії, які знайшли. Ті, які росли в агресивній воді, виявилися неправильними. А ті, які ми зібрали на галявині агресивних гномів, виявилися взагалі штучними. Йорен нам дав локацію та сказав йти знову, як тільки відпочинемо.

(Ви бачите не дуже обережну замальовку з картою парку і одним місцем на ній, обведеним у коло)

Відпочити ми вирішили на млині. З усіх відносно безпечних місць Драккенхайма це було найближчим. Біля млина ми зустріли кількох Ліхтарів, що розвели багаття. Вони пройшли крізь міст і не пам'ятають, як опинилися тут. Чекають на підкріплення. Вони впізнали нас. Сказали, що бачили, як я навідувалася до Петри. Чесно кажучи, іноді ловлю собі на думці, що занадто часто згадую про неї. Думаю, що робила б вона в якійсь ситуації, чи сподобалися б їй місця, які ми бачили. Напевно, варто було зберегти трохи лілій для неї. А Йорен все кинув у вогонь.