Збірка гумористичних оповідань

Вихованець музичної школи імені Склярського Мишко Мойсеєв ішов темним провулком. За його плечем безтурботно погойдувався футляр зі скрипкою. Сьогодні вчитель був незадоволений його грою й залишив займатися після уроків. Мишко здогадувався, що цьому посприяв тато. Проклята скрипка! Як же вона йому набридла.

— Опачки! Дивіться, хто до нас у лапи потрапив! — пролунав голос із темряви.

Хлопчик одразу зупинився. Його тут же оточили кілька хлопців років на два старших. Один із них, у брудній тільняшці й безглуздій картатій кепці, підійшов майже впритул.

— Тобі мама з татом не казали, що гуляти в темряві шкідливо для здоров'я? Особливо для обличчя?

«Гопники!» — майнула думка у Мишка.

Саме їх він боявся найбільше. Втягнувши голову в плечі, хлопчик відступив на крок.

Що ж тепер робити?

— Ти що, німий? — запитав хлопець у тільняшці. — Чи тобі язика підрізали наші менш шляхетні колеги? Як тебе звати, боягузливий нічний гуляко?

— М... Мишко, — відповів хлопчик і важко ковтнув слину від хвилювання. — Відпустіть мене! Що вам від мене треба?

— Який недогадливий шмаркач, — промовив хлопець із голеною головою, розмахуючи в руці товстим колодязним ланцюгом. — Ми хочемо відновити соціальну справедливість. Чому тобі в цьому житті дісталося все, а нам — нічого?

Мишко дістав із кишені мобільний телефон, кишенькові гроші й простягнув їх гопникам.

— Ось! У мене більше нічого немає.

— А про скрипку Страдіварі ти забув? — не вгавав Лисий.

Хлопчик слухняно зняв із плеча футляр і простягнув його. Гопники витягли скрипку й, хихикаючи, почали передавати її з рук у руки.

— Тихо! Ша! — гримнув на них ватажок у тільняшці й звернувся до хлопчика. — Щось мені підказує, що ти, цуценя, прийняв нас за звичайних нічних грабіжників. Ти що, хочеш нас образити? Знаєш, що ми з тобою зробимо за таке приниження людської гідності?

Він схопив Мишка за сорочку й підтягнув до себе. Його злі примружені очі нічого доброго не віщували.

— Тобі ж сказали: ми хочемо відновити соціальну справедливість. Чому ти живеш на всьому готовому, а ми хліб не щодня їмо? Ти що, кращий за нас? Тоді доведи!

Ватажок забрав у Лисого скрипку й простягнув її Мишкові.

— Будеш грати на своїй скрипці за свій телефон. Добре зіграєш — телефон твій. Погано — значить, ти його не вартий. Грай!

Мишко здивовано взяв до рук скрипку й заграв. Звуки плавно розлилися нічною вулицею. Хлопчик дуже старався, але страшенно хвилювався. Сподівався лише, що ці вуличні волоцюги нічого не тямлять у музиці.

— І що це було? — запитав гопник у тільняшці, коли скрипка замовкла.

— «Місячна соната». Бетховен, — відповів Мишко.

Ватажок демонстративно плюнув хлопчикові на штани.

— Оце було, а не «Місячна соната». За дурня мене маєш? У ноти не влучаєш, фальшивиш, крещендо тягнеш, мов корова мукає. Це називається гра? Ганьба!

Лисий різким рухом забрав у Мишка телефон і повернувся до ватажка.

— Горілий, давай малого сьогодні бити не будемо. На перший раз, — сказав він.

Після цього вліпив Мишкові добрячого потиличника.

— А ти наступного разу вирішиш нас обдурити — кісток не позбираєш. Тягнеш із собою скрипку — то й грай на ній як слід! Зрозумів? Даємо тобі два тижні на виправлення.

---

Відтоді Мишко Мойсеєв волів ходити додому довшою дорогою. З цілком зрозумілих причин — щоб не зустрітися з гопниками.

Але цього вечора йому явно не пощастило.

Нізвідки вискочили знайомі вже гопники й одразу оточили його.

— Вирішив змінити дорогу додому, шмаркачу? — усміхаючись, запитав Лисий, відпивши з пляшки пива. — Марний номер!

— Чого баньки витріщив? Грай на своїй скрипочці, слизняку! — сказав Горілий. — Рятуй свою нікчемну шкуру від справедливого гніву! Подивимося, що ти цього разу напиляєш.

Цього разу хлопчик почувався трохи впевненіше. Він обережно взяв скрипку й заграв.

Прослухавши лише початок, ватажок його зупинив.

— Ну, одразу видно — Бетховена ти вивчив. Але ж ми не заради цього тут зібралися.

— А заради чого ми тут зібралися? — здивовано перепитав Мишко.

— «Політ джмеля» давай заграй! Чи кишка тонка?

У Мишка Мойсеєва відразу потемніло в очах.

Звичайно, він очікував якогось підступу. Але «Політ джмеля» Римського-Корсакова він іще не вивчав. Лише слухав. Та й легким цей твір не вважав.

Робити нічого. Доведеться спробувати.

Мишко важко зітхнув, зібрався з духом і заграв.

— Кхе-кхе! — почувся голос ліворуч.

Мишко зупинився.

Усі озирнулися й побачили двох патрульних поліцейських. Гопники напружено переглянулися.

— Що тут відбувається? — запитав один із патрульних.

— Та ось духовно просвітлюємося класичною музикою! — відповів за всіх Горілий.

Поліцейський недовірливо зміряв його поглядом.

— Ви більше схожі на вуличну шпану.

— Ображаєте, пане начальнику! Ми тут ще й типу книжки читаємо.

На підтвердження своїх слів він витягнув з-за пазухи пошарпаний том Достоєвського «Ідіот» і показав його на витягнутій руці.

— А ще задачки розв'язуємо, — підтримав його Лисий, продемонструвавши підручник із квантової фізики.

— Надворі вже ніч. Удень не можна духовно просвітлюватися?

— Не можна, начальнику! Увесь день ми сумлінно навчаємося в школі, а потім допомагаємо мамі й татові. Дім прибрати, посуд помити, речі випрати, попрасувати, шкарпетки заштопати, кран полагодити, плитку покласти. Удень просто ніколи.

— Вживання алкогольних напоїв теж входить до програми просвітництва? — використав останній аргумент поліцейський.

— Це безалкогольне пиво! — заперечив Лисий, показуючи етикетку на пляшці. — Спрагу втамовує. Ми не куримо й не п'ємо. За здоровий спосіб життя. Спортом займаємося.

Вичерпавши всі можливі претензії, патрульні побажали всім спокійної ночі й пішли.

Гопники з полегшенням зітхнули.

— Пощастило тобі сьогодні, Мишку, — підморгнув йому Горілий. — Під щасливою зіркою народився. Так що «Політ джмеля» зіграєш нам наступного разу. Але якщо тоді хоч раз сфальшивиш...

---

Два тижні до цих подій.

Відомий одеський психолог Петро Аркадійович Гаєвський дослухав розповідь клієнта до кінця й похитав головою.

— Марку Альбертовичу, навіщо вашому синові психолог? Він зовсім його не потребує.

— Петре Аркадійовичу, але ж мій Мишко страшенно ледачий, — відповів клієнт. — Він зовсім не хоче грати на скрипці. А талант у нього неймовірний!

— Та щоб ви були здорові зі своїм Мишком і його талантом! Лінощі — це не мій профіль. Боюся, жоден психолог вам тут не допоможе!

— А хто ж тоді зможе? Я добре заплачу! — не вгавав клієнт.

— Вам потрібен спеціаліст іншого профілю. Вийдіть у коридор, перші двері ліворуч. Там вам точно допоможуть розібратися з цією проблемою.

Марк Альбертович подякував Гаєвському й вийшов із кабінету. Виконуючи вказівку психолога, він повернув ліворуч і побачив двері з табличкою:

«Іванов А. І.

Гопникотерапевт».