Збірка гумористичних оповідань

На кухні ресторану було спекотно й задушливо. Усюди шкварчали й сичали сковорідки з м'ясними та рибними делікатесами, булькав у великій каструлі борщ, а у величезному казані варився плов. Пара від гарячих страв заповнила все приміщення, адже витяжна вентиляція була не розрахована на таке навантаження.

Сам ресторан мав назву «Хвилястий папужка». Він користувався великою популярністю, хоча готували там зовсім не хвилястих папужок... Точніше, не лише папужок... Та ні, радше навпаки — саме папужок там і не готували, попри назву. Відвідувачів приваблювала чудова кухня та цілком демократичні ціни.

Василь Горленко працював у ресторані кухарем і був у керівництва на доброму рахунку. Готував швидко, смачно, любив імпровізувати й вигадувати нові страви. Робота приносила йому справжнє задоволення.

Особливо останній місяць.

Адже саме тоді до ресторану почала приходити вона.

Чотири тижні тому до закладу завітала одна відвідувачка — молода й надзвичайно гарна дівчина. А у Василя була одна звичка: іноді він на хвилинку виходив із кухні й зазирав до зали. Чомусь йому дуже подобалося дивитися на людей, для яких він готував.

І саме ця дівчина одразу запала йому в душу.

Вона приходила до ресторану досить часто й завжди вечеряла сама. На цій підставі Василь зробив висновок, що вона вільна.

Відтоді він дедалі частіше відлучався з кухні, щоб нишком поспостерігати за нею.

Звісно, цього робити не дозволялося, і він навіть отримав за це догану.

Та нічого не міг із собою вдіяти.

І ось одного п'ятничного вечора Василь знову побачив у залі її й нарешті наважився...

— Слухай, Ігоре, — звернувся він до офіціанта, який зайшов по замовлення. — Там, за третім столиком, сидить одна відвідувачка. Не міг би ти передати їй від мене записку?

— Та це... не дозволяється, — насупився той.

Василь непомітно засунув йому до нагрудної кишені хрустку купюру.

— А тепер дозволяється, — охоче погодився Ігор. — Давай записку, Дон Жуане!

Василь відірвав клаптик паперу й написав:

"Добрий вечір, прекрасна леді. Чи можна з вами познайомитися?"

Офіціант забрав записку й попрямував до зали.

А Василь почав із нетерпінням чекати відповіді.

Звісно, він не просто чекав, а ще й працював. Але всі його думки крутилися навколо чарівної незнайомки.

Незабаром Ігор повернувся.

— Тримай, Ромео. Твоя Джульєтта прислала відповідь, — сказав він. — Я так розумію, у вас уже кохання до труни?

Василь пропустив глузування повз вуха.

Він розгорнув записку, що приємно пахла парфумами, й прочитав:

"Мене звати Надія. А хто ви, таємничий незнайомцю?"

Хлопець узяв тонкий маркер і написав:

"Мене звати Василь. Я кухар у цьому ресторані. Я зачарований вашою красою."

Ігор уважно стежив через його плече.

Підняв ліву брову.

— Васю, при всій моїй повазі до тебе, якось неправильно заводити роман у такий спосіб.

— Не твого розуму справа! — невдоволено відповів Василь, засунувши колезі до кишені ще одну купюру. — Це моє особисте життя. Просто віднеси записку.

Щойно офіціант вийшов, хлопець знову взявся до роботи.

Та перед очима весь час стояло її миле обличчя.

Відповідь не забарилася.

За п'ять хвилин Ігор уже простягнув нову записку.

Тремтячими руками Василь її розгорнув.

"Мені дуже приємно це чути", — стримано написала вона.

Василь швидко відповів:

"Якщо вас не бентежить, що я лише простий кухар, давайте зустрінемося. Сьогодні після восьмої я вільний."

Нижче він дописав адресу й номер телефону.

Ігор, отримавши чергову купюру, лише осудливо похитав головою, але все ж вирушив виконувати доручення.

Проводжаючи його поглядом, Василь визирнув до зали.

І завмер.

Дівчини за столиком уже не було.

Мабуть, простий кухар її не зацікавив.

Отже, востаннє він заплатив Ігореві даремно.

Його записка вже ніколи не дійде до адресатки.

Сумно зітхнувши, Василь похмуро повернувся на кухню.

Двері прочинилися.

Увійшов Ігор.

— Тримай відповідь від своєї ненаглядної з третього столика, — сказав він. — Схоже, у вас намічається гаряча нічка.

У записці було написано:

"Сьогодні я прийду до тебе, мій принце, і всю ніч цілуватиму тебе в моїх палких обіймах."

Василь остовпів.

Як вона могла написати це, якщо вже хвилин двадцять як пішла з ресторану?

Він швидко визирнув до зали.

І тут його пронизала жахлива здогадка.

Він фатально помилився.

Та сама дівчина сиділа не за третім, а за **четвертим** столиком.

А за третім сиділа сімдесятирічна бабуся — зморшкувата, мов чорнослив.

Помітивши Василя, вона одразу послала йому повітряний поцілунок...

Невже весь цей час він надсилав любовні записки саме їй?..

— А я, між іншим, віддаю перевагу жінкам значно молодшим, — сказав Ігор. — Втім, про смаки не сперечаються. Та вам любов і згода.