Пастки світів

Змія з шипінням кинулася на підлітків. Вона опинилася буквально за міліметр від Зака, який блискавично встиг вихопити свій зелений меч із піхов. Але за мить до удару хтось або щось із шаленою силою збило потвору в повітрі. Синє слизьке тіло з глухим звуком відлетіло далеко вбік.

Зак так і застиг на місці з піднятим клинком і шокованим виразом обличчя:

— Якого... це було?!

Усі присутні одночасно обернулися вбік, куди гепнулася змія. Над її нерухомим тілом, що вже перетворилося на труп, грізно височіла масивна рожева постать.

Із сірого туману повільно, величним і плавним кроком вийшов... ТИГР?!

— Ц-це... це що, тигр?! — перепитала ошелешена Жека, протираючи очі від подиву. — Та ще й рожевий?!

— Так, — спокійно підтвердила Міра, обережно заправляючи пасмо м'ятного волосся за вухо. — Це Рожевий тигр. Він вважається найрідкіснішою та найвеличнішою істотою в усій галактиці.

Тигр не кваплячись підходив все ближче й ближче до згуртованої команди, випромінюючи дивовижну силу. Нарешті він зупинився прямо перед Іджином. Хлопець машинально стиснув руків'я своїх ножів, готовий будь-якої секунди завдати удару. Але, на загальне здивування, хижак навіть не проявив агресії — він лише шанобливо схилив свою масивну голову в низькому уклоні.

— Е-е-е... А чому він вклонився найнебезпечнішому й найпохмурішому в нашій компанії? — здивовано запитала Дейзі, зиркаючи на хлопця з ножами.

Тигр злегка нахилив голову набік, спокійно розглядаючи підлітка.

— Він добрий, я це виразно відчуваю, — тепло посміхнулася Міра. — Іджине, погладь його.

— Ти це зараз серйозно?! — перепитав Іджин, не зводячи очей із хижака.

— Та давай уже, Іджине! — вигукнула Жека. — Якщо він тебе з'їсть, то ми принаймні знатимемо, що місцеві тигри нападають відкрито, а не просто зі спини!

Іджин важко зітхнув, обережно заховавши спочатку один ніж за пояс, а потім і другий. Він повільно, дуже плавно простягнув тремтячу долоню до голови велетня.

Тигр навіть не поворухнувся.

Залишався останній сантиметр.

І ось пальці Іджина торкнулися м'якої рожевої шерсті.

Велетенський хижак приплющив очі й тихо, але глибоко замуркотів, ніби велике хатнє кошеня. А Іджин просто так і залишився стояти з абсолютно незворушним, кам'яним обличчям, спокійно гладячи смертоносного рожевого тигра.

— Він що... справді його прийняв? — здивовано перепитала Рита, дивлячись на цю сюрреалістичну картину.

— Схоже на те, — посміхнулася Міра, відчуваючи гармонію між хлопцем і звіром.