Повелитель Рою

Перші кроки по сірому попелу Шепочучих Пусток були схожі на занурення в холодну, стоячу воду. Світ ніби втратив усі звуки, окрім одного — нескінченного, багатошарового шепоту. Він проникав у свідомість, скребучи по стінках черепа, викликаючи ірраціональну тривогу.

Кріп йшов, зіщулившись і притискаючи долоні до скронь.

— Це нестерпно, — бурмотів він. — Ніби тисяча голок впивається в мозок. Шкала [Ментального Опору] тане на очах. Ще година-дві, і я почну бачити галюцинації.

Дан теж відчував тиск. Але для нього він був іншим. Шепіт не викликав болю. Він викликав... резонанс. Його [Ройовий Зв'язок] вібрував у такт цьому божевільному хору. Він відчував, як його контроль над п'ятьма жуками стає глибшим, чіткішим. Він ніби чув думки кожного з них — не словами, а простими імпульсами: «порядок», «спокій», «очікую наказу».

І він відчував ще дещо. У цьому, здавалося б, мертвому світі було життя. Невидиме, примарне, але життя.

— Не відставай, — тихо скомандував він Кріпу. — І не давай шепоту заволодіти тобою. Сконцентруйся на чомусь одному. На рецепті зілля, на спогаді. На будь-чому.

Вони рухалися вглиб пусток, залишаючи за собою чіткі сліди на попелястій землі. Навколо них простиралася сюрреалістична картина: покручені, засохлі дерева, схожі на кістляві руки, що тягнуться до свинцевого неба; валуни, вкриті сірою пліснявою; і тиша, яку порушував лише їхній власний рух та всепроникний шепіт.

Раптом один із жуків-розвідників, що йшов попереду, різко зупинився. Через [Ройовий Зв'язок] Дан отримав сигнал тривоги. Це не був образ чи звук. Це було чисте, дистильоване відчуття неправильності.

— Стій, — кинув Дан Кріпу, і сам завмер.

Перед ними з сірого туману, що клубочився над землею, почала формуватися постать. Вона не мала чітких обрисів, ніби була виткана з диму та відчаю. У неї не було обличчя, лише дві тьмяні, мерехтливі іскри там, де мали бути очі.

[Привид Туману. Рівень: ??]

[Здоров'я: ??/??]

[Атака: Спеціальна]

[Захист: ??]

Всі характеристики були приховані. Це був не звичайний монстр. Це була сутність.

Привид не кинувся на них. Він повільно поплив у їхньому напрямку, і шепіт у голові миттєво посилився вдесятеро.

[Привид Туману застосовує навичку: Ментальний Штурм!]

[Ваш Ментальний Опір зазнає атаки!]

Кріп скрикнув і впав на коліна, схопившись за голову. Його шкала здоров'я не зменшувалася, але його обличчя спотворилося від болю.

Дан теж відчув удар. Це було схоже на те, ніби в його свідомість намагаються забити розпечений цвях. Але сталося дещо дивне. Його [Ройовий Зв'язок] спалахнув, як щит, приймаючи на себе частину удару. Біль був, але він був терпимим. І він помітив, що шкала [Сили Ройового Зв'язку] стрибнула вгору на цілий відсоток.

«Він харчується свідомістю... — промайнула думка в голові Дана. — Але мій зв'язок з роєм діє як буфер. Більше того, він стає сильнішим від таких атак!»

Привид, схоже, здивувався, що одна з його жертв ще стоїть на ногах. Він випустив новий, ще потужніший ментальний імпульс.

Кріп тихо застогнав, його свідомість почала затьмарюватися. Але Дан стояв. Він стиснув зуби, приймаючи на себе удар. Його рій, п'ять жуків навколо, синхронно заворушився, ніби вони теж відчували тиск.

Він зрозумів. Привид не мав фізичної форми. Його не можна було вдарити мечем чи розчавити. Його єдина зброя — ментальна атака. І єдиний спосіб перемогти його — це витримати.

Але Кріп не витримає.

Потрібен був інший підхід. Якщо привид харчується свідомістю, що буде, якщо запропонувати йому іншу, простішу, але чисельнішу ціль?

Дан зважився на ще один ризикований експеримент.

Він віддав наказ. П'ять його жуків-щитів одночасно розвернулися і, не нападаючи на привида, просто кинулися в різні боки, якомога далі один від одного.

Привид завмер. Його тактика була розрахована на одну-дві цілі, що стоять поруч. А тепер перед ним було шість окремих джерел свідомості (Дан, Кріп і чотири жуки, що відбігали), які розліталися в різні боки. Його примітивний інтелект не міг вирішити, кого атакувати. Він розфокусувався.

Тиск на свідомість Дана і Кріпа миттєво ослаб.

— Кріпе, підводься! — крикнув Дан. — Біжи за мною!

Він побіг углиб пусток, подалі від привида. Кріп, отямившись, поплентався за ним. Привид на мить розгубився, а потім, вибравши найближчу ціль, кинувся за одним із жуків.

Дан відчув, як зв'язок з цим жуком почав слабшати під потужною ментальною атакою, але це дало їм необхідний час. Він пожертвував одним солдатом, щоб врятувати генерала та його безцінного союзника.

Коли вони відбігли на безпечну відстань, Дан дозволив собі зупинитися. Зв'язок з жуком-жертвою обірвався. Він був мертвий, його проста свідомість була поглинута. Але вони були живі.

— Що... що це було? — ледь вимовив Кріп.

— Місцева фауна, — коротко відповів Дан, викликаючи нового, п'ятого жука. — Тепер ми знаємо, як з ними боротися. Не битися. Відволікати і бігти. Наша сила тут не в атаці, а в кількості свідомостей.

Кріп дивився на нього з сумішшю жаху і поваги.

— Ти... ти навіть тут знайшов спосіб адаптуватися.

Дан не відповів. Він дивився на шкалу [Сили Ройового Зв'язку], що зросла до 3%. Він знайшов не просто спосіб вижити. Він знайшов найнебезпечніший і найефективніший тренажерний зал у всьому світі.

Пустки, що вбивали інших, робили його сильнішим. І він збирався взяти від цього місця все.