Пастки світів

В темряві за столом у кімнаті, наповненій моніторами, Аґрус злісно дивився на те, як дванадцятеро підлітків рознесли його клітку, і відразу зрозумів: його угода з Селестією під загрозою.

— Мартіне, — тихим голосом промовив він. — Зміни правила 3-го етапу ЗАРАЗ. Я не можу собі дозволити, щоб ця команда вийшла живою.

— Так, сер, — промовив Мартін і швидко пішов, залишивши диктора наодинці.

Тим часом, коли підлітки пройшли крізь ворота, перед ними спалахнув білборд із написом:

«Вітаємо з проходженням другого етапу!»

А внизу була невелика записка:

«Третій етап вже чекає, але поки що відпочиньте. І так, ще 4 учасників приєднаються до вас. Гарного відпочинку!»

Рита першою підійшла до білборда, примруживши очі від яскравого неонового світла, і вголос прочитала записку. Щойно її голос затих, на складі знову зчинився галас.

— Ще четверо?! — Зак ледве стримався, щоб знову не схопитися за свій меч. — Та куди ще більше? Нас і так одинадцятеро навіжених і один рожевий дефект! Нам що, автобус купувати, щоб на місії їздити?

— Гей! Я взагалі-то все чув! — обурився Кайд, який уже щосили стрибав на своїх ногах, перевіряючи роботу Черрі. — І я не дефект, я ексклюзивна модель, за яку дехто, між іншим, два мільйони виклав!

Іджин, який стояв трохи осторонь, схрестивши руки на грудях, похмуро подивився на напис «Гарного відпочинку». Його фіолетові очі небезпечно звузилися.

— Система знову знущається. «Відпочиньте», ага, як же. Аґрус щойно втік звідси з підібганим хвостом, і я впевнений, що цей напис — просто замилювання очей перед черговою пасткою.

Драко підійшов до брата й легенько штовхнув його ліктем у бік, повертаючи на обличчя свою фірмову єхидну посмішку:

— Розслабся, орле. Якщо дають відпочити і поїсти — треба відпочивати і їсти. Злі монстри на голодний шлунок погано ріжуться.

— Драко правий, — твердо обірвала суперечки Рита, розвертаючись до команди. — Хоч би що там замислив Аґрус, зараз нам потрібен перепочинок. Лікуємо рани, розбираємося зі зброєю і чекаємо на поповнення. Якщо Система хоче кинути проти нас більше гарматного м'яса — ми зробимо з них бійців. Рушили далі.

Підлітки пройшли повз білборд, і простір навколо них нарешті повністю змінився. Вони опинилися на затишній лісовій галявині, посеред якої стояв будинок із дерева та скла. Навколо співали пташки, шумів чистий струмок, а з відчинених вікон будинку пахло свіжоспеченим хлібом та смаженим м'ясом. Після кривавого туману та смороду попелу це місце здавалося справжнім раєм.

— Ого... — протягнула Ліза, її блакитні очі захоплено заблищали. — Якщо це зона відпочинку, то я згодна посидіти тут довше.

— Не розслабляйся, — похмуро буркнув Дрейк, хоча сам уже з інтересом розглядав терасу будинку.

Команда дружно рушила до дверей.

Але підлітки навіть не підозрювали, що в цей самий момент на головних моніторах у темній кімнаті Аґруса Мартін уже закінчував кодування нових, смертоносних налаштувань для третього етапу. Правила гри були змінені. І шанси на виживання для дванадцятки (а скоро — шістнадцятки) скотилися до нуля.

Нарешті зайшовши всередину, команда вперше за довгий час відчула спокій та безпеку. В будинку стояли м'які білі дивани, а на столі посередині стояли кошики з їжею та ліками.

— Хай тільки якась тварюка спробує перервати цей рай, я її на шматки розірву! — вигукнула Жека.

— Навіть не сумнівайся, я тобі допомагатиму, — підтримав її Драко, закидаючи залізний прут на плече й першим підходячи до столу.

Кайд із полегшенням сів на найближчий диван.

— Тож, Черрі, мені вже можна ходити? — з надією запитав він.

— Думаю, так, — посміхаючись, відповіла дівчина.

Зак сів у крісло поруч, обережно притуливши свій меч до стіни. На його обличчі вперше за день з'явився спокій, хоча зелені очі все ще втомлено мружилися від яскравого світла кімнати.

— Слава Системі, — тихо буркнув він. — Моя спина офіційно дякує тобі, Черрі, за те, що ця альпака тепер ходить сама.

Раптом із глибини коридору, що ввів на другий поверх будинку, почулися швидкі кроки та чийсь здивований голос:

— Гей, ви чули це? Здається, двері на перший поверх нарешті розблокувалися!

Уся дванадцятка підлітків миттєво підібралася. Зак рефлекторно потягнувся рукою до свого зеленого меча, а Іджин закрив собою Кайда, вихоплюючи з-за пояса ніж. Напруга в кімнаті злетіла до межі.

Але замість монстрів чи дикторів на сходах з'явилися четверо підлітків.

Попереду йшов високий, міцної статури хлопець із білявим волоссям — Паша. Поруч із ним крокувала тендітна дівчина з неймовірно красивим м'ятним волоссям — Міра, яка тримала за руку дівчинку з русявим, трохи кучерявим волоссям — Дейзі. Замикав четвірку спокійний, мовчазний хлопець із глибоким, наче нічне небо, поглядом — Оріон.

Побачивши озброєного Іджина та налякану команду, Паша миттєво підняв відкриті долоні вгору, щиро посміхаючись:

— Воу-воу, народ, спокійно! Сховайте зброю, ми свої! Нас Система закинула сюди годину тому і замкнула на другому поверсі. Сказали чекати на «головних героїв другого етапу».

— Ви... гравці? — Рита обережно опустила свій ліхтарик, пильно розглядаючи четвірку. На їхньому одязі не було жодних чорних цифр чи модифікацій Аґруса.

— Ага, — кивнув Оріон, проходячи вперед і сідаючи на край столу. — Я Оріон, це Паша, Міра і Дейзі. Ми пройшли свій другий етап у паралельній зоні, і нас об'єднали з вами. Ми бачили записку на білборді. Разом нас тепер шістнадцятеро, чи не так?

Дейзі сором'язливо визирнула з-за спини Міри і, помітивши розпатланого Кайда на дивані, тихо промовила:

— Це що, рожева Альпака? — здивовано запитала вона.

Від слів Дейзі в кімнаті запала тиша. Але першим щиро розсміявся Драко.

— Чуєш, Альпако, це тепер твій нікнейм на все життя! — крізь сміх сказав він.

Від таких слів очі Кайда розширилися від шоку.

— Гей, ніяка я не Альпака, це взагалі-то дискримінація за колір волосся! І взагалі, мене намагалися вбити. Правда ж, Іджине?

Іджин, почувши своє ім'я, трохи здригнувся, але швидко повернув упевнений вигляд.

— Вона права, — промовив він і вперше за весь час ледь помітно посміхнувся. — Ще та альпака. Особливо та, яка весь другий етап не могла самостійно ходити і яку доводилося носити на руках.

— Зрадник! Кругом одна зрада! — драматично вигукнув Кайд.

— Стоп... Ти що, щойно посміхнувся? — здивовано спитав Зак.

— Ні, тобі здалося, — спокійно відповів Іджин.

— Всі шістнадцятеро взагалі-то бачили! — з обуренням вигукнув Зак.

— Командна галюцинація, — так само спокійно відповів Іджин.

— Востаннє ти посміхався років у вісім, — посміхнувся Драко.

— Замовкни, або я скину тебе в яму з цвяхами — в ту саму, в яку тебе обіцяла скинути Рита, — спокійним тоном огризнувся він.

— Гей, звідки ти про це знаєш? Тебе ж там не було! — здивовано вигукнув Драко.

— Стоп... — раптом втрутився Зак. — А звідки ти знаєш, коли він востаннє посміхався, га? — з підозрою глянув він на Драко.

— Емм... ну, ми... — гарячково озирався Драко на брата, шукаючи допомоги, бо знав, що ніхто, окрім Рити, Жеки, Деміана та Кайда, не знає про їхнє братерство.

— Зустрілися один раз якось, та й усе. І те, що він сказав, може бути неправдою, — закінчив Іджин.

— Оу, ну добре, — знизав плечима Зак.

У Рити на обличчі з'явилася хитра посмішка.

— Кому ви заливаєте? — хитро сказала вона. — Ви ж... брати... рідні.

В кімнаті запала така тиша, що було чутно, як тріщить полум'я в каміні. Першим оговтався Зак.

— Щ... що?! Вони брати?! Але ж... але ж вони зовсім не схожі!

Драко прикрив обличчя руками.

— Капітане, ну чому? Ритуля, я думав, я тобі подобаюся, а ти так зі мною... — жалібно промовив Драко.

— Ти мені подобаєшся тільки тим, що тебе можна кудись впихнути в портал, — байдужим тоном відповіла Рита.

Іджин просвердлював Риту вбивчим поглядом.

— Мені здається, чи твоє хобі — руйнувати мені життя? — процідив він. Рита лише знизала плечима. — Це тобі так просто не зійде з рук. Я тобі обіцяю: я тебе після випробувань знайду і власними руками заріжу, а потім скину в яму з тими ж цвяхами.

— Спробуй, — так само байдуже відповіла дівчина.

— Господи, я вас не розумію! — простогнав Зак. — Драко з Іджином — брати, хоча вони взагалі не схожі. Іджин погрожує вбивством, а Драко взагалі фліртує з капітаном... Це взагалі нормально?!

— Фліртує? Що це таке? — здивовано дивиться Рита на Зака і переводить погляд на Драко.

У кімнаті знову запала тиша, але цього разу — шокована. Кайд, який якраз збирався закинути в рот чергову цукерку, так і застиг із відчиненим ротом. Жека ледь не похлинулася чаєм, а Деміан судорожно поправив гітару, яка знову з'їхала вниз.

Драко, почувши це, видав якийсь здавлений звук, схожий на писк пораненого хом'яка, і миттєво почервонів до кінчиків вух. Його фірмова зухвала посмішка сповзла з обличчя, залишивши повну безпорадність.

— О-о-о... Братику, це нокаут, — вперше за вечір щиро, хоч і тихо, вишкірився Іджин, навіть не ховаючи задоволення. — Тебе щойно френдзонив капітан, який навіть не знає, що ти намагався робити.

— Та ну вас! — ображено буркнув Драко, відвертаючись до каміна і ховаючи обличчя в комір куртки. — Складно бути єдиним романтиком серед зграї бойових роботів...

— Хлопці, зараз же йдіть нагору! У нас із Ритою зараз буде дуже важлива розмова, поки є час, — раптом вигукнула Жека.

— Нагору? Навіщо? — запитав ошелешений Зак, який щойно самостійно хотів зачитати лекцію Риті, про те що таке флірт і навіть більше.

— Менше питань, зелений, більше діла! — Жека рішуче підхопилася з дивана, впираючи руки в боки й обводячи шістнадцятку підлітків суворим поглядом. — Дайте нам п'ять хвилин!

Паша та Міра здивовано переглянулися, але Оріон, який, здавалося, миттєво збагнув суть справи, лише тонко посміхнувся. Він підхопив Дейзі за плече, м'яко підштовхуючи її до сходів.

— Ходімо, поповнення. Нам дійсно краще не заважати.

— Та почекайте, я ще м'ясо не доїв! — заскімлив Драко, але Іджин уже схопив його за комір куртки і з залізною хваткою потягнув за собою.

— Ходімо, романтику, — холодно кинув фіолетовоокий старший брат. — Тобі корисно побути на самоті з каміном... на другому поверсі.

У великій вітальні панувала тиша. Рита спокійно сиділа за столом, крутячи в руках огризок яблука, і з щирим нерозумінням дивилася на Жеку.

— І про що така важлива розмова, Жеко? — запитала капітан, схиливши голову набік. — Ми втрачаємо час для розбору тактики третього етапу.

Жека важко зітхнула, підійшла ближче й з розгону сіла на стілець навпроти Рити, заглядаючи їй прямо в очі.

Але саме в цей момент, коли Жека набрала в легені повітря, щоб почати свою «лекцію», двері будинку відчинилися з ноги, і у вітальню зайшла РИТА?!

Жека так і застигла, дивлячись на двох Рит одразу.

— Що за?.. Жеко, це хто? — вигукнула новоприбута Рита, вказуючи пальцем на дівчину, яка мовчки сиділа на дивані.

— Це тепер у мене питання: ти хто? І вас що, ДВІ?! — ошелешено дивиться на двох дівчат Жека.

Інші підлітки, які почули дивний шум, швидко спустилися вниз. А Зак, який ішов попереду, ледь не впав, побачивши двох однакових капітанш. Яматцу (про яку я забула, пробачте), явно напружилася, побачивши двоє однакових дівчат.

— Здається, у мене ті командні галюцинації, про які казав Іджин. Інакше я не можу пояснити, ЯКОГО БІСА ТУТ ДВІ РИТИ! — закричав Зак.

Кайд, який спускався одразу за Заком, застиг на сходах і судорожно потер очі руками.

— Так, народ... Якщо це галюцинація, то чому вона підібрана в колір мого настрою? Вони ж обидві дивляться на нас так, наче хочуть зварити з нас суп!

— Заткнись, альпако! — вигукнула Рита, яка стояла біля дверей.

— Замовкни, Кайде! — вигукнула Рита, яка сиділа на дивані.

Іджин, який стояв біля Зака, прикриваючи собою Кайда, примружив свої фіолетові очі.

— Зачекайте, тут щось не так. Ця Рита назвала його Альпакою, а та — просто Кайдом.

— Оце уважність, «орле», — з повагою протягнув Зак, міцніше стискаючи руків'я зеленого меча й не зводячи очей з дівчини на дивані.

Іджин тільки холодно закотив очі, навіть не відволікаючись на коментар. Його фіолетовий погляд став гострим, як бритва.

— Тож... хто ти така? — процідив він крізь зуби, роблячи повільний крок уперед і обертаючись до Рити, яка сиділа на дивані.

Та Рита раптом тихо, витончено засміялася. Цей сміх зовсім не був схожий на уривчастий і суворий голос їхнього капітана. Вона плавно встала з дивана, і в ту ж секунду її постать почав огортати густий, фіолетово-чорний цифровий дим. Простір навколо неї затремтів, наче від високої температури.

Через секунду дим розвіявся, і перед шістнадцяткою підлітків постала абсолютно інша, але занадто відома всьому світу постать.

Це була багата, неймовірно впливова й владна жінка. Її розкішне рожеве волосся ідеальними хвилями спадало на плечі, а дорогий, бездоганно скроєний костюм різко контрастував із брудним бойовим одягом підлітків. На її обличчі грала холодна, зверхня посмішка людини, яка звикла керувати долями мільйонів.

Це була вона. Атемпер Селестія. Лиха, жорстока мати нашого бідного Кайда.

Побачивши цю жінку, в кімнаті запала така мертва, крижана тиша, що, здавалося, навіть повітря замерзло.

Кайд, який ще секунду тому намагався щось жартівливо буркнути Заку, раптом зблід так, що його обличчя стало білішим за дивани, на яких вони сиділи. Його рожеві очі, точнісінько такі ж за кольором, як у жінки перед ним, розширилися від дикого, тваринного жаху. Він рефлекторно зробив крок назад, ховаючись за широку спину Зака, і його зазвичай дзвінкий голос перетворився на ледве чутний писк:

— М... ма... мамо?..

Зак, відчувши, як Кайд судорожно вчепився пальцями в його куртку, миттєво зрозумів усе без слів. Хлопець виставив зброю вперед, закриваючи собою друга.

— То ось ти яка... — процідив Зак, і в його зелених очах не залишилося ні краплі колишніх жартів. — Головний кошмар нашої альпаки.

Селестія навіть не подивилася на Зака. Вона повільно обвела поглядом брудну, побиту шістнадцятку підлітків, зупинившись на справжній Риті, яка все ще стояла біля дверей із ножем у руках. На обличчі жінки з'явилася огида, наче вона дивилася на комах.

— Яка жалюгідна картина, — її холодний, оксамитовий голос пролунав наче удар батога. Вона плавно провела рукою по своєму бездоганному костюму. — Мій син... спадкоємець величезної імперії, ховається за спиною якогось обірванця із зеленим залізяччям. Кайде, невже це все, на що ти здатний? Навіть у цій Системі ти спромігся лише стати «альпакою» для цієї зграї невдах.

— Стули пельку, — вперед повільно висунувся Іджин. Його фіолетовий погляд зустрівся з крижаним поглядом Селестії. Хлопець міцно стискав ніж, і навколо нього розлилася така чиста, концентрована жага вбивства, що новенька Дейзі миттєво притихла, притиснувшись до Паші. — Мені начхати, хто ти в реальному світі. Тут — ти просто цифровий код. І цей код я зараз пущу на шматки.

Селестія витончено підняла одну брову, дивлячись на Іджина:

— О, старший брат Драко. Псих із ножами. Твоя мати багато розповіла про тебе... найбільше поганого. Що ж, 3-й етап розпочинається... Зараз побачимо, хто зможе дістатися до каменя активації сил... а хто ні...