Збірка гумористичних оповідань

Той робочий день видався надзвичайно важким. Клієнти були незадоволені масовим браком дуже дешевих китайських телефонів. Незрозуміло, чого вони хотіли за такі гроші? Суперякості? Мозок винесли весь і без залишку.

Віктор якимось дивом вскочив в останній, майже порожній автобус і примостився на задньому сидінні. Десь через дві зупинки він, зморений до краю, просто заснув у пасажирському кріслі.

Невідомо, скільки часу хлопець пробув у забутті.

Уткнувшись носом у спинку переднього сидіння, Віктор прокинувся й виявив себе в автобусі. Окрім нього в салоні сидів пасажир у чорному плащі з каптуром і косою в правій руці.

Обличчя його видно не було, але й бажання розглядати не виникало.

У Віктора з'явилося недобре передчуття.

Він озирнувся довкола.

Місцевість, якою їхав автобус, була йому абсолютно незнайома. Вони явно перебували десь далеко за містом.

Віктор підвівся з крісла. Похитуючись і міцно тримаючись за поручні, він рушив уперед, до водія, приготувавши гроші за проїзд.

— Шефе! Гальмуй! Я свою зупинку проспав! — крикнув він, перекрикуючи шум двигуна. — Зупини, я тут вийду!

Водій обернувся, і в Віктора підкосилися ноги.

З-під каптура чорного плаща на нього дивилися порожні очниці черепа.

Хлопець одразу відсахнувся.

— Так уже кінцева зупинка, — заворушилася нижня щелепа, ніби на шарнірі. — Виходьте.

Не відчуваючи ніг, наче вони були зроблені з вати, Віктор примудрився вибратися з автобуса й одразу опинився серед могил із хрестами.

Що це?

Автобус завіз його на кладовище?

Що це ще за новини? Якого...

Але не встиг він як слід здивуватися, як опинився серед натовпу істот у чорних плащах із каптурами та косами в руках.

У роті пересохло.

Язик прилип до піднебіння.

У небі світив місяць у формі величезного черепа з чорними очницями.

Десь поруч із шипінням проповзла змія.

На вершині високого склепу стояв силует у чорному плащі, поли якого розвівав холодний вітер, оголюючи білі кістки гомілки та таза.

— Мене не влаштовує ваша робота! — закричав він, рухаючи щелепою з жовтими прокуреними зубами. — Ви постійно не виконуєте план смертей! Вам що, жити набридло?

Зрозумівши парадоксальність власної фрази, він осікся й на хвилину замовк.

— Я в тому сенсі, що ваша робота не витримує жодної критики! Ледарі! У вас узагалі мізки є чи ні?

Істоти в плащах тихо зароптали.

Чорні очниці абсолютно порожніх черепів затрусилися від беззвучного сміху.

Провідник знову зам'явся.

Звісно ж, мізків у них давно не було.

— Гаразд, даю вам останній шанс виконати покладену на вас місію, — уже поблажливо сказав він і раптом помітив серед натовпу Віктора. — Хто знову привів сюди людину? Я ж просив не брати роботу додому!

Істоти зашепотілися між собою й обступили хлопця з усіх боків.

Віктор не знав, що робити.

Нічого подібного з ним раніше не траплялося.

І він віддав би багато чого, щоб не траплялося й зараз.

Провідник зійшов зі склепу й підійшов до нього впритул.

Від нього віяло холодом.

По шкірі побігли мурашки.

— А карма в тебе дуже погана, — зауважив він. — Схоже, що ти все-таки наш.

Цікаво, звідки ж у нього могла взятися хороша карма, якщо розгнівані клієнти через браковані телефони сьогодні прокляли його разів сорок?

— Із такою кармою тобі, хлопче, саме місце в перших рядах серед нас! — урочисто проголосив провідник.

Він простягнув праву кістляву культю, яка колись була рукою.

Хтось зі слуг вклав у неї чорний плащ.

Одним вправним рухом плащ опинився на плечах Віктора.

Права культя з розчепіреними фалангами кісток знову вимогливо простяглася вперед.

У неї вклали косу, що блиснула в місячному сяйві гострим лезом.

Цю зброю також урочисто вручили Віктору.

Порившись десь серед порожніх ребер, провідник витягнув звідти списаний сувій і простягнув новому членові пекельного товариства.

— А це твої перші жертви! — вигукнув він і дико зареготав утробним сміхом...

---

...уткнувшись носом у спинку сидіння, Віктор раптом прокинувся.

Він озирнувся довкола.

Виявилося, що їде в салоні автобуса зовсім один, у своєму звичайному одязі.

Центр міста сяяв вогнями.

— Бліін! Насниться ж таке! — сказав він сам до себе. — Все! Негайно звільняюся! Не буду більше продавати браковані телефони. Від них карма псується. Піду краще в магазин іграшок. Дітей радувати. Там самий позитив.

Тут хлопець глянув на сусіднє сидіння.

І завмер...

На ньому лежали чорний плащ із каптуром і гостро наточена коса...

Невже це був не сон?..

Раптом задзвонив телефон.

Насилу виколупавши його із задньої кишені джинсів, Віктор натиснув кнопку прийому виклику.

У слухавці пролунав голос його друга Василя.

— Вітю! Ну ти довго там? Ми вже зачекалися! Ти ж не забув, що сьогодні Гелловін і ми хотіли налякати дівчат із нашого курсу? Сподіваюся, ти взяв із собою костюм Смерті з косою?..