Пастки світів

Рита застигла. Її тіло натягнулося, наче струна, адже вона чудово знала, кому належить цей огидний, прохолодно-зверхній голос.

— Аґрус... — прошипіла дівчина, до хрускоту в пальцях стискаючи кулаки.

Чоловік лише тихо засміявся, повільно повертаючись у своєму масивному шкіряному кріслі обличчям до Рити. Позаду нього через величезне панорамне вікно відкривався вид на весь лабіринт. Через довжину й важкість хвилину мовчанки, протягом якої він смакував її лють, Аґрус нарешті заговорив:

— Ніґаякі Рита... Радий бачити тебе.

— А от я тебе — не дуже, — відрізала дівчина, карбуючи кожне слово.

Аґрус задоволено посміхнувся, розглядаючи дівчину мов цінний експонат.

— Ой, які ми грубі! Знаєш, я чудово знаю твою матір, і такого виховання я від її дочки точно не очікував. Хіба що ти понабиралася цього непотребу від тих... — Він зневажливо вказав вгодованим пальцем вниз вежі, де біля каменю чекала решта команди. — Твоя мати розчарована, Ритусю. Вона бачила все... Всі бачили. Наші випробування знімаються. Знімається кожна секунда... ну, майже.

Очі Рити розширилися від шоку. Серце пропустило удар. Невже все, що відбувалося у цьому пеклі, транслювалося на величезну аудиторію? І те, як Кайд ледь не загинув під час проходження лабіринту? І її власні сльози на жовтій стежці перед Яматцу? Все це було записано й виставлено назагал?

Проте розум Рити вхопився за ключове слово. Майже. Якщо Диктор сказав «майже», отже, були моменти, які він старанно приховав від глядачів.

На губах Рити з'явилася зухвала, холодна посмішка:

— О... кажеш, майже все? Тобто ти просто не хотів, щоб інші бачили твої брудні справи? Наприклад, ту саму клітку й твої таємні махінації... Чи не так, Дикторе?

— А ти розумна, — хмикнув Аґрус, повільно підводячись зі свого крісла.Його посмішка згасла, поступившись місцем суворому розрахунку. — Слухай, я хочу тобі дещо запропонувати. І повір, це пропозиція, від якої ти не зможеш відмовитися.

— Я слухаю, — Рита склала руки на грудях, вдивляючись у сліпі, розрахункові очі Аґруса й намагаючись зрозуміти, яку пастку він приготував цього разу.

Чоловік зробив два повільних кроки вперед, значно скорочуючи відстань між собою та дівчиною:

— Я пропоную тобі стати моєю спільницею. Так-так, саме так — моєю правою рукою. Ми разом зможемо легко знищити Атемпера Кайда й усіх тих нікчемних вигнанців. Якщо ти погодишся, я зроблю так, що до тебе ставитимуться як до королеви всесвіту. Я особисто зітру пам'ять твоїй матері, і вона більше ніколи не буде в тобі розчарована. Тобі треба лише погодитися...

Аґрус простягнув свою долоню вперед, очікуючи на рукостискання.

Рита точно знала: вона відмовиться, хай якою б високою та паршивою була ціна цього рішення. Але раптом у її голові щось клацнуло. Дивний, чужий, хрипкий голос почав із силою лунати прямо в її скронях, повторюючи знову й знову: «Погоджуйся... Погоджуйся... Погоджуйся... Погоджуйся!»

Від цього ментального тиску голова Рити почала розколюватися на шматки, а перед очима все попливло. Аґрус... цей виродок намагався силою контролювати її розум, зламати її волю!

Проте Рита була сильнішою за будь-які його підлі маніпуляції. Перемагаючи жахливий біль і шум у вухах, вона випросталася, подивилася йому прямо в очі й твердо, дзвінко вигукнула:

— НІ!

Обличчя Аґруса миттєво зблідло. Його впевненість розсипалася — він явно не очікував, що його надсучасним системам ментального впливу хтось здатен чинити такий шалений опір.

— Ти монстр! — закричала Рита, роблячи крок назад до відчиненого панорамного отвору. — Ти жахливий, гидкий монстр і вбивця! Вбивати підлітків заради розваги та грошей... це гидко! Ти справді думав, що я колись на це погоджуся?! Ніколи! І хай навіть я за це помру, я ні за що не стану твоєю лялькою і ніколи не зраджу свою команду!

Рита почала швидко крокувати назад, прямо до краю вежі, без найменшої краплі страху в очах. Набравши в легені якомога більше повітря, вона голосно, на повну силу закричала, віддаючи всю свою душу цьому заклику:

— ДРАКО! ІДЖИН! ДЕМІАН! КАЙД! ЖЕКА! БЕККІ! ЧЕРРІ! ЯМАТЦУ! ЗАК! ЛІЗА! ДРЕЙК! ПАША! МІРА! ДЕЙЗІ! ОРІОН! ВИ МОЯ КОМАНДА! ВИ МОЯ КОМАНДА НАЗАВЖДИ! НА ЗАВЖДИ!

Цей відчайдушний, потужний крик відлунням рознісся далеко внизу, прорізаючи тишу навколо двох веж. Почувши свої імена, вся команда біля каменю синхронно підняла голови вгору, завмираючи від жаху.

А Рита, промовивши свої останні слова, ступила на самий край крайньої плити й, не вагаючись ні секунди, просто розправила руки та стрибнула вниз...