Місто Дракона

рік 1201 квітень 29

Я хуєю. Келнозз і Парацетамол — два придурка. Я колись казала, що пропалений — гарний переговірник? Забудьте нахуй.

До речі, спалося дійсно непогано. І виявляється, що напів орки не так вже й смердять. Вель була дуже люб'язною, дозволивши обіймати себе. Мені так було спокійніше засинати. Але я не впевнена, чи було зручно їй... Треба буде спитати

Зранку ми першим ділом відправилися до Ізраеля дізнатися про Ями. Бармен захоплено розповів нам про місцеві правила:

1. Бої ведуться 1 на 1 або команда проти команди. Склад команд має бути однаковий за кількістю.

2. Під час бою можна користуватися будь-якою зброєю та підручними засобами, які ми принесемо з собою. Сумку зберігання заздалегідь конфіскують.

3. Заборонено використовувати зілля чи інші речовини.

4. Заборонене будь-яке втручання від учасників поза ареною.

5. Не можна добивати переможених супротивників (але завжди можуть бути нещасні випадки на полі бою).

6. Участь коштує 100 золотих. Я б сказала, що це чистої води грабунок, але ж ми на території ворів, як ні як.

До речі, скелет, який Вель підняла під Каплицею Святої Бренни, тепер наш постійний учасник команди. Виходячи з моїх знань анатомії, це була дівчинка, тож я вирішила подарувати їй свій гарний бантик. Трохи дивно, розумію, але Бонні (так я її назвала) дуже мила. Вона смиренно виконує всі наші прохання, але я все одно вважаю її учасником команди, а не тваринкою. Келнозз уникає погляду на це неподобство, а мені вона дуже навіть подобається. Принаймні на відміну від декого вона мовчить і не вийобується. Але взяти її на бій нам не дозволили, треба була команда з 5 людей.

Ми вирішили розвідати, де ж там є ця арена. Точніше це вирішили Келнозз і Парацетамол. І з цього моменту починається ланцюжок їхніх сумнівних рішень.

Я пішла поснідати до Пабу навпроти Імперського. Там була доволі затишна атмосфера, тож я дозволила собі трохи розслабитися від компанії своїх любих пропалених і пропилених, які мали знайти колодязь, в який треба кинути ті 100 золотих. Яким же було моє здивування, коли ці двоє (а з ними і Вель з Ваньсі) зайшли до того ж Пабу. Тільки мені так може пощастити на відпочинок. Але гроші кинули без мене і на тому дякую. Хоч якась самостійність присутня.

Відкривши у собі талант перемовника, Келнозз запропонував піти подивитися арену. Місцеві нам показали шлях: арена була прямо під цим пабом. Заплативши за свій сніданок, я приєдналася до команди, бо талантам чаклуна довіряти не варто. Він згадував про три прихованих клинка... Боюся, що без мого втручання вони швидко опиняться в комусь іншому.

Арену охороняв багбір — висока пухнаста істота сумнівного аромату. Майже Келнозз. Ми заплатили йому 10 золотих і він провів нас ареною. По спині пройшли дрижаки, коли я побачила зачинених у камерах істот. Як же ж це негуманно, що аж нудило. Нам показали лазарет, де ми зустріли місцевого священника Священного Вогню (він вчора забирав у нас посох Святого Вітрувіо), і Крамничку «У Тіга». Тігом виявився хлопець-підліток, який переконав нас, що в нього можна знайти все. Цікаво було б подивитися, як би він шукав мою матір.

Келнозз і Парацетамол вирішили, що їм потрібна броня. Ця думка була доволі розумною, тож я не забила на сполох. Парацетамол хотів Адамантиновий обладунок, а Келнозз — обладунок Зефіра. Адамантиновий обладунок за інформацією Тіга можна було знайти у Джейка Склозуба, з яким ми мали битися цього вечора, а от обладунок Зефіра належав Петрі Ланг. Варто було Келноззу це зачути, як у нього і його нержавіючого друга з'явилась геніальна ідея вкрасти його. У таборі Ліхтарів. У дочки лорда-командора. І ці двоє зупиняли мене від агресивного матюкання Ансома, коли той мене вибісив?

Складно передати весь спектр мого обурення у цей момент. Келнозз знав, що я приязно ставлюся до Петри, але вирішив, що пограбування — кращий вихід. Ідіот. Довелося запропонувати свою допомогу у перемовинах з Петрою. Я була впевнена, що вона дозволить позичити обладунок. Зрештою, вона доволі прихильно ставилася до мене. Наполягати на своїй ідеї ті двоє не стали, тож вирішили зробити по-моєму.

Ми повернулися до Ембервуда. Дрексель попросив нас бути шпигунами в Прогнутому Ряду, як тільки зачув про обладунок Зефіра. А він розумний... Розумніший, ніж я думала.

Вимоги Дрекселя:

• шпигувати в Прогнутому Ряду і дізнатися про керівників та плани 5 банд ворів;

• допомогти знайти шпигуна ворів у таборі Ліхтарів;

• приєднатися до місії Ліхтарів без зайвих питань.

Останній пункт неабияк нас насторожив. Але відмова Дрекселю була рівносильна ворожнечі з ним. Зрештою, про наш зв'язок із ворами він вже здогадався, і легко зможе видати нас за загрозу для інших фракцій, якщо забажає. Та і Келнозз дуже хотів той обладунок. Нічого не залишалося — погодилися.

Дрексель також розповів, що цей обладунок дістався йому як трофей у бою, і він подарував його своїй дочці. Можливо, він батько кращий, ніж я думала. Зрештою, я не сильно гарної думки про чоловіків. Особливо тих, хто має бастардів. Маю поганий приклад.

Після розмови з Дрекселем ми навідалися до Петри. Вона вже почувалася набагато краще і взяла на себе командування лазаретом (поза ним їй поки не рекомендувалося командувати). Це було навіть дещо чарівно, але водночас вражаюче: ця дівчина два дні тому ледве жива лежала у мене на руках, а зараз вже роздає накази де може.

Вона була рада бачити нас і подякувала іншим членам команди за порятунок. Ваньсі подарував їй гарну шпильку на честь її стрімкого одужання. Він теж хвилювався за неї, дізнавшись про те, що Петра пережила. Це гріло мені душу: світ не без добрих людей, чи не так?

Я зіграла Петрі на флейті, адже обіцяла їй пісню минулого разу. Весь лазарет, схоже, був не проти послухати гарну музику. Не можу їх засуджувати. Та й хочеться сподіватися, що весела музика і відповідні позитивні емоції будуть гарним поштовхом до швидшого одужання.

Дрексель перервав нашу розмову, наказавши Петрі віддати обладунок Зефіра. Це було навіть не прохання, а справжній наказ. Мені було незручно, що довелося просити обладунок у Дрекселя, а не напряму в Петри. Та й цей наказ звучав... Занадто грубо? Я не звикла до подібної атмосфери. Думала, що прохання Дрекселя буде більше схожим на спілкування з донькою. Тим паче, не виглядало, що Петра була сильно проти віддати обладунок (ну вона не знала, що він призначався не мені, а Келноззу). Дівчина навіть поцілувала мене в щоку на прощання і попросила берегти обладунок, сподіваючись, що він добре послужить нам. А я щиро сподіваюся, що Келнозз обережно ставиться до речей, особливо якщо вони не його. Бо поки що присутні певні сумніви.

Ми не затримувалися в Ембервуді і повернулися до Прогнутого Ряду. До вечірнього бою ще був час, тож ми відпочили і з новими силами спустилися на арену. Там нам представили команду Джейка Склозуба. Бонні ми посадили на лаву запасних і наказали чекати. Перед виходом на арену Парацетамол почав кричати про те, що хоче забрати обладунок Склозуба. І якось вони встигли домовитися, що переможець забере або обладунок, або деліріум у лобі Парацетамола. Взагалі-то ми перші в черзі на успадкування деліріума, пане Склозубе.

Келнозз, схоже, надихнувся діями Парацетамола і, знявши маску, теж почав погрожувати супротивникам. Неможливо описати весь сором, що я відчула за цих двох. Хотілося зробити вигляд, що я їх не знаю.

Але Склозуб не відреагував на «прекрасне личко» Келнозза. Натомість він сказав, що вже бачив подібну істоту за замком Драккен. Це здивувало нас, особливо самого Келнозза. Він розповів, що такі істоти — велика рідкість, і це може бути поганим знаком. Ну, можу погодитися. Щонайменше це знаменує про поганий запах у приміщенні.

Бій ми виграли, але Джейк Склозуб виявився сильнішим за своїх співкомандників. Він був вправний не лише у володінні зброєю, а й у володінні магією. Я підійшла занадто близько, аби нанести удар, але він легко заблокував моє закляття контрзаклинанням. Йому б вистачило одного удару, щоб нокаутувати мене. Можливо навіть, він би мене вбив. Якби Келнозз вчасно не активував руну на обладунку Зефіра і не переміг Склозуба, все закінчилося б куди трагічніше. Я злякалася. Вперше за дуже довгий час я злякалася, що можу померти. На емоціях я навіть кинулася обіймати Келнозза. Пам'ятаю, як він напружився і пробуркотів щось на кшталт «ще раз так зробиш і я тебе вб'ю». Сумніваюся, що я захочу робити щось подібне ще раз, бо досі вичесую попіл з волосся. Але й Келноззу варто менше мені погрожувати, бо ще раз він скаже щось подібне, і я вже не сприйматиму це серйозно. Хоча я і зараз не те, щоб дуже серйозно сприймаю його погрози. Він погрожує мені щонайменше раз на день, а то й всі десять. Але нічого, жива. Бо, як він каже, я корисна. Ну то або труси вдягніть, або хрестик зніміть — або вже заціпся, або хоч раз відповідай за свої слова. З таким підходом ніхто його серйозно не сприйматиме.

Одразу після бою захоплений Мел захотів поговорити з нами. Він похвалив наші навички і попросив нас придумати якусь назву для команди. Ми, очевидно, довго не думали. Сказали називати нас «Альфа і Омега», на зло деліріумному богу. Мел також похвалив і наші дипломатичні здібності, оскільки ще ніхто не домовлявся про якісь трофеї на цій арені. Та й він навіть захотів нам заплатити. Небагато, та краще, ніж нічого.

Також Мел згадав про одне завдання, яке він хоче, аби ми виконали. Є таверна під назвою «Чорний Бивень», вона знаходиться за стінами Драккенхайма, але великої небезпеки від густого туману там очікувати не варто. Справа в тому, що з тої таверни постачаються ліки від впливу туману, і не так давно поставки припинилися, і зв'язок з поставником теж обірвано. Ми погодилися, зрештою, вже від Дрекселя ми теж чули про ту таверну. Аж занадто цікаво.

Та перед тим ми вирішили завітати до Склозуба. Парацетамол швидко забрав собі омріяний Адамантиновий обладунок, а Келнозз захотів потеревенити про хтонь за замком. Джейк розповів, що колись та істота була дроу. І його вчителем. Це пояснювало вражаючі як для вора навички Склозуба. Чарівник пісні клинка... Не хотілося б мати з ним справи. Того дроу звали Еоґан, але Склозуб не знає, чи він досі користується цим іменем.

Після візиту до Джейка Келнозз розповів нам, що ті, хто прокляті таким чином, рано чи пізно божеволіють. Усередині них ніби живе звір, що рветься на волю, і зрештою вони бездумно вбивають усіх навколо. У нього самого можуть ставатися подібні напади агресії, тож він не може гарантувати нам безпеку поряд з собою. Та ми в Драккенхаймі, тож безпеки тут годі й шукати. Але мені варто бути уважнішою. Я не можу дозволити команді постраждати. Краще буде прийняти удар на себе. Як ніяк, я несу найменше користі цій команді. З перемовинами вони якось і без мене впораються.

Дорогою до квартири я все ж наважилася спитати Келнозза про те, що вже турбувало мене деякий час. На нашому шляху ми вже зустріли кількох збоченців, що клали на мене око. І кожного разу він вступався за мене. З того, що я спостерігала за своє життя, чоловікам це невластиво. Їм байдуже, бо для них це норма. То чому це не норма для Келнозза? Я припускала, що це могло бути пов'язано з його власним досвідом. За дві тисячі років чимало можна побачити. Але відповідь виявилася куди нуднішою. Він захищає мене допоки я корисна. Та він не зміг відповісти, чим саме. Напевно, ніхто в цьому світі не знає відповіді на це питання. А логіка Келнозза — це щось неосяжне, тож мені навіть не варто намагатися це зрозуміти.