Повелитель Рою

Вони летіли крізь нічне небо, і вітер свистів у вухах. Дан сидів на спині однієї зі своїх гарпій, а позаду нього Кріп щось збуджено говорив, але слова розчинялися в шумі польоту. Свідомість Дана була розділена. Одна її частина, виснажена і спорожніла, намагалася втримати контроль над тілом, борючись з наслідками використання зілля та «ультимативної» навички. А інша, «свідомість рою», вела свою невелику, побиту ескадрилью — шість гарпій, що залишилися з вісімнадцяти — подалі від місця битви.

Вони не поверталися до руїн. Це місце було скомпрометоване. Вони летіли на схід, до далеких, диких лісів, де не було ні міст, ні доріг.

Через годину польоту вони нарешті приземлилися на галявині біля невеликого, чистого озера. Дан ледь зліз зі спини гарпії, і його ноги підкосилися.

[Статус: Ментальне виснаження. Всі характеристики знижені на 50% на 12 годин.] [Статус: Відкат навички [Інтеграція Рою]. Час до відновлення: 24 години.]

Він був майже безсилий. — Ти... ти це зробив... — видихнув Кріп, підбігаючи до нього. В його очах була суміш захоплення і страху. — Ти вбив Молота! Лідера «Сталевих Грифонів»! Я бачив повідомлення в чаті групи!

Дан мовчки кивнув і вказав на предмети, які одна з гарпій поклала на землю. [Квітка Зародження (Спляча)] і [Молот Титана (Епічний)].

Кріп присвиснув, дивлячись на зброю. Це був велетенський, дворучний молот, що випромінював ауру сили. — Ця штука коштує ціле багатство... Що ти збираєшся з нею робити?

— Нічого, — відповів Дан. — Вона маркована. Будь-хто, хто спробує її продати або використати, буде миттєво вирахуваний «Грифонами». Це не трофей. Це доказ.

Він подивився на бутон квітки. — А ось це... це цікавіше.

Він не став нічого більше пояснювати. Він віддав наказ своїм шістьом гарпіям зайняти позиції на деревах навколо галявини, а сам сів, притулившись до стовбура, і занурився в неспокійний, вимушений відпочинок, намагаючись відновити сили.

Тим часом у таборі «Сталевих Грифонів» панував хаос. Повернення розбитих патрулів, новина про смерть лідера — все це посіяло паніку. Громила намагався взяти командування на себе, його голос гримів над табором, але в ньому не було впевненості Молота. Була лише сліпа лють.

Еліас, Розвідник душ, стояв осторонь. Він дивився на схід, у темряву. — Він зник, — тихо сказав він. — Його аура, аура лотоса... я її більше не відчуваю. Зілля перестало діяти. — То знайди його! — проревів Громила. — Я не можу знайти те, що не залишає сліду, — спокійно відповів Еліас. — Він не гравець. Він привид. Він з'являється, завдає удару і зникає.

— То що нам робити?! — крикнув воїн.

— Те, що зробила б будь-яка імперія, коли вбивають її імператора, — відповів Еліас, і його очі холодно блиснули. — Ми спустимо на цей світ усіх собак.

Він відкрив інтерфейс гільдії. @Всі. Увага. Нашого лідера, Молота, було вбито. Вбивця — гравець на ім'я «Дан», клас «Повелитель Рою». Гільдія «Сталеві Грифони» переходить у режим тотальної війни. Нагорода за голову гравця «Дан» та його спільника «Кріп» збільшується до ДВОХ ТИСЯЧ золотих. Усі союзні гільдії, усі найманці, усі мисливці за головами — ваш контракт активовано. Знайдіть і знищіть. Жодних питань. Жодних полонених. Світ або видасть нам його. Або він згорить разом з ним.

Це повідомлення, розіслане по всіх ігрових каналах, стало іскрою, що підпалила порохову бочку.

Дан прокинувся через дванадцять годин. Ефект виснаження минув. Він відновив свою армію, створивши ще дванадцять гарпій. Його повітряний флот знову був у повному складі.

Кріп показав йому нове оголошення від «Грифонів».

Дан прочитав його без жодних емоцій на обличчі. — Дві тисячі золотих, — тихо сказав він. — Тепер ми — найбажаніша здобич у грі. Ховатися більше немає сенсу. Нас будуть шукати скрізь.

— І що ми будемо робити? — запитав Кріп.

Дан підняв голову і подивився на сонце, що сходило над диким лісом. — Вони хочуть війни? Вони її отримають. Але не ту, на яку очікують. Вони думають, що ми будемо тікати і ховатися. А ми зробимо те, чого вони бояться найбільше.

Він відкрив карту світу. Його палець вказав на фортецю Чорний Камінь. — Вони перетворили місто на свою базу. Зібрали там усі свої сили. Це їхня фортеця. І їхня слабкість. Уся їхня скарбниця, усі ресурси, усе командування — все в одному місці.

— Ти ж не збираєшся штурмувати місто? — з жахом запитав Кріп.

— Ні, — посміхнувся Дан своєю холодною, розважливою посмішкою. — Я збираюся його пограбувати.