Збірка гумористичних оповідань

Слідчий з особливо важливих справ капітан Юрій Васнецов не спав уже майже тиждень. Йому все не давала спокою одна вкрай дивна справа. Якийсь невідомий щоночі зламував найбільший банк міста, вимикав сигналізацію, проникав до сховища, але жодних грошей при цьому не брав. Уранці він у зворотній послідовності залишав банк, увімкнувши охоронну сигналізацію та зачинивши за собою всі двері. Причому замки й коди банківські охоронці змінювали щодня. Як він це робить? І головне — навіщо? Ніхто так і не міг зрозуміти. Хлопець щоразу проникав усередину з натягнутою на голову панчохою. Встановити його особу досі не вдалося. Відбитків його пальців у базі не виявили.

Цього разу Васнецов вирішив сам провести ніч у банківському сховищі. Зарившись глибше в купу золотих монет, він чекав близько години, а потім заснув солодким сном. Вочевидь, давалися взнаки наслідки тижневого безсоння.

Прокинувся він лише під ранок. Поруч із ним, спина до спини, міцно спав таємничий грабіжник у панчосі. Юрій схопився за кобуру, але вона виявилася порожньою. Куди подівся його пістолет? Посвідчення слідчого теж зникло. Васнецов безпорадно розвів руками. Пістолет загубив, посвідчення загубив, проникнення до сховища проспав. Нічого не скажеш — гарний детектив.

Капітан поторсав сплячого й стягнув із нього панчоху. Молодий хлопець із добряче заспаним обличчям підвівся, позіхнув і солодко потягнувся.

— Доброго ранку, капітане Васнецов, — промовив він.

Слідчому стало зрозуміло, куди поділося його посвідчення. Його явно взяв цей хлопець.

— Доброго ранку, — відповів детектив. — Ну... ви мене, схоже, знаєте. А я от теж хотів би дізнатися ваше ім'я.

— Григорій Варенников, — представився хлопець, простягаючи руку для потиску. — Приємно познайомитися.

— А мені-то як приємно, Григорію, — потиснувши руку, відповів капітан. — Давно хотів вас побачити.

— Сумніваюся, що давно. Думаю, не більше тижня.

— І тим не менш, я мушу вас заарештувати, громадянине Варенников.

— Дозвольте дізнатися, за що? — поцікавився хлопець.

— За злам зі спробою пограбування.

— Але ж я нічого не взяв! — заперечив Григорій. — Я вже тиждень сюди ходжу й не взяв із цього банку ані копійки! Та й зламу як такого не було. Сигналізація вимикається на платі звичайною перемичкою опору, а електронні дверні замки спрацьовують під впливом різноспрямованого магнітного поля.

— Тоді навіщо ви взагалі сюди ходите?

— Невже не здогадуєтеся? Гаразд, розповім. Річ у тім, що моя дружина нещодавно народила двійню, і вони вночі кричать по черзі. Спати просто неможливо. А я працюю слюсарем контрольно-вимірювальних приладів в авіації. Мені просто необхідно висипатися. Від цього залежить безпека польотів. От і ходжу ночами до цього банку поспати. Тут тихо, ніхто не заважає. Охоронці до сховища навіть не заглядають. Я просто щасливий мати кілька годин абсолютного спокою.

Юрій замислився. І справді, хлопець нічого зі сховища не брав. Це підтвердив і сам директор банку. Але закон є закон.

— Ось що, Григорію. Моє діло — тебе заарештувати. А що там вирішить суд — то вже не мої проблеми.

— Ось що, капітане Васнецов. Можете мене заарештувати. Але пояснювати, куди ви поділи табельну зброю та посвідчення слідчого, вам теж доведеться в суді. А ще ви розповісте, як проспали всю ніч дупа до дупи зі злочинцем. Це зафіксовано камерою спостереження у сховищі. Вам такий варіант підійде?..

Капітан поліції Юрій Васнецов голосно позіхнув і відчинив вхідні двері. На порозі стояв Григорій Варенников із сумкою.

— Я пива взяв із чудовою воблою, — сказав хлопець. — Можемо разом футбол подивитися перед сном.

— Добре, — погодився капітан. — Розкладачку на балконі я тобі вже постелив.

— А я не надто потурбую? — з деякою провиною в голосі запитав Григорій.

— Нічого-нічого. Коли в мене з'являться діти, я ходитиму спати до тебе. Твої-то діти на той час уже підростуть...