Збірка гумористичних оповідань

---

Цього вечора на Приморському бульварі проходив вернісаж юнацьких робіт. Виставка водночас була благодійним розпродажем на користь дітей-сиріт області. Директор художньої школи імені Цинандалі, Петро Іванович В'яземський, передусім дбав про те, щоб усім відвідувачам вистачило печива та розчинної кави, яку нашвидкуруч готували самі юні художники.

Десь за годину до організаторів виставки підійшов відомий у місті поціновувач живопису Григорій Садько, ще знаний своїм віршованим стилем мовлення.

— Петре Івановичу! Ваш вернісаж запав мені у душу зразу! — на диво позитивно озвався він. Може, просто лестив... хоча це було зовсім не схоже на нього. — Стільки талановитих робіт милує мій погляд! Очі розбігаються, такий великий вибір! Купив би я отой натюркіт, і заплатив би доларів зі сто одразу!

Озвучена сума трохи підкосила й без того тремтячі від нервового напруження ноги директора художньої школи, але він сприйняв це лише як римований комплімент. А може, просто вирішив дочекатися аукціону, запланованого наприкінці заходу.

Печива на всіх катастрофічно не вистачало, а замість кави чайний пакетик доводилося заварювати вже вп'ятнадцяте. Містяни йшли на виставку так, ніби це був їхній останній день у житті й вони будь-що вирішили духовно просвітитися. Серед натовпу відвідувачів промайнув навіть президент Франції, а трохи згодом повз пройшла процесія самої королеви Великої Британії.

Петро Іванович облизав пересохлі губи й витер краплі поту, що виступили на лобі, печивом, яке дивом уціліло після навали охочих до мистецьких вишукувань городян. До нього крізь якийсь туман дійшла думка, що королеві розчинної кави вже не дістанеться. Про печиво, просочене власним потом, яке він досі тримав у руці, він уже давно забув.

Особливою популярністю серед представлених картин користувався натюрморт... точніше, натюркіт... Тобто... Коротше кажучи... Іншими словами... На цій картині, на тлі яблука, груші та апельсина, була намальована кішка... точніше, маленьке кошеня. Такий собі симбіоз портрета кота й натюрморту авторства якоїсь Віолетти Котовської. Натовп глядачів біля цієї картини не рідшав упродовж усієї виставки.

Та й відвідувачі цього вечора трапилися найрізноманітніші. Один із них остаточно замучив Петра Івановича своїми запитаннями.

— Чуєш, фраєрку! Сюди дивись! — звернувся він до нього. — А тобі слабо мені на спині такого кота з яблуком набити? Чи тобі западло? Я тобі нормально бабла відсиплю!..

---

Уже наприкінці заходу Петро Іванович, як і було задумано, влаштував благодійний аукціон на користь сиріт. Картини розкуповували досить охоче, і вечір добігав кінця. Але щойно дійшла черга до натюрморту з котом, усе одразу пішло не за планом.

— Сто п'ятдесят доларів за натюркіт! — одразу заявив поціновувач живопису Григорій Садько.

— Штуку баксів за кота з яблуком! — вигукнув настирливий чоловік із татуйованими руками.

— Десять тисяч за кота з фруктами! — вигукнув президент Франції.

— Сто тисяч за картину з кошеням! — пролунав голос королеви Великої Британії.

— Мільйон за натюркіт! — вигукнув хтось із залу...

На цій цифрі в Петра Івановича підкосилися ноги, а очі застелила густа імла...

---

Два дні тому...

Петро Іванович критичним поглядом оглянув картину й невдоволено прицмокнув язиком.

— Віолетто! Я ж просив намалювати натюрморт! Звідки тут узявся цей кіт?

— Петре Івановичу, я так і хотіла. Поставила яблуко, грушу, апельсин і почала малювати. А потім не помітила, як прийшов Чорниш і ліг поруч із моїми натурниками.

— Якими ще натурниками? — не зрозумів директор художньої школи.

— Яблуком, грушею й апельсином.

— Віолетто! Невже ти думаєш, що я тобі повірю? Ти намалювала кошеня лише для того, щоб викликати в людей симпатію. Ні! Ти помиляєшся! Тема котиків настільки заїжджена й затаскана, що тепер на цих милашок уже ніхто навіть не зверне уваги! Тема котиків давно вичерпана. Вони однозначно не привернуть уваги до твоєї картини, розумієш? Навіть якщо ти цього кота й справді намалювала випадково. Я взагалі сумніваюся, чи є сенс виставляти цю картину на виставці. Все одно на неї ніхто не подивиться. У мене є серйозні побоювання, що продадуть усі картини, крім твоєї. Тема милих пухнастих котиків у цьому світі більше нікого не цікавить...