Повелитель Рою

— Ти... ти зробив це, — прошепотів Кріп, дивлячись на Дана широко розкритими очима. Його початковий шок змінився сумішшю благоговіння і чистого, незамутненого страху. — Ти вкрав його. Ти вкрав Легенду.

Дан мовчав, намагаючись відновити контроль над диханням. Його тіло все ще тремтіло від ментального виснаження. Він відчував себе так, ніби пробіг марафон, не рухаючись з місця.

— Що... що тепер? — запитав Кріп, і його голос знову затремтів. — Вони будуть шукати. «Грифони» перевернуть кожен камінь на цьому сервері. Вони оголосять нагороду! Вони...

— Заспокойся, — різко обірвав його Дан. Його голос був тихим, але в ньому була сталь. Він змусив себе думати, аналізувати, відкинувши ейфорію тріумфу. — Паніка — це розкіш, яку ми не можемо собі дозволити.

Він підвівся і підійшов до вікна, визираючи на гамірну вулицю Притулку. Кожен гравець, що проходив повз, тепер здавався потенційним ворогом.

— У нас є три варіанти, — почав він, розмірковуючи вголос. — Перший: продати лотос. Швидко і тихо, на чорному ринку. Отримаємо величезні гроші.

— І нас знайдуть через годину! — вигукнув Кріп. — Торговці чорного ринку — перші, до кого звернуться «Грифони». Це самогубство.

— Другий: віддати його ворогам «Грифонів». Тим же «Нічним Клинкам». Вони будуть вдячні, можливо, візьмуть нас під свій захист.

— Або просто вб'ють нас, щоб забрати лотос і не мати свідків, — похмуро додав алхімік. — Велика політика — це не для таких, як ми.

— Залишається третій варіант, — Дан обернувся, і його погляд був важким. — Використати його самим.

Кріп нервово засміявся.

— Щоб створити [Зілля примарного зору] з легендарного інгредієнта, потрібен рівень алхімії «Майстер». Я — «Підмайстер». Мені до цього рівня — як до місяця пішки. Потрібні тисячі експериментів, сотні рідкісних інгредієнтів. І навіть тоді шанс на успіх буде менше десяти відсотків. При невдачі лотос буде знищено.

— Отже, у нас немає вибору, — підсумував Дан. — Ми не можемо його продати. Ми не можемо його віддати. І ми не можемо його використати. Лотос у нашому інвентарі — це не скарб. Це смертний вирок з відстрочкою.

У кімнаті запанувала тиша, яку порушував лише гул таверни знизу.

— Є четвертий варіант, — раптом сказав Дан, і його голос став ще тихішим. — Ми не будемо нічого з ним робити. Ми його сховаємо. І зникнемо.

— Зникнемо? Куди?

— Туди, де нас не будуть шукати. Нам потрібен час. Час, щоб ти підняв свій рівень алхімії. Час, щоб я став сильнішим. Настільки сильнішим, щоб, коли «Грифони» нас знайдуть, це вже не мало значення. Ми перетворимо цей смертний вирок на нашу зброю.

План був відчайдушним. Але він був єдиним.

Перш ніж вони встигли обговорити деталі, Дан відчув, як здригнувся його [Ройовий Зв'язок]. Його жуки, що залишилися патрулювати біля таверни, передали сигнал тривоги. Не небезпеку, а щось інше. Увагу.

Він підійшов до дверей і обережно прочинив їх. Унизу, у загальному залі, стало значно тихіше. У центрі стояли троє гравців. Двоє були одягнені в однакові плащі з символом гільдії «Нічні Клинки». Але третій...

Третій був одягнений у просту, але дорогу мантію, а в руці тримав посох з темного дерева. Його обличчя було спокійним, але очі уважно сканували кожного присутнього. І його погляд зупинився на сходах, що вели до кімнати Дана.

[Еліас, Розвідник душ. Рівень: ??]

Дан миттєво зачинив двері.

— Нас вирахували.

— Як?! — злякано прошепотів Кріп.

— Розвідник душ, — відповів Дан, згадуючи статті, які читав перед входом у гру. — Рідкісний клас. Вони можуть відчувати залишковий слід від використання предметів високої рідкості. Коли я дістав лотос, на мені залишилася «аура». Схоже, «Грифони» найняли спеціаліста.

Вони були в пастці.

Дан оглянув кімнату. Вікно. Воно виходило у вузький, брудний провулок на задньому дворі.

— Викликай своїх жуків, — скомандував Кріп, хапаючи свою сумку. — Вони затримають їх!

— Ні, — відрізав Дан. Його мозок працював на межі. — Якщо я викличу їх тут, у місті, це буде прямим доказом. Нас заблокує міська варта. Нам потрібен інший вихід.

Він підбіг до вікна і подивився вниз. Другий поверх. Високо, але не смертельно.

Він подивився на Кріпа, потім на свій інвентар. Його рука застигла над іконкою, яку він отримав після перемоги над крабом. [Фрагмент панцира краба (5)].

У його голові з блискавичною швидкістю народилася нова, божевільна ідея. Вона базувалася на припущенні, яке він ще не перевіряв. На припущенні про те, що його клас — це не просто «призов». Це «створення».

— Кріпе, стань за мною! — скомандував він.

Він викинув з інвентарю перед собою всі п'ять фрагментів панцира. Потім активував свою єдину навичку, але змінив її подумки. Він не просто викликав. Він вклав у команду образ. Образ того, що він хотів створити.

[Призов: Хітиновий новобранець (модифікація)]

[Виявлено сторонні матеріали: Фрагмент панцира краба (5)]

[Чи бажаєте ви інтегрувати їх у призов? Увага: результат може бути нестабільним!]

— Так! — подумки крикнув він.

Земля в кімнаті здригнулася. Дерев'яні мостини затріщали. З повітря, вбираючи в себе фрагменти панцира, почала формуватися не комаха, а щось інше. Жива, хітинова маса, що розросталася на очах.

Двері кімнати злетіли з петель від удару важкого чобота. На порозі стояв Еліас і двоє «Клинків» з оголеною зброєю.

Але вони дивилися не на Дана. Вони дивилися на те, що виросло за його спиною.

Воно не було схоже на жука. Це була величезна, схожа на кокон, хітинова подушка безпеки, що повністю заблокувала вікно.

Дан, не гаючи ні секунди, схопив Кріпа і з розгону стрибнув назад, прямо у своє творіння. Вони провалилися в м'яку, пружну масу, яка миттєво поглинула їх.

«Клинки» кинулися вперед, але було запізно. Кокон, виконавши своє єдине призначення, відвалився від віконної рами і разом зі своїми пасажирами полетів униз, у темний провулок.