Повелитель Рою

Вихід із Застиглого Лісу був зовсім не таким, як вхід. Дан більше не тікав. Він рухався, як генерал, що веде свою армію через ворожу територію.

Його нова стратегія була простою, але ефективною. Шість [Хітинових бігунів] рухалися далеко попереду та на флангах, утворюючи широкий розвідувальний периметр. Вони не вступали в бій. Їхнє завдання — виявляти [Кришталевих павуків] та інші загрози заздалегідь.

Щойно розвідник знаходив ворога, він передавав його точне місцезнаходження. Дан, використовуючи [Ментальний Поділ], аналізував ситуацію своєю «свідомістю рою», не сповільнюючи кроку. Він миттєво оцінював сильні та слабкі сторони ворога, оточення.

Потім він віддавав наказ.

Два [Хитинових захисники], змащені отрутою, яку постійно готував Кріп, висувалися на перехоплення. Їхня тактика була відпрацьована до автоматизму. Один блокував, приймаючи на себе удар, інший заходив з флангу і завдавав отруйного укусу. Якщо ворог був один, цього було достатньо. Якщо їх було кілька, Дан підключав до бою ще двох захисників, використовуючи їх як живий щит, поки отрута робила свою справу.

Кріп, що йшов у центрі цієї рухомої фортеці, почувався в абсолютній безпеці. Він бачив, як на його міні-карті спалахують і згасають червоні цятки ворогів, але рідко коли бачив саму битву. Рій Дана працював як ідеально налагоджений механізм, що зачищав шлях попереду.

— Ти... ти навіть не дивишся на них, — сказав він, коли Дан, не зупиняючись, віддав наказ знищити групу з трьох павуків. — Ти просто йдеш і розмовляєш зі мною, а вони... вони просто вмирають.

— Моя друга свідомість повністю зосереджена на бою, — відповів Дан, збираючи лут, який притягнув один з бігунів. — Це ефективніше.

За час їхнього шляху до краю лісу Дан підняв ще один рівень, досягнувши 7-го. Кріп, отримуючи свою частку досвіду за командну роботу, теж не відставав і взяв 5-й.

Нарешті, вони побачили її — межу. Скляні дерева різко закінчувалися, поступаючись місцем випаленій, кам'янистій землі, що вела до підніжжя величезного, димлячого вулкана.

[Ви покинули локацію: Застиглий Ліс]

[Ви увійшли в локацію: Попелясті Схили]

Повітря тут було гарячим і сухим, пахло сіркою. Дан відкликав свій рій. Тут були потрібні нові тактичні рішення. На щастя, за час шляху він накопичив достатньо біомаси та [Одиниць еволюції].

Він знову занурився в конструктор видів. Йому потрібен був юніт, стійкий до вогню і здатний пересуватися по розпеченому камінню. Він взяв за основу шаблон [Хітинового захисника], але додав до нього властивості, отримані з [Фрагментів панцира краба] — термостійкість. Він пожертвував частиною фізичного захисту заради опору до вогню.

[Створено новий вид: Обсидіановий вартовий]

[Особливості: Опір вогню (50%), Ігнорування гарячої поверхні]

Він перетворив шістьох своїх прислужників на новий вид. Їхні панцири тепер були не просто темними, а чорними, як вулканічне скло, і від них йшла ледь помітна пара.

— Тепер ми готові, — сказав Дан, і вони почали підйом.

Попелясті Схили були небезпечним місцем. З тріщин у землі виривалися струмені гарячої пари, а з неба іноді падали розпечені камені, що викидав вулкан. Але головною загрозою були місцеві жителі.

Першими, кого вони зустріли, були [Попелясті саламандри] — швидкі, агресивні ящірки 12-го рівня, що плювалися вогнем.

Дан виставив трьох своїх [Обсидіанових вартових] вперед. Струмінь вогню вдарив по них.

[-10] (Опір застосовано)

[-12] (Опір застосовано)

Шкода була вдвічі меншою, ніж мала б бути. Його нові солдати витримали. Поки саламандри перезаряджали свою атаку, вартовим знадобилося всього кілька секунд, щоб оточити їх і розірвати на шматки своїми потужними жвалами.

Вони рухалися вперед, повільно, але невпинно. Дан діяв обережно, використовуючи своїх вартових як живий щит, а Кріп підтримував їх, кидаючи [Охолоджуючі бомби], рецепт яких він щойно винайшов.

Нарешті, після кількох годин підйому, вони знайшли вхід. Це була не просто печера. Це була величезна, розпечена розколина в схилі гори, з якої виривалося гаряче повітря і долинав гул, ніби всередині працював велетенський горн.

[Ви виявили: Вулканічні Печери]

Кріп зблід.

— Воно... воно там. Серце елементаля. Я відчуваю його жар.

— Добре, — спокійно сказав Дан, викликаючи всю свою армію з дванадцяти [Обсидіанових вартових]. Він наніс на їхні жвала найкращу отруту, яку міг створити Кріп. — Ти залишаєшся тут, біля входу. Підготуй усе, що може знадобитися.

— А ти? — злякано запитав Кріп.

Дан подивився в розпечену пащу печери. Його дванадцять чорних, схожих на демонів, вартових мовчки вишикувалися за його спиною.

— А я, — відповів він, і його голос був твердим, як обсидіан, — йду на полювання.