Пастки світів

Шлях 3 (Драко та Деміан)

Третій шлях був зроблений із заліза, через що кожен крок відлунював від стін. Прохід освітлювали помаранчеві лампи, які ніби були вбудовані просто в стелю. Драко сміливо йшов попереду, почуваючись богом (хоча, як сказала Жека, він лише єхидний романтик), а Деміан тихенько плентався позаду, тримаючи гітару напоготові.

Усе було спокійно рівно п'ять хвилин. Їхній шлях перекрили ті самі тіньові гончаки, які були на другому етапі. Тіньовики (як їх називав Кайд) не були терплячими, тому без вагань кинулися на хлопців. Деміан схопив гітару за гриф і з усієї сили бахнув нею по голові одного монстра, який просто розсіявся димом. А Драко схопив до рук невелику булаву з шипами на кінці, яку знайшов у будинку відпочинку. Він нещадно замахувався нею, нищачи всіх тіньовиків на своєму шляху.

Аж раптом один із них, який стрибнув на Деміана, зачепив лапою гумку, якою було зібране волосся Драко. Вона розірвалася, і волосся хлопця повністю розпустилося — виявилося, що воно в нього доволі довге.

— От паскуда! — гаркнув Драко. — Гумку мені порвав! Вона в мене взагалі-то одна!

Деміан, який резко обернувся на голос Драко, ледь не зомлів на місці. Він побачив тільки спину хлопця, тому подумав, що перед ним стоїть прекрасна рудоволоса дівчина.

І ось Драко нарешті обернувся обличчям до Деміана.

— Ееее, гей, із тобою все гаразд?

— Га? А... це ти, Драко, — отямився Деміан і врешті-решт побачив збентежене обличчя Драко.

— У сенсі?! Звичайно ж я! А ти що подумав?! — гаркнув Драко, справді обурений тим, що його не впізнали.

— Ні... та ну... ти... просто в тебе волосся дуже довге... от я й подумав, — почав виправдовуватися Деміан, але не встиг договорити, як йому з усієї сили прилетів підзатильник.

— Ау! За що?!

— Ти подумав, що я дівчина?! — закричав Драко, і його голос рознісся залізним проходом.

— Ну пробач мене... — винувато пробурмотів Деміан, потираючи потилицю.

— Пробачити?! Ти мене за дівчину прийняв! — обурено вигукнув Драко, поправляючи розтріпане волосся. — Ти взагалі знаєш, скільки часу я витрачаю, щоб його нормально зібрати?!

— На жаль, ні, — винувато знизав плечима Деміан.

— Ех, Іджин хвилин десять би з мене сміявся.

Деміан раптом замовк і ледь не впустив гітару.

— Що?! Той псих із ножами, який якимось чином є твоїм братом, холоднокровний маніяк-вбивця... він вміє сміятися?

Драко подивився на хлопця так, ніби це була найочевидніша річ у світі.

— Ти що, взагалі?! Звичайно, так! Навіть не дивлячись на те, що він із ножем носиться ціле випробування.

— Ого... це цікаво, — лише й зміг видати Деміан. — Але пам'ятаєш, коли клон Рити з будинку відпочинку бовкнув про те, що ви рідні брати? Ні, ну я, звичайно, знав це ще з самого початку випробувань, але... мене бентежить, чому ви так не схожі.

— Ох, знову це, — зітхнув Драко. — Знаєш, багато хто думає, що когось із нас підкинули, або когось усиновили, або ж... кхм, неважливо. Прикол у тому, що ми рідні. І що таке сталося в дитинстві — я не знаю. Ні Іджин, ні мати ніколи мені не розповідали.

Деміан резко поправив свою гітару.

— І можна ще питання? — раптом запитав він.

— Га? Яке?

Деміан почухав потилицю.

— Про Риту. А саме я хочу почути... Коли у нас тільки склалася перша команда з чотирьох — це були я, ти, Іджин та Рита... Я помітив, що ти був наляканий. Ти її боявся. Чому?

Драко завмер і помітно зблід.

— Хто? Я боявся? Коли? Не пам'ятаю такого.

Він швидко рвонув вперед, але Деміан схопив його за руку.

— Драко, — тихо промовив він.

— Ну чому ти такий наполегливий? — зітхнув рудоволосий. — Добре... Але ти ж нікому не кажи. Обіцяєш?

— Добре, добре, обіцяю, — пробурмотів Деміан, вже явно готовий до цікавої історії.

Драко лише зітхнув і всівся на залізну підлогу.

— Що ж... я ходив до неї додому.

— Ти ходив до неї додому?! — у Деміана аж щелепа відвисла.

— Не перебивай! — гаркнув Драко. — Так, я ходив до неї додому і просто втік. Але були причини! Просто... одного дня я випадково зайшов у кімнату своєї матері й побачив якийсь папірець з адресою. І на папірці ще було написано ім'я — Ніґаякі Мортея. Я... навіть не знаю навіщо, вирішив піти за цією адресою, можливо, через те, що хотів дізнатися більше про маму. Прийшовши, побачив, що там була вона — Рита... Я гадаю, що Мортея — це її мати. Але чому адреса її матері була в моєї матері?

— Гей, а як звати твою матір? — серйозно запитав Деміан.

— Рейвен Сайморія, а що?

Деміан на мить завис, обробляючи ім'я.

— Слухай, після випробувань я спробую знайти тобі всю інформацію про це... обов'язково.