Повелитель Рою

Минув тиждень за ігровим часом. Тиждень, що для Дана та Кріпа перетворився на нескінченний, сірий день, сповнений рутини, небезпеки та повільного, але невпинного прогресу. Шепочучі Пустки стали їхнім домом, в'язницею і тренувальним майданчиком одночасно.

Їхній розпорядок був простим. Зранку, поки туман був найгустішим, Кріп залишався в печері, яка стала їхньою надійною базою. Він розпалював невелике вогнище, використовуючи дивні, схожі на торф, нарости, що давали багато тепла і майже не диміли. Він сортував інгредієнти, які Дан приносив з вилазок, експериментував, намагаючись підняти свій рівень алхімії, і варив [Малі зілля здоров'я], які тепер були для них безцінними.

Дан тим часом виходив на «полювання». Його метою були не монстри, а сам шепіт. Він вів свій загін, що тепер складався з п'яти [Хітинових захисників], у найглибші, найактивніші зони туману. Він провокував [Привидів], приймав на себе їхні ментальні атаки, жертвував своїми створіннями, відволікаючи їх, а потім відступав, щоб відновити рій і повторити все знову.

Це була виснажлива, небезпечна робота. Але вона давала плоди.

Його рівень повільно, але впевнено зростав. Він досяг 4-го, потім 5-го рівня, вкладаючи всі очки характеристик в Інтелект. Його [Ліміт Контролю] зріс до шести. Але головне — зростала його [Сила Ройового Зв'язку]. Вона перетнула позначку в 10%, потім 15%. Шепіт у його голові більше не був просто хаотичним шумом. Іноді, на піку концентрації, він починав розрізняти в ньому окремі «нитки» — уривки емоцій, спалахи образів, відлуння чужих думок.

Його контроль над роєм став майже абсолютним. Він міг керувати шістьма жуками одночасно, виконуючи складні маневри, з такою легкістю, ніби керував власними пальцями.

Кріп теж не сидів без діла. Вивчаючи дивну флору пусток, він зробив відкриття. Місцевий сірий мох, якщо його правильно обробити, виділяв есенцію, що заспокоювала нервову систему. Після десятків невдалих спроб йому вдалося створити нове зілля.

[Зілля ментальної стійкості (Мале). Ефект: Збільшує [Ментальний Опір] на 20 пунктів протягом 10 хвилин.]

Це був прорив. Тепер Кріп міг виходити з печери разом з Даном, допомагаючи йому збирати зразки і не ризикуючи збожеволіти за кілька хвилин. Їхній альянс ставав все міцнішим.

Під час чергового полювання Дан накопичив достатньо [Одиниць еволюції], щоб знову покращити свій рій. Система запропонувала йому вибір: продовжити вдосконалювати лінію «Захисників» або використати накопичені ресурси для створення абсолютно нового виду прислужника.

Дан, не вагаючись, вибрав друге. Йому потрібна була не тільки оборона. Йому потрібна була спеціалізація.

Перед ним відкрився новий, складний інтерфейс — конструктор видів. Він провів майже годину, комбінуючи базові шаблони та властивості. Його метою був ідеальний розвідник для цього середовища. Він пожертвував бронею і здоров'ям заради швидкості, а головне — додав нову, унікальну властивість, що базувалася на його зростаючому ментальному зв'язку.

Нарешті, він підтвердив свій вибір. Він відкликав одного зі своїх Захисників і викликав нове створіння.

Воно було меншим за своїх побратимів, його тіло було більш витягнутим і аеродинамічним. Панцир був не товстим, а гладким, темно-сірим, що ідеально зливався з попелястою землею.

[Хітиновий розвідник (Псі-камуфляж). Рівень 1]

[Особливість: Псі-камуфляж (Пасивний). Слабкі ментальні істоти (як-от Привиди Туману) з високою ймовірністю не помітять цього прислужника, сприймаючи його за частину оточення.]

Він створив привида серед привидів.

Наступного дня, під час чергової вилазки, сталося щось нове. Дан тренувався, витримуючи ментальний штурм особливо сильного привида, коли його [Сила Ройового Зв'язку] перетнула позначку в 20%.

У ту ж мить хаотичний шепіт у його голові раптом сфокусувався. На одну коротку, але абсолютно чітку мить, тисячі голосів злилися в один. І цей голос промовив єдине слово, що пролунало в самій душі Дана.

«...Мнемозіна...»

Дан здригнувся, ніби від удару струмом. Він знав це слово. Це була назва проекту доктора Соколова.

Одночасно з цим його новий розвідник, що знаходився за кілометр від нього, передав через зв'язок дивний сигнал. Це не був образ чи звук. Це було відчуття. Відчуття слабкого, але стабільного, ритмічного імпульсу. Не природного. Штучного. Він ішов з північного сходу, з глибини пусток.

Дан різко перервав тренування і повернувся до печери. Його обличчя було таким напруженим, якого Кріп ще ніколи не бачив.

— Ми вирушаємо, — сказав він, не даючи алхіміку навіть поставити запитання. — Негайно.

— Куди? Що сталося?

Дан подивився в напрямку, звідки йшов сигнал. Його погляд був спрямований у невидиму далечінь.

— Я знайшов слід, — тихо промовив він. — Слід того, хто був тут до нас. Його табір... або те, що від нього залишилося. Можливо, там ми знайдемо відповіді.

Кріп, уже звиклий довіряти інтуїції свого дивного партнера, мовчки почав збирати їхні нехитрі пожитки.

Вони залишили свою тимчасову базу і рушили в невідомість, у серце Шепочучих Пусток. Дан більше не шукав випадкових привидів. Тепер у нього була конкретна мета. Він йшов на поклик сигналу, який міг виявитися як порятунком, так і смертельною пасткою, залишеною доктором Соколовим.