Пальто для крокодила
Час давно перевалив за північ, і дуже хотілося спати. Віктор усе ще вдивлявся в монітор комп’ютера, час від часу протираючи очі. Нарешті він виправив усі помилки в кресленні й зберіг файл. Справу зроблено — тепер можна і в ліжко!
«Привіт» — висвітилося спливаюче віконце месенджера.
Номер не визначився, отже з ним намагається познайомитися незнайомець. Або незнайомка.
Віктор здивовано знизав плечима і набрав у відповідь: «Привіт».
«Як тебе звати?» — знову заблимало віконце.
«Віктор», — написав він.
«А мене Олена».
Вже другий місяць Віктор листувався з Оленою і все більше закохувався в неї. Виявилося, що вони думають однаково, їм подобаються ті самі речі — прогулянки на природі, танці, класична музика, вони читають однакові книги. Віктор міг легко завершити її фразу і навпаки. Вони розуміли одне одного з півслова, ніби зналися з дитинства. Це здавалося неймовірним!
Щоправда, у їхньому спілкуванні була одна загадка: Віктор жодного разу не бачив обличчя Олени. На всі прохання надіслати фото вона ухилялася. У соцмережах її теж не було. Що це означає?
Щоб нарешті побачити дівчину, Віктор запросив її в кіно.
— Добре, — погодилася вона. — Але квиток я куплю собі сама.
З букетом троянд Віктор стояв біля кінотеатру, вдивляючись у кожну дівчину. Марно. Він навіть не знав, як вона виглядає.
Нарешті він написав:
— Олено, ти де?
— Я вже в залі.
— Який ряд? Місце?
— Не скажу. Згодом дізнаєшся.
Світло погасло, і шанси знайти її зникли остаточно. Довелося дивитися фільм майже наодинці… майже. Поруч сидів п’яний чоловік і постійно намагався заснути на його плечі.
— Кохана, не сварись… завтра кину пити… — бурмотів той.
Після фільму Віктор вийшов чекати. Але отримав повідомлення:
— Фільм сподобався. Я поїхала додому.
Наступного дня він запросив її на море.
— Я трохи запізнюся. Погодуй чайок без мене.
Чайки виявилися нахабними. Вони буквально нападали на нього, вириваючи хліб із рук. Одна ледь не вкрала телефон! Віктор бігав, відбиваючись від них, викликаючи сміх перехожих.
— Бачила, як ти годував чайок. Ти боровся як лев! — написала Олена. — Я пишаюся тобою.
Увечері Віктор не витримав:
— Чому ти мене уникаєш?
— Ти ще не здогадався?
— Ні.
— Я дуже некрасива. Ніс великий, очі косі, все обличчя в прищах. Мене подруги крокодилом називають…
Віктор відповів:
— Мені важлива твоя душа. Я люблю тебе такою, яка ти є.
Через кілька хвилин:
— Купи квиток у театр. Там і зустрінемось.
У театрі Віктор отримав нове повідомлення:
— Під сидінням номерок із гардеробу. Після вистави візьми моє пальто і чекай.
Він віддирав номерок, стоячи рачки, коли хлопчик закричав:
— Тут шпигун!
На Віктора спрямували прожектори. Так почалася вистава…
У гардеробі він чекав довго.
Нарешті з’явився чоловік:
— Віктор?
— Так…
— Я батько Олени.
Потім з’явилася жінка:
— Я мама Олени.
Потім — дівчинка:
— Привіт!
— Це молодша сестра, — пояснили йому.
І тільки після цього…
Вона з’явилася.
Неймовірно красива.
— Привіт, Вікторе. Я твоя Олена.
У нього в голові зламалася вся логіка світу.
На вулиці їх уже чекав чорний лімузин.
У машині Олена написала:
— Вибач. Хтось любить мене за красу, хтось за гроші. А я хочу, щоб любили мене. І саме ти.
Віктор зрозумів: це був тест.
Не все, звісно. Але частково.
— А мені Віктор подобається більше твого байкера, — сказав батько. — Того, що з тобою в канаву впав…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!