Пастки світів

— Тобто... це що, наш тигр тепер? — здивовано перепитав Драко, кліпаючи очима.

— Так, — спокійно кивнула Дейзі, яка вже комфортно вмостилася на широкій спині хижака.

А тигр при цьому спокійнесенько стояв, навіть не намагаючись її скинути — ніби возити на собі людей було його щоденною звичною роботою.

— То виходить, ми тільки-но приручили смертоносного тигра, — сухо підсумував Іджин.

— Милого рожевого тигра, — м'яко посміхнулася Яматцу. — Йому обов'язково потрібне ім'я!

— Пончик! — першою радісно вигукнула Жека.

— Ні, це якось тупо, — одразу заперечила Рита. — Треба якесь гарне, загадкове ім'я. Міро, ти ж чудово знаєшся на тваринах, що скажеш?

— Знаюся, — тихо відповіла дівчина з м'ятним волоссям. — Хвилинка спостережливості... Нехай його зватимуть Аметист.

Тигр задоволено й голосно замуркотів, ніби повністю погоджуючись із вибором Міри.

Остаточно вирішивши питання з ім'ям новоспеченого супутника, команда вирушила далі на захід. А якщо точніше — просто в абсолютно рандомному напрямку крізь сірий туман. Аметист поважно йшов поруч із ними, дбайливо несучи Дейзі на своїй спині.

Але знаючи неймовірну «вдачу» цієї команди... спокій просто не міг тривати довго.

Пролунав гучний, сухий тріск зламаних гілок, що відлунив навкруги.

— Та ну-у-у! — важко зітхнула Жека, прикладаючи руку до лоба. — Ми ж тільки-но свого тигра знайшли!

Аметист миттєво насторожився, притиснув вуха й пильно вдивився в щільну темряву.

Проте місцевий монстр, здається, зовсім не любив довго чекати.

Із хащів на них вискочила потвора — двометровий гончак сірого забарвлення зі скаженими, білими очима, які палахкотіли первісною люттю.

— Двометровий Скаженець, — абсолютно спокійно зазначила Міра.

— Звідки ти взагалі це знаєш? — запитала Яматцу, про всяк випадок тримаючи свій Драконячий меч напоготові.

— Одна з моїх сил, — пояснила дівчина. — Розпізнавання та аналіз істот.

— Ясно...

Команда разом із рожевим тигром моментально вихопила зброю й приготувалася використовувати сили (якими вони, правда, ніколи досі не користувалися).

— Ми помремо. Він занадто сильний, — раптом додала Міра, похитавши головою.

І вона була абсолютно права: за тисячоліття існування планети жодні магічні сили не могли пробити захист цього монстра.

— Та ти знущаєшся... — крізь зуби просичав Іджин, міцніше стискаючи ножі.

Але коли потвора з риком кинулася на підлітків, сталося щось неймовірне. Навколо групи спалахнуло величезне рожеве силове поле! Воно потужним щитом перекрило шлях і не давало чудовиську дістатися до команди.

Після двадцяти відчайдушних і безуспішних спроб пробити перешкоду монстр нарешті здався й розчаровано розвернувся, зникнувши в тумані.

Але разом із ним якось непомітно зник і рожевий тигр.

— Зачекайте... А тигрик де? Він зник! — зажурилася Беккі, озираючись довкола.

— Нічого, заспокойся, ми його обов'язково знайдемо, — запевнила її Рита.

Проте поки всі оговтувалися від чергового шоку, Деміан раптом помітив за рогом будівлі пухнастий рожевий хвіст. Там, неподалік, стояли дві напівзруйновані споруди, а між ними був вузький прохід. Деміан, нічого не кажучи іншим, непомітно ковзнув туди.

І за рогом він побачив таке, що змусило весь навколишній світ ніби затихнути й завмерти...