Збірка гумористичних оповідань

— Скільки я ще терпітиму твої витівки? — у серцях вигукнула Наталя. — Що мені за чоловік дістався! Суцільне покарання!

— Та за що ти на мене накинулася? — обурився Віктор. — Я просто не поставив цукорницю на місце. Це що, злочин?

— Ну й куди ти її поставив? Уже дві години шукаємо й знайти не можемо.

— Я не знаю. Десь у квартирі. На вулицю я її не виносив.

— Я не зрозуміла, ти її що, кудись сховав? — сказала вона, увосьме заглядаючи під подушку. — Куди взагалі можна в цій квартирі засунути цукорницю? Чаю попити неможливо.

— Зате під час пошуків цукорниці я дохлого щура знайшов! — з гордістю промовив Віктор, підняв гризуна за хвіст і продемонстрував трофей.

— Дохлого щура в чай не покладеш. Шукай цукорницю.

Віктор обережно поклав щура у сміттєве відро й поліз під диван. Він не знав, яким чином цукорниця могла опинитися в цьому рідкісному для цукорниць місці, просто тут він іще не шукав. Щур, залишений без уваги, перестав бути дохлим, задриґав лапками, вискочив зі сміттєвого відра й теж шмигнув під диван.

— Тут іще один дохлий щур! — вигукнув Віктор, дістаючи з-під дивана того самого щура. — У нашій квартирі, мабуть, погана аура. Щури дохнуть.

Він узяв знахідку за хвіст і відніс у сміттєве відро. Наталя тим часом шукала цукорницю під умивальником, вигрібаючи звідти весь мотлох.

Щур визирнув із відра й вирішив урятуватися втечею під умивальник. Там його й виявила господиня.

— Ти мав рацію щодо аури, — зауважила вона. — Я теж знайшла дохлого щура.

Наталя через серветку взяла гризуна за хвіст і опустила його у сміттєве відро.

Закінчивши дослідження предметів під диваном, Віктор узявся вигрібати все з-під шафи. Тут він і виявив щура, який перебрався зі сміттєвого відра.

— У мене ще один дохлий щур! — вигукнув він. — Вони що, сприймають нашу квартиру як кладовище?

Відправивши гризуна, який прикинувся мертвим, у сміттєве відро, він продовжив пошуки цукорниці.

Тим часом дружина відчинила сервант і побачила щура, що лежав у салатниці. Він щойно вискочив зі сміттєвого відра й знайшов у цьому посуді безпечне місце. Точніше, йому здавалося, що воно безпечне.

— Я теж вважаю, що вони обрали нашу квартиру за кладовище, — погодилася Наталя. — У мене ще один щурячий дохляк!

Протягом наступних двох годин бездиханну щурячу тушку знаходили в комоді, за холодильником, на балконі, під телевізором, у старому черевику в передпокої, у панамі на вішалці та в багатьох інших місцях.

Знайшлася й загублена цукорниця. Віктор випадково поклав її в коробку з-під торта, коли снідав.

— Послухай, люба. А як два десятки дохлих щурів, яких ми сьогодні знайшли, могли поміститися в маленькому сміттєвому відрі? — закралася підозра у Віктора.

Перевірка, влаштована негайно, показала, що жодного дохлого щура у сміттєвому відрі не спостерігається...

Чай вони пили вже втрьох. Віктор, Наталя і щур, який самовільно оселився в їхній квартирі. Він сидів на стільці, гриз покладені йому шматочки цукру, хлебтав із блюдечка чай і задоволено облизувався маленьким червоним язичком.

— Ну й що ми будемо з ним робити? — запитав Віктор. — Знову кинемо у сміттєве відро?

— Ти з глузду з'їхав? Він же член нашої сім'ї! — заперечила Наталя. — Причому, судячи з усього, вже давно. Непорядно викидати його на вулицю. Нехай залишається жити з нами.

— У принципі, я не заперечую, — відповів чоловік. — Тільки... щури ж є переносниками різних хвороб. Звідки нам знати, що цей щур здоровий?

Відомий одеський психолог Петро Аркадійович Гаєвський, озброївшись збільшувальною лупою, уважно вивчав щура. Той теж уважно вивчав його, дивлячись у лінзу величезним кліпаючим оком.

— Ну й чого ви від мене хочете? — звернувся він до молодої пари, що сиділа навпроти.

— Розумієте, ми у своїй квартирі знайшли цього щура, — почав Віктор. — Ну й вирішили залишити його в себе. А щоб він нас нічим не заразив, відправили його на медичне обстеження. У нас є результати всіх аналізів, флюорографія, кардіограма, УЗД, доплерографія. Нирки, серце, печінку, легені, кишківник, горло... ми перевірили практично весь організм. Щур абсолютно здоровий. Тепер ми хочемо дізнатися, наскільки здорова в нього психіка. Ви можете нам із цим допомогти?

Психолог здивовано підняв брови.

— Ну... раніше мені не доводилося спостерігати щурів, — зам'явся він. — Тарганами в головах пацієнтів я займаюся частенько. Але щури... А знаєте, давайте спробуємо. Залиште його мені, а самі приходьте години за дві...

Рівно за дві години Віктор із Наталею знову зазирнули до Гаєвського.

Той задумливо дивився на шахову дошку з фігурами й чухав бороду. Його суперник, сірий щур, пересунув ферзя на дві клітинки вперед.

Віктор зацікавився позицією.

— Здається, вам мат, пане Гаєвський.

Психолог безпорадно розвів руками.

— Схоже на те. Ну, що я вам можу сказати. Ваш щур психічно абсолютно здоровий. Рівень IQ дуже високий. Він розумний і розсудливий. Можете цілком спокійно з ним співіснувати. Тільки одне застереження можу вам дати щодо нього.

— Яке?

— Не грайте з ним у шахи — дуже засмутитеся...