Місто Дракона

рік 1201 квітень 30

(На сторінці ви бачите швидку замальовку дженазі у костюмі для східних танців, яка тримає за руку скелет. У скелета збоку на голові намальований бант)

Зранку було дивне відчуття. Бонні смиренно стояла в кутку кімнати і чекала, поки я прокинуся. Келнозз, Парацетамол і Ваньсі вже прокинулися і чекали на мене в іншій кімнаті. Все ж, добре, що я забрала собі двомісне ліжко. Нарешті хоч якийсь простір.

Мені здалося, що я чула пісню. Напевно, це був вітер за вікном: тут жахливі протяги. Сподіваюсь, Келнозз захворіє і втратить голос. Хоча б на день.

Він сказав, що я маю галюцинації і запропонував лікуватися. І це лише через те, що я спитала про Вель. Вона з'являється в деяких моїх записах, і якщо чесно, я вже сама готова вірити, що вигадала її... Келнозз завжди огризався лиш до мене, а не до якогось некроманта, а Бонні була вже ходячим скелетом, коли ув'язалась за нами в Каплиці... Я спитала в Ізраеля, але він теж сказав, що гадки не має, хто така Вель. Мені варто зав'язувати з авторською вигадкою, а то вже починаю плутати її з реальністю.

Ми дізналися від Ізраеля, що є перевізник на човні, який переправляє через річку. Нам треба було оминути її, аби дістатися таверни. Запам'ятали, що треба дати йому грошей.

Перед тим, як вирушити до «Чорного Бивня», ми заскочили до Тіга. Вчора разом із Дрекселем ми придумали план: віддали йому меч, який знайшли в Каплиці Святої Бренни, і маємо вивідати в Тіга, де він зараз. Дрексель у свою чергу прослідкує, хто буде цікавитися мечем і так вирахує шпигуна. Наша частина угоди була виконана і ми з чистою совістю (у кого вона є, звісно) пішли до «Чорного Бивня».

Ми дійсно знайшли перевізника. Було достатньо кинути трохи монет у воду. Човен перевізника (Ізраель назвав його Стікс) виявився куди більшим, ніж ми думали. Ми за невелику плату отримали право переправитися через ріку. Виявляється, він бере вільні пожертви, а ми з Келноззом і Ваньсі (три ідіота) йому по дві золоті дали. На потилиці у Стікса була намальована якась карта. Я згадала, що бачила на карті Драккенхайма одну місцину схожу на цю. І не помилилася: зійшовши з човна, ми подивилися на карту і знайшли це місце біля ріки: між двома мостами знаходився вхід до каналізації. Ми вирішили пізніше перевірити це місце, і направилися до таверни.

Навколо таверни, на диво, не було туману. З самої будівлі чулися звуки фортепіано. Ми зайшли усередину. Там була купа людей. Занадто людно, як для таверни за стінами Драккенхайма. На сцені грала жінка. Її навички були й справді хороші. Я могла зрозуміти, чому так багато людей прийшло послухати її гру. Однак дещо було дивним. Ми побачили у таверні багатьох представників різних фракцій, і жоден з них не пам'ятав, коли опинився тут. Ліхтар, якого ми зустріли, взагалі вважав, що йому 18... Йому на вигляд було під 40.

Усі вважали, що сьогодні день трагедії 15-річної давності. Намагаючись вийти з таверни, ми зрозуміли, що опинилися в тому самому дні. Але все було ілюзією. Лише люди та предмети в таверні реагували на нас. Для всього іншого ми були немов привиди. Вирішили почати наші пошуки з підвалів таверни. В обладунку Зефіра ми знайшли якусь карту, схожу на план приміщення. Досліджуючи підземелля «Чорного Бивня» ми зрозуміли, що цей план дуже підозріло схожий на нього. Так ми дійшли до кімнати для азартних ігор. Невдоволений охоронець намагався нас звідти вигнати. Але за планом, знайденим в обладунку, десь тут мав бути ще один хід. На жаль, обшукати кімнату нам не вдалося, і охоронець вигнав нас назад нагору. Ми розуміли, що центр ілюзії знаходився у таверні, але не могли зрозуміти, де саме. Було припущення, що в тому приміщенні, до якого ми не дісталися. Варто було нам піднятися: на годиннику стукнуло 20:15. З міста почали вириватися стовпи фіолетового світла. З неба падали вогняні кулі. Вони нищили усе на своєму шляху. Мить, коли ми мали загинути. І тут ми знову на ґанку таверни. Заходимо усередину, на годиннику 15:30. Ми опинилися у часовій петлі. Келнозз щось там матюкався, і тут я була цілком з ним згодна: ми опинилися у повній дупі.

Було вирішено йти іншим шляхом. Ми знайшли місце, яке було вирізані на потилиці перевізника, і залізли у каналізацію. Блукаючи Драккенхаймськими нечистотами, ми знайшли кімнату під таверною. Там зберігалися всякі дивні штуки, серед них дещо схоже на черв'яка у банці. Але це дещо мало обличчя, схоже на людське. Торкнутися ми його не могли. Але воно нас — цілком. Ми блукали каналізацією майже весь день, і вже настала 20:15. Банка з істотою впала на підлогу і розбилася. Істота раптом виросла і зжерла Бонні. Знову ґанок таверни. Бонні була з нами... Я ледве не отримала серцевий напад. Краще б вона з'їла Келнозза, може він би почав пиздіти поменше.

Ми провели ще дві петлі, намагаючись дізнатися, хто ж стоїть за цим всім. Ми дізналися, що істота, яка намагалася з'їсти Бонні, це Псевдо Гідра, і вона призначалася як подарунок для Короля Вестмара. Дивно, навіщо йому така хтонь...

Вирішили придивитися до пані Шарлотти, чий виступ прийшло подивитися так багато людей. Я вкрала в Ліхтаря щоденник. Його звали Аарон Ґрінт. Він був настільки заворожений музикою та випивкою, що навіть не звернув на це увагу. З нього ми зрозуміли, що Аарон служив ще за часів Драккенхайма і пройшов усі 4 експедиційні корпуси. Він згадував якусь самогубчу місію Дрекселя: вони збиралися брати гарнізон. Варто буде звернути на це увагу.

Останній запис Ґрінта був про його захоплення пані Шарлоттою. Він мріяв почути її гру на фортепіано і вважав себе закоханим хлопчиком.

Близько 19 години, пані Шарлотта зробила перерву і сіла за бар. Я, як бард, не могла упустити можливості поговорити з музикантом. Бо найближчим до музиканта з мого нинішнього оточення був Келнозз. Грав він виключно на моїх нервах.

Розмова йшла доволі приємно. Заважав тільки пропалений. Гідра спостерігала за нашими суперечками деякий час, а потім запропонувала нас повінчати. Виявляється, в неї ще й є такі повноваження. Як мило. Себе повінчай з ним, з вас вийшла б прекрасна пара. Адже саме Шарлотта виявилася Псевдо Гідрою. Вона кілька разів вже стирала нам пам'ять, але ми поверталися у часі разом зі спогадами. Її зброя — колискова. Я маю пам'ятати: Ваньсі, Келнозз, Парацетамол і Бонні, вони моя команда...

(На сторінці ви бачите малюнок команди, яка складається зі скелета з бантом на голові (підпис «Бонні»), істоти в масці, у чорному балахоні та з вороном на плечі (підпис: «Келнозз»), чоловіка з довгим темним волоссям в одязі у східному стилі (підпис: «Ваньсі»), робота з каменем у лобі (підпис: «Парацетамол») і жінку з довгим білим волоссям з флейтою у руках (підпис: «Ерзабет»))