Місто Дракона

рік 1201 травень 8

До дня народження Петри 8 днів

Зранку я почувалася як деліріум: прикута до одного місця, до біса агресивна і свічусь фіолетовим. Келнозз цей мій стан не оцінив. Але маю з ним погодитися: мені теж не сподобалося. На тумбі в кімнаті стояла велика пляшка зілля лікування. Келнозз пояснив, що вночі приходила Река. Вона теж ненавидить Едикти Люмена і явно недолюблює Руноткача. Схоже, ми знайшли того, хто підкинув нам сувій воскресіння. Вона порадила нам поспішати до театру Троянд і знайти минулого архімага. Слово «поспішати» було занадто гучним для мене, але я з усіх сил намагалася. Але найбільше старалась моя кобила. Треба буде дати їй ім'я.

Ми одразу прийшли до Тіґа за сувоями з закляттям відродження. Купили їх за гроші Вель і Ваньсі, про всяк випадок з запасом. Однак Тіґ підніс нам ще один дарунок: обладунок Зефіра в подарунковій скрині. Сказав, що ми питали про нього раніше, тож він дарує його нам. Ми з Келноззом дійшли таких висновків:

— Петра і є щуром Прогнутого Ряду серед Ліхтарів;

— Петра абсолютно не вміє берегти свої речі;

— Петру вбили.

І це гра у «одна правда, дві брехні». Я відправила Кілліана в Ембервуд, тож ближче до кінця дня останній варіант відпав.

Ми з Келноззом вирушили до священника Священного Вогню із проханням воскресити Вель і Ваньсі. Дали йому сувої і сказали чаклувать. Він їх воскресив, але зі скриплячими зубами попросив з такими проханнями до нього більше не ходити. Гроші взяв. Ех, що з людьми робить капіталізм. Чесно кажучи, мені було його навіть шкода. Ізраель розповів, що цього священника вони там буквально на прив'язі як собаку тримають. Бо треба їм такі святі кадри для релігійної роботи на Прогнутому Ряду. Я бачила ланцюг на його нозі.

Вель і Ваньсі були в жахливому стані після повернення до життя. Поки вони відсипалися, я виконала завдання Дрекселя і рознесла припаси. Почувалася я так само паскудно, і одразу після повернення я плюхнулась в ліжко. Вель вже було краще, тож вона захотіла трохи поговорити. Вирішила, що є речі, які мені варто було б знати.

Після смерті вони з Ваньсі опинилися у місті. Воно було немов ще одною проекцією Драккенхайма. Там опиняються всі мертві. І вони мають пройти реєстрацію. Їх повели до клерка в архів. Клерком була Петра. Вель поставила їй кілька питань, здивувавшись, що вона і у світі з мертвими, і у світі з живими. Клерк пояснила, що у місті з мертвими душами вона приймає форму, яка звична для мертвих. А у світі живих вона виглядає так, як її народили батьки. Спростовувати той факт, що вони одна сутність, клерк не стала, але і будь-які коментарі щодо того не давала. Сказала лише, що це складно пояснити. Віддала мертвим їхні особові справи і поставила печатку про смерть. Коли Вель і Ваньсі захотіли повернутися до живих, то клерк направила їх до маєтку Кляйнберг, сказавши, що там займаються питаннями повернення. Вони встигли тільки вийти на вулицю, як їх депортували у світ живих. Тобто воскресили.

Слова Вель склали деякі шматки пазлу, але також залишили по собі купу запитань. Мені варто розглянути можливість померти, аби розпитати про все того клерка і навідатися до садиби Кляйнберг. У світі живих це дещо проблематично.

Виявилося, що Келнозз знайшов якусь дерев'яну табличку з закляттями. Їх використовували багбіри, точніше їхній комадир. Поки Вель розповідала мені про примарний Драккенхайм, вони з Ваньсі займалися розшифруванням тої таблички. Виявилося, що там було три закляття, одне з яких знімає дію Контамінації, у народі — аметистова чума. Келнозз до цього звідкись дізнався, що ми вже маємо на руках спосіб подовжити мені життя, тож випробували на мені те закляття. І воно дійсно подіяло! Мітки з тіла повністю зникли, і почуватися я стала набагато краще. Проте замість цього на мене напала жахлива втома. Варто лягати спати.