Пастки світів

— Біжимо — це чудовий план, але куди?! — крикнув Кайд, коли вони вискочили на дах закинутої станції.

Свіже повітря вдарило в обличчя, але полегшення це не принесло. Попереду був обрив — висота щонайменше п'ять поверхів, а внизу — безкрає поле з високою вежею вдалині. Назад дороги не було: з люка на дах уже висунулася лапа першої потвори. Перед ними стояли жовті монстри, які нагадували чи то котів чи то собак. Їхні скажені, чорні очі, були сповнені невимовної люті, що лякало найбільше.

— Ну що, припливли? — Іджин уперше за весь час виглядав не просто непривітним, а по-справжньому напруженим. Він озирався довкола, шукаючи бодай якусь залізяку для захисту.

Деміан міцно вхопився за гриф своєї гітари, замахуючись нею, як дубиною.

— Якщо ця штука зламає мені гітару, я її сам загризу!

Монстр повністю виліз на дах, а за загривком у нього з'явилися ще два хижаки. Вони припали до бетонних плит, готуючись до стрибка. Беккі злякано вчепилася в куртку Рити, заховавшись за її спину.

Рита дивилася на хижаків, і всередині неї закипала паніка, змішана з люттю. Мати залишила її саму. Їх кинули сюди, як гарматне м'ясо, без жодної зброї!

Ні, — подумала Рита, озираючись. — Я не загину тут у перший же день, навіть якщо тут ніхто не помирає!

Раптом її погляд упав на стару поіржавілу пожежну драбину, що йшла вздовж стіни будівлі, але... вона закінчувалася метрах у трьох нижче краю даху, бо нижні секції давно обвалилися. А прямо під ними, біля підніжжя станції, височіла величезна купа старого сіна та заростей густого чагарнику, які звалили туди колишні робітники.

— Драко, Іджин, допоможіть! — крикнула Рита, підбігаючи до товстої залізної труби вентиляції, яка ледь трималася на гвинтах. — Треба перегородити їм шлях!

Брати з пів слова зрозуміли задум. Вони втрьох навалилися на трубу. Іджин уперся ногами в бетон, Драко зціпив зуби від напруги, а Рита щосили штовхнула іржаву конструкцію. Зі страшним скреготом труба відірвалася і з гуркотом покотилася прямо на монстрів, які саме кинулися в атаку.

Хижаки не встигли зреагувати. Важка залізяка збила їх із ніг. Це дало команді рівно десять секунд.

— За мною! Стрибаємо на драбину, а звідти — в сіно! — скомандувала Рита і, не даючи собі часу передумати, першою перемахнула через край даху.

Вона вхопилася за гаряче залізо пожежної драбини. Руки зсудомило від удару, шкіряна куртка затріщала, але вона втрималася.

— Чисто! Стрибайте! — крикнула вона нагору.

Наступною звалилася Жека, за нею Беккі, яку практично скинув зверху Іджин. Хлопці стрибали останніми. Нагорі вже знову чулося люте гарчання — монстри виплуталися з пастки. Один із них підбіг до краю і заніс лапу над руками Драко, який замикав чергу.

— Руку відірве! — верескнув Кайд, який висів трохи нижче.

— Не відірве! — Рита, яка вже дісталася кінця драбини, просто розтиснула пальці. — Падаємо!

Усі посипалися вниз один за одним. П'ять метрів вільного падіння — і команда влетіла в гігантську, напівзогнилу купу сіна та колючих кущів.

Ніхто нічого не зламав, але вигляд у всіх був ще той. Драко виплюнув жменю сухої трави, у рожевому волоссі Кайда заплуталися гілки, а Деміан першим ділом гарячково перевіряв, чи цілі струни на гітарі.

— Я ненавиджу ці випробування, — прохрипів Іджин, вилізаючи з кущів і струшуючи пилюку зі свого фіолетового хвоста.

— Зате ми живі, — Рита піднялася, важко дихаючи, і подивилася нагору. Монстри незадоволено бігали по даху, але стрибати за ними не наважувалися.

Кайд міцно вчепився в руку Іджина, намагаючись не впасти.

— Альпако, твою наліво, відпусти мою руку! — просичав Іджин, намагаючись відчепити від себе рожевоволосого хлопця, який вчепився в його рукав мертвою хваткою. — Ми ВЖЕ на землі. Тобі нічого не загрожує. Окрім мене, якщо ти зараз же не відпустиш.

— Га? Що? Ми живі? — Кайд нарешті розплющив одне око, оцінив обстановку і швидко відсмикнув руки, ніяково посміхаючись. — Ой, пробач... Просто спрацював інстинкт самозбереження. У тебе дуже... надійна куртка.

Драко, який спостерігав за цією сценою, сидячи на купі сіна, голосно пирхнув і вкотре за день ледь не задихнувся від сміху.

— Іджине, здається, у тебе з'явився фанат! А тобі, Кайде, пощастило, що в мого брата не погляд убивці, інакше ти б уже спопелився.

Іджин лише важко зітхнув, закотив очі й нарешті підвівся, відкручуючи від штанів якусь колючку.

Рита тим часом оглянула всю їхню «чудову» компанію. Сім людей. Усі в сіні, почуваються так, ніби по них проїхався вантажний ліфт, але головне — цілі. Вона перевела погляд на височенну вежу, що височіла посеред поля. Сонце вже піднялося вище, і від залізних конструкцій вежі відбивалися яскраві промінці.

— Ну що, «команда»... тепер нам точно треба йти туди, — Рита кивнула в бік вежі. — Поки нас не з'їв хтось інший. І поки диктор Аґрус не придумав, щось цікаве по гучномовцю.

— Повністю згодна, — Жека підійшла до Рити, поправляючи шапку. — Наступний етап точно там.

Вони рушили вперед через густу траву. Поле здавалося безкраїм, а квіти навколо виділяли дивний, занадто солодкий аромат, від якого трохи паморочилося в голові. Беккі йшла поруч із Ритою, періодично озираючись на закинуту станцію, де на даху все ще ходили три жовті фігури.

— Слухай, Рито, — тихо покликала її Беккі, посмикавши за рукав куртки. — А ти не думала... ну, чому нас закинули сюди саме без сил? Організатори ж знають, що в нашому світі кожен має якісь здібності. Навіщо цей цирк із біганиною?

— Думаю, це перевірка, — замість Рити озвався Деміан, який ішов трохи позаду, притримуючи гітару, щоб вона не билася об коліна. — Слабкі відсіються одразу, навіть не дійшовши до активації сил. Якщо ти не вмієш користуватися мізками та ногами, то суперсила тобі в майбутньому не допоможе. Наш світ жорстокий.

— Або диктор просто ледачий дурень, який забув увімкнути потрібний рубильник, — буркнув Драко, наздоганяючи дівчат. — Я голосую за цей варіант.

Раптом Іджин, який ішов трохи попереду, різко зупинився, і в нього з усієї сили врізався Кайд.

Іджин тяжко зітхнув.

— Альпако, ти мене вже задовбав, чесно.- гаркнув він на хлопця.

— А я тут до чого? Ти ж сам зупинився, — невдоволено буркнув Кайд, потираючи ніс.

— Ще щось зробиш — я не знаю, що з тобою зроблю.

— Гей, народ, — перебила їх Рита. — Вам не здається, що трава... заплітається?

— Не здається, вона справді заплітається щей рухається, — відповів Драко.

— Це ж живий лабіринт! — злякано пискнула Беккі.