Пастки світів

Рита летіла вниз із шаленою швидкістю. Вона знала: внизу на неї чекає вірна смерть, адже вежа була занадто високою, тому шанси вижити після падіння дорівнювали нулю. Але дівчину це більше не хвилювало. Вона лише посміхнулася в небо, відчуваючи, що камери, які знімали випробування, і досі продовжують її фіксувати. Вона бачила, як віддаляється постать ошелешеного Аґруса, який точно не очікував на такий поворот подій.

Рита була готова. Вона була готова віддати життя за інших і просто чекала на неминуче зіткнення.

Проте весь драматизм сцени перервав дуже гучний і дуже злий голос, що рознісся луною на весь лабіринт:

— РИТО! ЯКЩО ТИ ПОМРЕШ, ІДЖИН ТЕБЕ СВОЇМ НОЖЕМ НА ШМАТКИ ПОРУБАЄ! А ДЕМІАН ЗАБ'Є ГІТАРОЮ! А Я ДІСТАНУ ТЕБЕ З ТОГО СВІТУ Й ЩЕ РАЗ ВБ'Ю! ТИ МЕНЕ ЗРОЗУМІЛА?!

Рита на мить забула, що летить вниз і ледь не поперхнулася повітрям. Це був голос Жеки. І її погрози звучали аж занадто правдоподібно! Рита нервово ковтнула слину, раптом зрозумівши: якщо вона помре, спокійно відпочити на тому світі їй точно не дадуть.

— Вже пізно, я вже лечу! — прокричала Рита у відповідь.

— Зліва від тебе канат, генійко! — рявкнула Жека.

Рита повільно повернула голову ліворуч — там і справді висів товстий рятувальний канат. І дівчина, суто через острах перед розлюченою Жекою, з останніх сил вчепилася в нього руками. На мить зависнувши в повітрі, вона чітко роздивилася внизу оскаженіле обличчя подруги.

Рита поволі спустилася по канату на землю й швидко перехрестилася, очікуючи найгіршого.

— Рито... — прошипіла Жека, дивлячись на капітана шаленими від люті очима. — Тобі кінець...

Вона вже хотіла побігти до Рити, щоб відважити їй добрячого повчального підзатильника, але її вчасно схопив за зап'ястя Зак, який при цьому ледь не впустив свій меч.

— Гей, спокійно! Бачиш, вона жива, — втрутився Зак. — Подумаєш, вирішила померти без допомоги Аґруса, але то таке...

Останні слова Зак вимовив із дивними нотками чи то люті, чи то роздратування, чи то виразного бажання прибити Риту власним же мечем.

Рита швидко зрозуміла: Жека — не єдина, хто палав бажанням влаштувати їй сувору виховну годину про те, чому не можна стрибати з веж без узгодженого плану.

Першим до дівчини рушив Іджин, міцно стискаючи ніж у руці. Він підійшов упритул, виставляючи лезо прямо перед обличчям капітана. Сталь загрозливо зблиснула в сутінках.

— Ще раз таке зробиш — я тебе серйозно порубаю на шматки, — тихо, але з холодним металом у голосі прошепотів хлопець. — Ти мене зрозуміла?

Дівчина швидко закивала, трохи відступаючи назад під його важким поглядом.

Отримавши ствердну відповідь, Іджин прибрав ніж від її обличчя й заховав його назад за пояс.

— Чому ти стрибнула? — запитала занепокоєна Дейзі, підбігаючи до Рити й міцно обіймаючи її за талію.

Рита відвела погляд, але одразу перехопила суворий погляд Яматцу, яка якимось чином непомітно підійшла поруч.

— Ну... не мовчи, — мовила Яматцу й жестом закликала решту команди підійти ближче.

Рита оглянула своїх друзів і важко зітхнула:

— Аґрус... Як виявилося, він вміє маніпулювати розумом людей чи робити щось подібне. Він напевно з якоїсь сильної планети, я вже й назву її забула...

Команда синхронно подивилася вгору на вежу, але Аґруса звідти видно не було.

— Ну, це вже найменша з наших проблем зараз! — вигукнув Кайд, дружньо поплескуючи Риту по плечу. — Ми буквально за кілька метрів від каменю активації!

Рожевоволосий хлопець ствердно кивнув у бік другої вежі.

Рита щиро посміхнулася, відчуваючи тепло від того, що всі вони знову разом.

— Що ж, команда... Якщо всі живі — тоді вперед!