Повелитель Рою

Новина про загибель двох розвідників прокотилася по гільдійному чату «Сталевих Грифонів» як ударна хвиля. Спочатку було нерозуміння, потім — лють. Гравці їхнього рівня не гинули просто так, тим більше від рук невідомого ворога в мертвій локації.

Молот стояв на місці засідки, і його обличчя, зазвичай сповнене самовпевненості, було похмурим, як грозова хмара. Він ігнорував потік повідомлень у чаті. Його аналітичний розум, що дозволив йому стати лідером однієї з найсильніших гільдій, працював на повну.

— Жодних слідів магії, — сказав Еліас, Розвідник душ, що стояв поруч. Його очі були заплющені, він сканував місцевість своїми незвичайними здібностями. — Жодного сплеску вогню чи льоду. Лише слабке, ледь помітне відлуння отрути... але не тієї, що завдає шкоди. Нейротоксин. І ще... щось дивне. Ментальний слід. Не людський. Множинний, але слабкий.

— Комахи, — прогримів Молот. — Це знову був той самий хлопець. «Тарганячий Король».

Громила, його вірний лейтенант, сплюнув на попіл. — Як він це зробив? Двоє наших найкращих лучників! Вони б помітили будь-кого за кілометр.

— Вони шукали гравця. А натрапили на зграю, — відповів Молот. Він уже уявляв собі картину. Невидимі, швидкі істоти. Паралізуюча атака. Смерть за кілька секунд, без жодного шансу на відповідь. Це була тактика ідеального вбивці. Тактика, що викликала мимовільну повагу.

— Він насміхається з нас, — сказав Громила. — Сидить у своєму проклятому лісі і виманює наших людей по одному.

— Ні, — заперечив Молот, і в його очах спалахнув небезпечний вогник. — Він не насміхається. Він нас вивчає. Це був тест. Він перевіряв свої сили. І він показав нам свою головну слабкість.

Еліас і Громила здивовано подивилися на нього.

— Слабкість? Він щойно вбив двох наших! — Саме так. Він убив двох. Тому що міг впоратися лише з двома. Його тактика розрахована на невеликі, ізольовані цілі. Він не може протистояти основній групі. Він павук, що сидить у павутині. І щоб зловити павука, — Молот посміхнувся холодною, зловісною посмішкою, — треба просто розірвати його павутину.

Він відкрив карту і гільдійний чат.

Молот: @Всі. Увага. Зміна стратегії. Припинити розвідку малими групами. Повертаємося до табору. Еліас, ти залишаєшся зі мною. Громило, візьми трьох бійців і починай патрулювати межу Застиглого Лісу. Не заходьте всередину. Ваше завдання — спостереження.

Громило: Спостереження? За чим?

Молот: За будь-чим. За будь-яким рухом. Якщо побачите хоч одну комаху, що перетне межу, — негайно доповідайте. Але не атакуйте. Повторюю: не атакуйте. Ми не будемо більше грати за його правилами.

Дан спостерігав за переміщеннями «Грифонів» своїм примарним зором. Він бачив, як основна група відступила. Бачив, як загін Громили почав повільно, методично патрулювати кордон між пустками та лісом.

— Вони відступили! — радісно вигукнув Кріп, який теж стежив за ситуацією через інтерфейс групи. — Твій план спрацював! Вони злякалися!

— Вони не злякалися, — тихо відповів Дан, не відриваючи свого ментального погляду від ворогів. — Вони адаптувалися.

Він бачив картину в цілому. «Грифони» взяли його в облогу. Вони перекрили йому єдиний відомий вихід з лісу. Вони не збиралися штурмувати його фортецю. Вони збиралися чекати, поки він помре з голоду.

Ресурси Застиглого Лісу були обмежені. Рано чи пізно, йому знадобляться інгредієнти, яких тут не було. Йому доведеться вийти. І вони будуть чекати.

— Він розумний, цей Молот, — промовив Дан сам до себе. — Він зрозумів, що я не можу битися з усіма одразу. І він перетворив мою фортецю на мою в'язницю.

— То що тепер? — запитав Кріп, і його радість згасла.

Дан мовчав, його свідомість аналізувала нову ситуацію. Його ворог змінив тактику. Отже, і йому потрібно було її змінити.

Він подивився на свій рівень. 9-й. Він був сильним для свого рівня, але все ще слабким проти гравців 40-х. Йому потрібен був новий стрибок у силі. Нова еволюція. А для цього потрібні були нові, унікальні ресурси.

Він згадав про [Скам'янілий павучий шовк]. Цей матеріал був не лише для броні. Кріп казав, що з нього можна сплести щось інше. Щось, що дозволить пересуватися там, де не можуть інші.

— Кріпе, — сказав Дан, і його голос був сповнений нової рішучості. — Скільки шовку тобі потрібно, щоб сплести... крила?

Кріп подивився на нього так, ніби той остаточно збожеволів. — Крила? З шовку? Це неможливо! Потрібна магічна основа, каркас...

— У нас є каркас, — Дан подивився на свою руку, а потім на одного зі своїх химер-мисливців. — У нас є хітин. Якщо ти зможеш створити легку, але міцну шовкову мембрану, я зможу інтегрувати її у новий вид моїх прислужників.

Очі Кріпа загорілися від зухвалості ідеї. — Літаючий рій... Дане, це... це змінить усе.

— Саме так, — кивнув Дан. — Вони чекають, що я вийду через головний вхід. Але ми вийдемо через дах.

Нова мета була поставлена. І це знову були перегони. Хто встигне першим: Дан створити свою літаючу армію, чи «Грифони» втратити терпець і почати повномасштабний штурм його кришталевої в'язниці.