Пастки світів

Шлях №1: Іджин та Кайд

Хлопці мовчки просувалися темним коридором. Слабке синє світло кристалів на стінах ледь розганяло темряву, відкидаючи довгі химерні тіні.

Кайд ішов трохи позаду Іджина. Після всього, що сталося за останні години, його досі трохи трусило, але він вперто намагався цього не показувати.

Раптом його нога зачепилася за товстий корінь, що випирав просто зі стіни.

— Ай! — тихо скрикнув хлопець.

Він невдало наступив на ногу й відчув різкий біль у щиколотці. На кілька секунд Кайд завмер, стискаючи зуби. Схоже, він знову примудрився її підвернути. Але помітивши, що Іджин уже віддаляється, хлопець швидко випростався і рушив далі, старанно приховуючи кульгання.

«Тільки не зараз...» — подумки буркнув він.

Хвилин через десять Іджин різко зупинився. Кайд ледь не врізався йому в спину. Іджин обернувся і подивився хлопцю просто в очі. Кайд завмер на місці.

«Невже він щось запідозрив?» — подумав він.

Але його думки перебив сильний ляпас. Від удару голова Кайда різко мотнулася вбік, а в очах на мить спалахнули білі іскри. Щока миттєво почала палати вогнем. Хлопець відлетів на крок назад, втратив рівновагу на підвернутій нозі й боляче впав на холодну кам'яну підлогу, важко дихаючи та притискаючи долоню до обличчя.

У коридорі знову запала тиша, але тепер вона була крижаною й небезпечною.

Кайд знизу догори дивився на Іджина крізь пасма свого рожевого волосся. Його очі розширилися від шоку та образи. Він чекав від цього похмурого хлопця будь-чого... але не цього.

Іджин стояв нерухомо, наче кам'яна статуя. На його обличчі не здригнувся жоден мускул, але фіолетові очі в напівтемряві коридору горіли таким шаленим, темним вогнем, що Кайда пробрало до самих кісток.

— За кого ти мене маєш, Кайде? — просичав Іджин.

Кайд завмер. Його жахало найбільше не те, що той його вдарив, а те, що він назвав його просто... Кайдом.

«Щось тут не так», — подумав Кайд, вдивляючись у крижане обличчя Іджина. Він повільно, намагаючись не робити різких рухів, почав відповзати назад по холодній підлозі, підтягуючи підвернуту ногу.

— Що таке, Кайде? — «Іджин» зробив ще один повільний крок уперед. Його обличчя залишалося ідеально спокійним, але рухи стали якимись дивно синхронними, занадто правильними для людини. — Чому ти мовчиш? Вставай. Нам треба йти до Каменя Активації. Мама чекає.

При слові «Мама» у Кайда остаточно склався пазл. Його рожеві очі хижо звузилися. Паніка зникла, залишивши лише чистий адреналін.

— Ах ти ж системна сука... — процідив Кайд, раптом криво посміхнувшись, хоча губа від удару трохи затремтіла. — Ти не Іджин.

«Іджин» на секунду завмер. Його фіолетові очі дивно смикнулися, наче на екрані зламаного монітора на мить проскочили цифрові перешкоди.

— Про що ти говориш, синку? Це я, твій товариш по команді. Я намагаюся тобі допомогти...

— Справжній Іджин скоріше б відрізав собі язика, ніж назвав би мене за ім'ям! — раптом щосили закричав Кайд, різко підхоплюючись на одну здорову ногу й спираючись спиною об холодну стіну коридору. — Для нього я Альпака! А от ти... ти просто шматок коду, який Селестія підсунула мені, щоб затягнути в пастку!

«Іджин» перестав посміхатися. Його обличчя раптом почало викривлятися, шкіра стала бліднути, а з рота вирвався подвійний голос — холодний тон Селестії та механічний скрип роботів Мартіна:

— Помилка ідентифікації об'єкта... Психологічний тиск провалено. Перехід до фізичного вилучення спадкоємця.

У ту ж секунду руки «Іджина» почали видовжуватися, перетворюючись на важкі цифрові батоги, а фіолетові очі спалахнули отруйним світлом Системи.

Кайд затамував подих. Нога підвернута, він один у темному коридорі проти модифікованого вбивці, а справжній Іджин, мабуть, зараз блукає зовсім на іншому шляху!

Раптом з глибини коридору лунає крик:

— АЛЬПАКО, ЯКОГО БІСА ТИ РОБИШ?!

Кайд на мить взагалі забув про клона Іджина, який стояв просто перед ним. Хлопець зреагував моментально, скориставшись тим, що той відволікся: він ударив клона в обличчя і швидко, не звертаючи уваги на біль, побіг у напрямку крику.

Добігши, Кайд заховався за поворотом, звідки спостерігав жахливу картину. Але він навіть не встиг нічого зробити — клон Кайда зробив свою справу... він поцілував Іджина.

Кайд стояв за кам'яним виступом, затискаючи рот долонями. Його рожеві очі стали розміром з курячі яйця, а в голові крутилася лише одна думка: «Я цього не бачив. Мене тут немає. Мої очі зараз витекли».

На секунду в усьому коридорі запала така мертва тиша, що було чути, як десь капає цифрова вода. Іджин повністю заціпенів. Його фіолетові очі розширилися від такого дикого, екзистенційного шоку, якого він не відчував навіть під час найкривавіших битв Системи. Його мозок просто видав синій екран смерті.

За декілька секунд клон Кайда встав і просто пішов геть, виконавши свою роботу.

Коли клон зник, справжній Кайд почав обережно підходити до досі шокованого Іджина. Він ішов настільки повільно, ніби підкрадався до дикого, пораненого хижака, який у будь-яку секунду міг відгризти йому голову.

Голова Іджина резко обернулася в його бік.

— Ти... — просичав Іджин. — Рожевий збоченець...

Кайд миттєво завмер на одній нозі,так ніби перед ним лежав не Іджин а дикий лев. Його руки так і залишилися піднятими в повітрі, а по спині прокотилася хвиля гарячого поту.

— Іджине, стій! Збережи патрони, тобто нерви! — панічно заверещав Кайд, задкуючи на одній здоровій нозі й мало не втрачаючи рівновагу. — Це був не я! Клянуся мамою, Системою, Каменем Активації і навіть Заком — це був КЛОН! Дешева цифрова галюцинація Аґруса! Я щойно відлупцював твою копію в сусідньому коридорі, прибіг на твій крик, а тут... таке!

Іджин тим часом продовжував лежати, але його фіолетові очі звузилися до двох крихітних, небезпечних точок. Якби погляд міг убивати, Кайд уже розлетівся б на атоми.

— Клон, кажеш?.. — процідив Іджин, і його голос звучав так, наче він щойно вийшов із морозильної камери. — А чому цей клон мав САМЕ ТВОЄ обличчя? Чому він вибрав САМЕ ТАКУ... тактику?!

— Та звідки я знаю, що в голові у цих системних психопатів?! — ображено вигукнув Кайд, притискаючи руку до грудей. — Аґрус просто знає, що ти найсильніший боєць, і вирішив завдати тобі непоправної ментальної травми! І, судячи з твоєї реакції, у нього це вийшло на всі сто відсотків! У мене взагалі-то є смак, і я б ні за що в житті не став цілувати хлопця, який спить із ножами під подушкою! Я взагалі б не став цілувати хлопця!!

— А я думав, даси шанс... — якось розчаровано зітхнув Іджин.

Кайд застиг на місці, йому буквально відібрало мову. За хвилину мовчання почувся тихий, але щирий сміх.

— Бачив би ти своє обличчя! — крізь сміх нарешті вигукнув Іджин, дивлячись на блідого як смерть Кайда.

— Ах ти ж... — просичав Кайд, намагаючись підібрати найобразливіше слово. — Це було тупо.

— Це було того варте, — усміхнувся Іджин. — То ти так і будеш там стояти чи допоможеш розв'язати?..

Шлях №2: Зак та Паша

Другий шлях був викладений із каменю й освітлений зеленими кристалами, які час від часу згасали, занурюючи прохід у суцільну темряву.

— Щось мені цей прохід не подобається, — озирався Зак на всі боки, тримаючи меч напоготові.

— Та заспокойся ти! — крикнув Паша, який чомусь опинився далеко попереду. — Це всього лиш світло.

— Ага, світло... Зараз як хтось вискочить, а далі що? — пробурмотів Зак. — І взагалі, де ти є?!

— Сам не знаю! — гукнув Паша десь здалеку.

Зак промовчав, подумки намагаючись зрозуміти, за що йому дістався такий «офігезний» напарник. Він ішов, ішов і йшов, аж поки не дійшов до прірви — дорога перед ним буквально зникла. Він був певен, що йшов точно за Пашею, але того ніде не було.

Тим часом Паша помітив, що кроки позаду нього стихли, і почувся глухий звук падіння якогось важкого предмета. Хлопець повернувся перевірити, чи все гаразд.

Але все явно було не гаразд... Від побаченого у Паші буквально відвисла щелепа.

Зак стояв посередині проходу, опустивши погляд донизу. Зелений меч валявся просто біля його ніг. Підійшовши ближче, Паша розгледів, що зелені очі Зака тепер стали повністю білими.

Він поклацав пальцями та помахав рукою біля обличчя напарника, але той був наче в трансі. Паша не міг залишити хлопця просто так стояти. Тому, довго не думаючи, він підняв зелений меч, а самого Зака безцеремонно закинув собі на плече й рушив уперед...