Пастки світів

«...Планета Вигнанців».

Здавалося б, це був просто короткий текст на моніторі, але він навіював справжній, крижаний жах на кожного, хто його бачив. І саме ці два слова зараз палахкотіли перед очима дівчини.

Рита застигла. Всередині все миттєво похололо, а очі розширилися від переляку та шоку.

— Ні... Ні, ні, ні, чому?...

— Ой... Мені справді дуже шкода, — тихіше пробурмотіла Еллі, щиро співчуваючи дівчині. — Прошу, проходь ось у ці двері, вони ведуть прямо до космічного автобуса.

— Мені від мами просто пи...

Але Еллі вчасно перебила Риту, помахавши пальцем у повітрі:

— Но-но-но, дівчино! Ми тут не лаємося. І якщо помислити логічно, мама тебе вже точно не приб'є — адже ти житимеш на зовсім іншій планеті. А щоб потрапити туди... потрібен спеціальний доступ, якого вона точно не має.

— Ну, хоч щось хороше у цій ситуації є... — зітхнула Рита й важко попленталася до вказаних дверей.

Вийшовши крізь прохід, вона якимось чином одразу опинилася в салоні космічного автобуса. І саме там її накрив ще більший шок.

У кріслах сиділа ВСЯ її команда. Прямо вся... Ну, майже вся.

Праворуч сидів увесь у бинтах Драко, поруч із ним — як завжди похмурий Іджин, а трохи далі — Деміан, який обіймав свою гітару. Тут же були Жека, Яматцу, Зак, Беккі, Ліза, Дрейк, Паша, Міра, Черрі, Дейзі та Оріон... Усі. Окрім одного.

Рита уважно обвела поглядом салон.

Тут не було... КАЙДА.

І дівчину миттєво охопило невидиме полегшення. Кайд... Його власна мати прагнула вбити лише через страх, що син стане Вигнанцем і заплямує її статус. І ось... його тут немає. Він у безпеці.

— Шукаєш Кайда? — тихо озвалася Жека, помітивши розгублений погляд капітана. — Його тут немає... Йому справді пощастило. Я щиро щаслива за нього, хоча й трохи сумно, що найкращі друзі тепер житимуть на різних планетах.

Рита м'яко посміхнулася, підійшла ближче й обернулася до рудого хлопця:

— Драко, а з тобою що сталося? Чому ти весь у перев'язках?

— Нічого, — буркнув хлопець і демонстрував повну байдужість, відмахнувшись рукою.

— Це.... — почав було Іджин, але Драко миттєво його перебив, мало не закричавши:

— СТУЛИСЯ!

— Ясно. Значить, точно щось сталося, але я не тиснутиму, — підсумувала Рита, сідаючи на вільне місце поруч із Жекою.

Не встигли вони як слід розговоритися, як транспортний корабель різко хитнуло. Автобус зупинився, пневматичні двері з шипінням відчинилися, і команду висадили на поверхню.

Попереду на них чекала дуже сіра планета.

І це було не перебільшенням — абсолютно все довкола здавалося тьмяним, позбавленим барв та безжиттєвим. Сірий пісок під ногами, сіре туманне небо й сірі скелі на горизонті.

— То це і є... Планета Вигнанців?.. — стиха мовила Рита, роблячи перший крок по невідомому світу...