1

Зникнення Жанет підкосило мене. Якщо він нашкодить їй ще більше, я не зможу пробачити собі. Я ж обіцяла їй захист. Я ходила кімнатою, збираючи свої речі. Він торкався мого одягу, білизни. Як же це гидко. Невже він думав, що я ховатиму пташку у шухлядці з білизною? Доведеться прати все..

Відчинила вікно, щоб позбутися його запаху і пішла до ванної. Дуже хотіла змити з себе не тільки його дотики, а й спогади про сьогоднішній день, які перевертали моє нутро до нудоти. Милася я довго, навіть втратила відчуття часу. А потім просто сиділа під потоком води і намагалася вгамувати сльози.

Раптом почула, що до моєї кімнати хтось зайшов і стукнув дверима. На мить злякалась, що це Ламар, але страх змінився спокоєм, бо відчула, що то мій Влад. Як дивно, що через страх я втрачаю свої відчуття. Наділа халат та вийшла з ванни. Він побачив мене у такому стані, підбіг, обійняв і чмокнув в щоку.

- Ліндо, дівчинко моя, хто посмів образити тебе? - дуже обережно підібрав з обличчя мокре пасмо волосся і заглянув в заплакані очі.

- ВІН був тут! Жанет зникла… Як мені її врятувати? - прошепотіла, бо сил не вистачило на крик, який засів у серці і ніяк не виходив.

- Подивись на мене, кохана, - він підняв мою голову і змусив подивитися йому в очі, - Я її сховав. Вона в безпеці, але й досі непритомна.

Я відчула, як життя поволі повертається до мене. Яка ж я вдячна! Мій герой врятував бідолашну дівчину! Я підстрибнула від новини і міцно обійняла хлопця.

- Дякую, коханий! Ти встиг.

- Що тут за безлад? Ти влаштувала генеральне прибирання? - спитав, оглянувши кімнату.

- Не планувала, але маю поприбирати…

- Але є ще дещо, що турбує тебе, я ж відчуваю. Розкажи, ми все владнаємо!

- Ні, цього ми вже не виправимо. Він знову вбив людину. Він вбив невинну жінку! - я тримала сльози, намагалася не впадати знову в істерику.

- Як ти знаєш? Звідки така впевненість? - закидав мене питаннями.

- Це він вбив її, професорку з іншої кафедри. І це вже не здогадки. Я впевнена! Вона загинула вчора ввечері, чи вночі, точно не знаю. Пані Кейт, наша викладачка, розказала сьогодні. Подробиці вона дізнається пізніше. Але він, Ламар, прийшов сьогодні насичений потужною магією, яку ще й контролювати не вміє. Розумієш?

- Не зовсім. Чого ти зв’язала ці події?

Довелося пригадати загадкову смерть попередньої завідувачки, зникнення викладачів, чорну книгу і тих птахів, його вплив на викладачів та різки зміни в настрої. Я тараторила, а блакитноокий дивився на мене і намагався вловити зв’язок. По його виразу обличчя, я зрозуміла, що все, що я випалила, він не може пов’язати в єдиний ланцюг.

- Він користується чужою силою, - коротко резюмувала і видихнула, заглядаючи в очі спантеличеному хлопцю.

- Як паразит?

- Так, нарешті ти збагнув. Він, можливо не має своїх власних сил, або має не достатньо. Але за його поведінкою можна зробити висновок, що він потребує чужих сил для існування, або для підтримки влади тощо. Він п’є не тільки магічні сили, запиваючи життєвими, він ще й чужим розумом користується, щоб вести професорську діяльність.

- Що збираєшся з цим робити? В поліцію потрібно з доказами йти. Якщо натараториш їм усе те, що щойно мені, то вони виженуть тебе звідти.

- Поліція нам не допоможе. Він же має вплив на людей, не забувай. Те вбивство завідувачки закрили як нещасний випадок, після допиту Ламара. Він там був, у неї вдома. Вони кохалися, а він її пив. Та не зупинився вчасно. Не дуже схоже на нещасний випадок… - збуджено доводила очевидне, а потім, зробивши паузу, додала, - А сьогодні він спалив мій захист…

Показала опік у вигляді невеличкої плями на лікті. Блакитноокий взяв мою руку, щоб роздивитися.

- Він погрожував тобі? Він торкався тебе? - Влад аж сіпнувся з місця, а на лобі виступила жила і зуби зціпив так, що аж скроні заворушилися.

- Ні, коханий, він просто запропонував співавторство у написанні наукової статті, - намагалася стримати і себе, і його, бо якщо розповім правду, то станеться лихо.

- Відмовся! Я наполягаю!

- А звідки ж тоді ми добудемо докази? - хитро посміхнулася.

- Це небезпечно, люба. Давай ти не будеш ризику…

- Буду! І ти будеш поруч, - перебила його і посміхнулася, - Ти ж допоможеш мені?

Я намагалася вмовити Влада викрити злочинця, який краде життя і розум людей. Він продовжуватиме вбивати і викрадати людей та перетворювати їх на тварин. До речі, силу перетворення він вкрав у Міленії, попередньої завідувачки. Але опанував тільки пташок, навіть не намагався експериментувати. Все просто!

Влад також хотів викрити злодія, але я відчула, що він воліє знищити Ламара, а не просто покарати. Та найбільше він боявся за мене, але розумів, що інакше ми не впораємося, необхідно ризикувати.

Щоб трохи відволіктися від сумних думок, хлопець запропонував повечеряти в студентському містечку. Я відмовилася, бо настрій був жахливий і відчувала шалену втому. Ніби тим дотиком Ламар спалив не тільки мій захист, але й душу випалив, не знаючи дію сили, яку вкрав. Влад, відчуваючи мій настрій, вирішив не наполягати на "романтичній" вечері в кафе, а принести їжу додому.

Стіл накрили швидко, але мені зовсім не хотілося вечеряти. Я насолоджувалася присутністю коханого і просто спостерігала за ним. Він посміхнувся і поглядом запросив сісти йому на коліно. Саме те, що мені потрібно зараз. Просто опинитися в його сильних і водночас ніжних обіймах.

Він гладив мене по голові, обіймав, цілував так ніжно, так цнотливо. Я, нарешті, заспокоїлася, та піддалася почуттям. Його солодкий поцілунок звільнив мою свідомість від поганих і неприємних спогадів. Я цілувала його так пристрасно, як ніколи до сьогодні. Наші серця билися одночасно, прискорюючись. Поцілунки ставали більш відвертими і гарячими. Ми вже не контролювали свої рухи. Влад підхопив мене і поніс на ліжко. Цілував ніжно і пристрасно, роздягаючи повільно і обережно, досліджував моє тіло і пестив. Дарував насолоду. Вже не було сумнівів, чи готові ми. Все відбувалося легко і природно. Влад швидко позбавився свого одягу і віддався пристрасті.

Всі думки і хвилювання відійшли на задній план. Є тільки він і я. Наше кохання і пристрасть. Він розуміє мене і поводиться дуже бережливо та рішуче водночас. Ми стаємо одним цілим, насолода від близькості перекриває різкий біль, і його обережні рухи стають більш сміливими, а дихання переливається з легким, ледь чутним стогіном, який пестить мій слух і додає чуттєвості миті. Моє тіло, ніби окремо від свідомості знало, як поводитись, як дарувати задоволення коханому, віддаючи себе. Ми разом ніби піднялися високо в небо і там, на краю насолоди мій крик, який засів глибоко в грудях, вилився стогіном насолоди, визволяючи мене, даруючи гармонію і рівновагу. Час завмер, зупинивши й наші рухи, огорнувши нас невагомістю миті й тепло накрило нас бурхливою хвилею втіхи.

Невідомо, скільки часу ми мовчки лежали, слухали тишу і насолоджувались обіймами. Але втома далася взнаки і я провалилася в сон.

Я в нашому старому маєтку. Після смерті бабусі, батько мав покинути все і почати нове життя. А маєток зачинив і заборонив навіть їздити туди. В житті ніколи тут не була, але впевнена, що я вдома. Йду по темному коридору і бачу ледь видне примарне сяйво, блакитне, як небо. Воно кличе мене і я впевнено прямую до нього. Заходжу в кімнату і бачу бабусю, яка охоплена тим сяйвом. Вона сидить на своєму улюбленому кріслі і всміхається мені.

- Бабусю, ти кликала мене? - прошепотіла я.

У відповідь вона підняла руку, наче хоче торкнутися мене. Пам’ятаю, як батьки застерігали, що бабуся може кликати, розмовляти, але не можна наближатися, не можна слухати, бо це небезпечно, бо вона лиха. “Бабуся забере тебе від нас у темряву і не віддасть ніколи” - казав тато, коли я була ще мала.

Але зараз я бачу її, наче наяву. Вона не може бути поганою. Бути темною, не означає бути лихою. Вона така рідна, така гарна, така моя. Чому ж тато так боявся? Він, наче знав, що вона мені насниться одного разу. Ось, цей час настав і я не відмовлюсь від спілкування з нею. Навіть, якщо вона нічого не розповість, я маю подякувати за допомогу, яку вона надала мені закляттями, записавши їх у записник.

Я глибоко вдихнула і переступила поріг кімнати. Бабуся чекає, не підводиться, а просто кличе піднятою рукою. Її посмішка добра й мила. Поволі підійшла до неї, повільно підняла руку і торкнулася її руки. Її посмішка вмить щезла, її очі стали сумними. Чи злими? Від дотику мене вдарило електричним струмом і те сяйво почало входити в мене з блискавичною швидкістю. Увібравши все, я втратила свідомість і впала на підлогу.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.