Повелитель Рою

Дан передав [Тіньовий Лотос] Кріпу. В руках алхіміка легендарний інгредієнт, здавалося, ожив. Темно-фіолетове світло, що йшло від нього, стало яскравішим, і ледь чутний, схожий на зітхання, шепіт почав наповнювати печеру.

Кріп більше не був тим зляканим хлопчиною, якого Дан зустрів на болотах. Його рухи були впевненими, точними, сповненими поваги до своєї справи. Він не просто готувався до крафту. Він готувався до священнодійства. Він розчистив центр печери, протер кожен інструмент і розставив їх навколо свого алхімічного столу, ніби готував вівтар.

— Це буде небезпечно, — сказав він, не відриваючи погляду від лотоса. — Енергія легендарного інгредієнта нестабільна. Коли я додам [Квінтесенцію Вогню], вона спробує вирватися. Реакція може просто вибухнути.

— Що я маю робити? — запитав Дан, і його армія з вісімнадцяти вартових утворила щільне кільце навколо печери, блокуючи вхід.

— Будь готовий. До всього, — відповів Кріп.

Ритуал розпочався. Кріп обережно помістив [Тіньовий Лотос] у велику кришталеву реторту. Потім він взяв у руки маленьку пляшечку, в якій, наче сонце, сяяла крапля [Квінтесенції Вогню].

— Зараз, — прошепотів він і додав каталізатор.

У ту ж мить, коли вогонь зустрівся з тінню, сталося щось неймовірне. Лотос не розчинився. Він вибухнув усередині реторти, перетворившись на вихор чистої темряви та фіолетових іскор. Шепіт у печері посилився в тисячу разів, і тепер це були не просто звуки, а чіткі, сповнені болю голоси, що кричали про втрату і зраду.

Кришталева реторта почала вібрувати і тріскатися. — Я не можу її втримати! — крикнув Кріп, намагаючись стабілізувати реакцію за допомогою своїх навичок, але його обличчя зблідло. — Енергія занадто хаотична!

Це був момент Дана.

Він підскочив до алхімічного столу і, не торкаючись скла, поклав долоні по обидва боки від реторти. Він активував [Ментальний Поділ] і спрямував усю міць своєї «свідомості рою» на хаос усередині.

Він не намагався його придушити. Він почав його впорядковувати.

Його [Ройовий Зв'язок] перетворився на невидиму ментальну сітку. Він ловив шалені потоки тіньової енергії, заспокоював їх, сплітав їх разом, змушуючи хаос підкорятися його волі. Шепіт у його голові намагався прорватися, але тепер він був господарем. Він не слухав його. Він наказував йому.

Кріп, що стояв поруч, з роззявленим ротом спостерігав, як тріщини на реторті перестали рости. Вихор усередині, підкоряючись невидимій силі, почав сповільнюватися, концентруючись в єдину точку.

Через хвилину, що здалася вічністю, все стихло. Шепіт зник. У центрі реторти, в абсолютно прозорій рідині, плавала одна-єдина крапля ідеальної темряви, в якій, наче зірки, мерехтіли фіолетові іскри.

Крафт був завершений.

[Вітаємо! Ви успішно створили [Зілля Примарного Зору] (Легендарний)!] [Ваша навичка «Алхімія» отримала величезну кількість досвіду!] [Отримано унікальне звання: Творець Легенд!]

Кріп, хитаючись, сперся на стіл. Він був повністю виснажений, але його очі горіли тріумфом. — Ми... ми це зробили...

Він обережно перелив зілля в кришталеву пляшечку і простягнув її Дану. — Ти... ти повинен, — видихнув він. — Ти заслужив. Без тебе все б вибухнуло.

Дан взяв пляшечку. Рідина всередині, здавалося, була живою. Він знав, що це їхній ключ до переваги. Їхня відповідь на міць «Сталевих Грифонів». Не вагаючись, він випив зілля до дна.

Світ змінився.

Це було не схоже на зір його жуків. Це було щось незрівнянно більше. Він бачив не просто предмети, а їхню суть. Він бачив потоки енергії, що текли крізь каміння печери. Він подивився на Кріпа і побачив не просто втомленого гравця, а яскраве, тепле сяйво його життєвої сили та ауру його алхімічних навичок.

Він подивився на своїх вартових, що стояли біля входу, і побачив не просто комах, а складну мережу свого [Ройового Зв'язку], що поєднувала їх усіх в єдиний організм. Світ перетворився з чорно-білого креслення на повнокольорову, живу картину.

Він заплющив очі і спробував розширити своє нове сприйняття. За межі печери. Крізь товщу каміння. Крізь скляні дерева. Він бачив мерехтливі аури [Кришталевих павуків], що ховалися на гілках, бачив потоки енергії в обсидіановій стежці.

А потім він направив свій новий зір далі. Геть із Застиглого Лісу. Туди, в Шепочучі Пустки, звідки вони прийшли.

Спочатку він не бачив нічого, крім сірої, порожньої енергетичної рівнини. Але потім, на самій межі свого сприйняття, він помітив їх.

Скупчення яскравих, агресивних, червоних аур. Їх було багато. Вони рухалися організовано, прочісуючи місцевість за чітким патрульним маршрутом.

Дан сфокусував свій примарний зір, вкладаючи в нього всю свою концентрацію, намагаючись розгледіти деталі. На мить, на одну коротку, сліпучу мить, образ став чітким.

Він побачив сталевий чобіт, що залишав слід на сірому попелі. Слід, позначений трьома вигнутими кігтями.

— Вони не припинили шукати, — тихо сказав Дан, розплющуючи очі, в яких тепер горіло холодне фіолетове світло. — Вони просто стали обережнішими.

Зілля, що мало стати їхньою зброєю для нападу, несподівано перетворилося на ідеальну систему раннього попередження. І вона щойно повідомила, що ворог набагато ближче, ніж вони думали.