Пастки світів

Шлях 6 (Міра та Черрі)

Шостий шлях був схожий на третій, але відрізнявся тим, що на кожному кроці росли дерева, кущі, квіти та інші рослини.

— Як думаєш, ці плоди їстівні чи отруйні? — запитала Черрі, розглядаючи якийсь фрукт на одному з дерев.

Міра підійшла ближче й уважно подивилася на нього:

— Якщо подумати, то це нагадує вогняники. Ці фрукти не є отруйними й дуже корисні. Але якщо міркувати вже логічно, то Диктор міг би щось туди підмішати, тому краще їх не чіпати.

— Ой! — Черрі відсахнулася від дерева. — Ти добре знаєшся на рослинах, чи не так?

Міра м'яко посміхнулася:

— Так, я змалечку цікавилася природою, рослинами та тваринами. Я добре розуміюся на таких речах. А ти? Чим ти цікавишся?

Черрі на мить задумалася й упевнено відповіла:

— Я цікавлюся медициною. На першому етапі, де був той живий лабіринт, я полікувала Кайду.

— Ого, то ти лікарка? — запитала Міра.

— Так! — вигукнула Черрі, переможно посміхаючись.

Дівчата пішли далі, але раптом перед ними буквально нізвідки з'явився вулик. Звідти долинало щось змішане з дзижчанням бджіл та звуком металу. Усе було зрозуміло: робо-бджоли. І це були не дві-три невинні комахи, яких легко було б перебити, а цілий рій, що налічував понад сотню особин. У дівчат зброї з собою не було, тому залишався лише один варіант — БІГТИ!

І це було дуже правильним рішенням, бо якби одна з цих комах ужалила когось — це означало б неминучу смерть. Жало в цих бджіл було залізне та ще й отруєне, тому укус таких монстрів був би смертельно болючим.

---

**Шлях 7 (Ліза та Дрейк)**

Сьомий шлях був печерою, де з деяких кутків виступали кам'яні брили. Єдиним джерелом світла слугували маленькі світлячки, які літали туди-сюди, відкидаючи химерні тіні завдяки своєму зеленкуватому сяйву.

Ліза та Дрейк обережно ступали кам'яною підлогою, щоб не перечепитися через коріння, яке росло просто з нижньої частини стін.

— Чому мені здається, що з цими світлячками щось не так? — прошепотіла Ліза.

— Не знаю, ніби нормальні. Просто собі літають, нікого не чіпають, — так само пошепки відповів Дрейк.

Ліза лише закотила очі:

— Ага, звичайно. От не дай Боже хоч один із них перетвориться на супер-мега-монстра, то я тебе їм на корм здам!

І саме після слів Лізи сталося те, про що вона й казала. Ці маленькі світлячки, які собі літали й нікого не чіпали, почали різко трансформуватися. За мить перед ними постали величезні роботи-вбивці з гігантськими крилами.

— Еее... Дрейку, твій ніж зможе розрізати ці штуки? — запитала Ліза, відступаючи назад.

— На жаль, ні, — спокійно відповів Дрейк.

— Тоді... ТІКАЙМО!!! — закричала Ліза.

Дрейк навіть не став сперечатися.

— Нарешті розумна думка.

І вони щодуху кинулися вперед, а за ними з гуркотом помчали величезні роботи...